Місто кричало тишею, його вулицями розливався туман. Але ніч вже здавала позиції, крізь молочні ріки просочувались перші сонячні промені. Час Алексіса закінчувався, та він не припиняв своїх дій. Повільно ідучи по даху однієї з сотень багатоповерхівок, він тягнув щось за собою. Його чорні крила закривали ту ношу, майже торкаючись бетонних плит. Як тільки Алексіс дійшов до центру даху, його огорнуло чорне полум’я. Хлопець закричав, полум’я поглинало його крила, але вони не горіли, а розкладались, як на мертвій птасі. Коли крила зникли, він повільно пішов до дверей, що вели з даху. За його спиною залишилась велика кровава пентаграма та мертва дівчина, з розірваною шиєю, в її центрі.
Алексіс йшов вулицею. Просто не звідки біля нього з’явилась дівчина. Висока, струнка, з чорним, як ніч волоссям. Її рука лягла йому на плече.
-Ну, що, мій янголе, котра вже?
-32-га,-хлопець навіть не подивився на неї. Натомість її хижі очі блукали по його красивому обличчю.-Тож, сьогодні має бути останній мій день в ролі демона, Лілі. Більше ми не побачимось.
Дівчина зробила вкрай ображений вигляд, але її очі посміхались:
-Я б не поспішала з висновками, янголе, ти все ж зв’язався з моїм босом. Балтазар нікого не відпускає. Не думай, що відкупишся смертними.
Він не відповів, а просто продовжив шлях. Алексіс йшов до Іві. Вона була не простою дівчиною, а 33 жертвою. За умовами контракту з Балтазаром, для переходу в смертну подобу, Алексіс мав провести 33 ритуали по всьому місту. Але остання жертва мала бути особливою. Вона мала любити демона і бути чистою душею.
Лілі зупинилась біля пабу, дивлячись в слід демону. Здалось на її обличчі промайнуло співчуття. Але хто розбере тих демонів?
-Алексіс, ти прийшов!-пролунав дзвінкий голос, як тільки він зайшов в квартиру. З ванни визирнула Іві. Її очі і обличчя світилися посмішкою і добротою.-Як твоя нічна зміна? Багато пацієнтів?
-Ні, люба. Сьогодні було тільки пару поступлень. Ти пам’ятаєш, що сьогодні за день?-він втомлено притулився до дверей в ванну. Іві підняла брів.-Сьогодні наша річниця. Я обіцяв влаштувати вечір на даху хмарочоса, пам’ятаєш?
Дівчина просяяла:
-Так, але зараз вже біжу на роботу. Люблю тебе,-Іві поцілувала його в щоку і міцно обійняла. Коли вона так робила, Алексісу здавалось, що Іві ділиться з ним своїм щастям. Дівчина посміхнулась і вибігла з квартири.
Він схопився за груди, біль був нереальним, а перед очима лишалась посмішка Іві, котра мала сьогодні зникнути назавжди.
