Знімаю пил ретельно обережно м”якою оксамиткою з яскравого дракона, який завмер у порцеляні на злеті чи в стрибку та поглядом завзятим мені дивився в очі.
Та крізь очі - в саму душу! В серце, у чуття, в думки…у мозок мій. Ось-ось та пихне з пащі в мене - вогнем чаклунним в попіл оберне.
О! Ні - то все жахи уявні. Цей дракон - мій оберіг, мій амулет, мій талісман удачі, мій знак астральний! Та по життю - ми як оті близнята…
З різницею лиш в тому, що він - сказання, міф, легенда, оповідь билинна…а я насправді - дійсність! Ось - плазую по життю, реальний - реальніших у світі не буває. У побуті існую, побутую, в безладді копирсаюсь вертуном…в безодні темряви плазую - скоріш за все в інферно.
Але, коли дракон змахне могутньо крилами та винесе мене зіркам устріч, в життя, у рух, в оновлення, в майбутнє, в романтику кохання… - то…ех! Занесло ж тут мене! Замріялось занадто.
…І ставлю іграшку з крихкої порцеляни, забавного дракона на полиці між книг та квітів штучних у вазоні. Тепер він тут як наче вдома - в заростях, у джунглях непролазних…побіля мудрих книг.
А я з фантазій тих своїх лише зітхну з розчаруванням - старий бо вже, в дитинство випадаю…
Піду халвою каву міцну підсоложу - аби цей день залишився мені у пам”яті на згадку солодким з присмаком халви та ароматом кави.
