Між небом та пеклом, у вакуумі в гамаку (де нечістю стелена постіль мені) гойдаюся у порожнечі, живими очима що глянула в очі мені та… - з ревінням у злі розітнула мене! Розчинила у кулі безмежної ночі.
І там, у безодні пітьми - там сяяв знак, проколотий голкою отвір. Крізь отвір зливалася піна, бульбашками вигравала сяянням дивних веселок. «…То часу відлік, напевне. І час той - початок загину надій, не прощення та прощань назавжди і зо всіма… - майнуло крізь мене відлуння. - Туди викидують кістки обгризених щойно спожитої віри…та і волі також…» - наче віддалено десь пролунало востаннє.
Саваном сон насунувся лядою. Вмить - блазень м”ячем підкотився весь у бенгальських вогниках свят. Усівся поруч, гойдається в гойдалці-кріслі. Книжку читає. Грайлово перегортає сторінки мізинцем тонким із вишуканим манікюром. Кидає зірками шкаралупи цитрин. Цитрини очищені швидко з”їдає, не видривається від читання великорозмірної товстої книжки. Раптом схилився до мене та щебетнув на мові пташиній «…Привіт! А я ось до тебе. Я твій потойбічний, внутрішній світ та привидом поряд з тобою надовго…якщо не назавжди…хихи…звичайно. А ще зі мною орда всіляких прикольних створінь - вони як перевертні в днях при зміні в перевертах літ…хі!» - пискнув “хіканням” він та книгою хляпнув. Зі сміхом закрив її так, що аж випорхнув з неї пил та дими, та тумани разом з машкарою, метеликами, хробаками. А ще - із шурхотом повиповзали з-поміж сторінок товстелезної книжки змії, жаби та павуки, плюхнулась іскрами разом з водою у темінь риба, змахує красними перами. Я озирнувся, я глянув услід тої риби…і побачив той знак, він згасав уже сяянням в темряві. І я зрозумів, осягнув я - в проколотий голкою отвір випадково влітають райські птахи, а звідси летять вони кажанами.
«…Неправда! - прохрипів, махаючи крилами блазень-вампір та зникаючи в голковий отвір. - Ми і є ті самі райські птахи та як райські вже летимо ми світами…хи-хи-хи…» - тої ж миті він зник, поглинутий в темряву…і…
І вже сірість ранкова вляглася, обперлась вагомо об скло, за яким ліниво та знехотя розлився розхитаний вітром в похмурості день.
Каву п”ю. Пробудженю радий. Але, все ж таки - в курсі, я знаю, що вийшов із темряви сну в існування у темряві……………………..
