Історія з можливим видворенням громадянина РФ Аслана Хакімова викликала дуже емоційну реакцію у соцмережах. Але ця реакція вкотре показує одну стару проблему нашого суспільства: ми дуже швидко визначаємо «героїв» і «винних», майже не намагаючись розібратися у всій картині.
У багатьох постах уже визначено «козла відпущення» — Державну міграційну службу. При цьому значна частина коментаторів, схоже, навіть не намагалася відкрити профільні закони чи зрозуміти, як працюють міграційні процедури.
Проблема навіть не в тому, що люди критикують державні органи. Критика — нормальна частина демократії. Проблема в іншому: складні юридичні питання часто обговорюють люди, які не знають ні законодавства, ні процесуальних процедур.
Але є ще один момент, про який майже ніхто не говорить. Соціальні мережі дуже швидко створюють образ «героя», якщо людина якимось чином пов’язана з війною або допомогою армії. І після цього будь-яка критична інформація просто ігнорується.
Наприклад, у відкритому доступі вже з’являються публічні заяви колишньої дружини цієї людини, де вона розповідає про складний сімейний конфлікт, судові спори щодо майна та проблеми з утриманням дітей. Я не беруся оцінювати, де правда — це питання судів і доказів. Але сам факт показує: у будь-якій історії майже завжди є більше ніж одна сторона.
Тому виникає принципове питання. Чи повинна держава починати застосовувати закон вибірково — залежно від того, чи подобається нам конкретна людина?
Якщо завтра іноземець, який має певні заслуги або позитивний медійний образ, порушить закон — що тоді? Ми скажемо, що до нього правила не застосовуються, бо він «герой»?
Правова система існує саме для того, щоб правила були однаковими для всіх. Інакше ми дуже швидко опиняємось у ситуації, де закон перестає бути законом, а стає інструментом емоцій і публічного тиску.
Саме тому подібні історії потрібно розглядати не через хвилю соцмереж, а через юридичні процедури, суди та факти. Бо в складних справах майже ніколи не буває лише однієї сторони і лише однієї правди.
