“Без Чарів” Люсі Джейн Вуд
Максимально рожева історія з присмаком гірко-солодкого брауні і чаю “TEARS. Sweet honey strawberry”, який привезла моя подруга з Японії.
Від початку я не очікувала від цієї історії нічого, просто черговий ромком за прочитанням якого я хотіла розслабитися, але з тематикою відьом від якої я шаленію. Легка історія на вечір.
З перших сторінок ми знайомимось з Енні, з відьмою перфекціоністкою, яка має ідеальне життя, вона контролює все, а сама виглядає з голочки, ідеальна усмішка, хода. Але дівчина відчуває себе натягнутою струною від цього життя, хоча запевняє себе, що праге саме такого життя. Але одного дня, на плечі любительки рожевого падає відповідальність, стати наставницею для молодої відьмочки Мейв, що тільки но розкрила свою силу.
Дуже до вподоби персонаж Енні, яка відчувається живою. Авторка чудово передала тривожність та перфекціонізм Енні. Чому вона так сильно хапається за ідеальний порядок у своєму житті. Чудово показано скільки зусиль вона вкладає в той ідеал, який хочуть бачити люди. І неймовірно цікаво спостерігати, як головна героїня змінюється і відкриває світ та своє життя по новому.
Також хочеться відмітити, що Енні 32 роки. І на перший погляд людина такого віку нам здається вже сформованою і чітко бачить своє життя. Але Енні розбиває цей стереотип. Відьма показує, що навіть у 32 роки твоє життя і погляди можуть змінитися, і навіть у свої тридцять люди можуть почуватися не у своїй тарілці живучи власне ідеальне (поняття ідеальне, для кожного, звісно різне) на їхній погляд життя. Не без допомоги Енні змінює свій кругозір. Окремої любові заслуговує маленька відьмочка Мейв, важка підлітка, яка з юних років залишилась сиротою і бажала батьківської любові. Через свої неконтрольовані спалахи магії, які калічили людей, дівчина вважала себе проклятою. Дівчинка замкнена, недовірливо, легко спалахує, як запальничка, але це неймовірно ніжна дитина, з чуйним серцем, хистом до малювання і напрочуд гострим язиком. Енні давала безумовну любов Мейв, щоб розкрити потенціал дівчини, вібудовуючи з нею теплі та ніжні стосунки. Ці дії змогли показати і самій Енні, що любов не треба заслуговувати, що люди можуть тебе любити просто так і не вимагати від тебе взамін бути ідеальною і корисною. Це перший стовп, який руйнує ідеальну картинку її життя.
Другим стовпом стає Гел Бенкрофт. Відлюдькуватий маг - лісник ,що надає перевагу компанії смертельного дракона, над людині. Мало того, що будинок чоловіка була “окуповано” двома незнайомими відьмами, так бідолашного ще ледь не побили ложкою. Але попри все Гел з теплом прийняв дівчат у своїй оселі. Та показав Енні, яка вічно покладається лише на себе те, що вона не одна і є люди які завжди можуть підхопити і допомогти. Вона могла нарешті розслабитися і відпочити.
Звісно Гел стає романтичним інтересом головної героїні. І він стає прикладом здорового відношення до партнера. Він чує і бачить Енні, якою вона є. Він стоїть на і стороні, навіть коли вона на його думку не права, але перепитує “Чи справді вона того хоче і бажає”, він не тисне, він просто поруч. Романтична лінія, як на мене не є основною, а радше приємний бонус для головної героїні. На початку історії вона не сильно переймалась стосунками, а давала лише всьому свій час.
Звісно Енні не одразу прийняла нову реальність, її власні страхи змушували її знову забитися в старий тісний кокон. Але під кінець жінка нарешті робить вибір на свою користь.
Також в книзі розкривається токсична тема дружби. Того, що за гарною обкладинкою удаваної турботи і піклування, ховається корисливість та ненависть. І не завжди роки десятилітньої дружби вимірюють її якість. Інколи нові друзі просто можуть прийти влаштуватися у вашій пекарні, а інколи це новенькі, які не вписуються у очікування і стандарти вашої компанії.
І останнє, що тронуло моє серце, це те, як Енні розірвала традицію токсичної спадщини. Дуже часто матері в бажанні навчити своїх дочок найкращому, нав’язують їм токсичні патерни. “Не шуми, будь тихою”, “вдягнися гарно”, “не бігай, а то забрудниш сукню”. Буває, матері нав’язують токсичні стандарти краси, бо вони виховані так само, вони так сам вчать своїх дочок бути правильними для суспільства, що інколи виснажує дівчат. Це робить їх тривожними і менш впевненими в собі, особливо, коли вони виходять за рамки. Заклинання “Splendidus Infernum”, яке передавалось в родині Енні від матері до доньки, це той випадок, коли дівчатам передають токсичний спадк. Для того щоб бути ідеальною і прийнятною для всіх, дівчина страждала сама, вона слухала проблеми інших, ігноруючи свої. Дуже часто дівчат вчать співчуттю та емпатії, ставити почуття інших вище за свої, щоб виглядати в очах інших милосердними, чудовими,зручними, тими хто не переймається собою. Енні перервала цей токсичний ланцюг задля Мейв,адже це заклинання впливало на дівчинку. Але різниця полягає в тому, що до того, Енні пожертвувала своїм комфортом, щоб входити в соціальні рамки і бути зручною, а тут вона робить через любов до Мейв, бажання огородити її від небезпеки.
Енні знаходить свою внутрішню іскру, та звільняє її, дозволяє їй сяяти.
Кінець книги трохи наївний та казковий, але цим він чарівний. Я щаслива що Енні не покидає улюблену справу, а саме пекарство. Просто вона нарешті це робить по своєму, та як того бажає. І доля всміхається їй.
Книга чудова. Вона м’яка, та дозволяє розслабитися, надміру казкова і саме цим чарівна. Тому заварюйте собі чайок, беріть смачне брауні та читайте!
Маленька ремарка: для тих хто не любить відверто еротичних сцен, в цій книзі їх немає. В цілому натяку на секс. Тому читайте з задоволенням!
