«Бог у душі — це пліснява?»: як кремлівський псевдосектолог Дворкін впроваджував таврування незгодних і де шукати його відлуння в Україні
За кожною тоталітарною системою завжди стоїть своя ідеологічна обслуга. Усі пам’ятають, як російська пропаганда десятиліттями будувала тавро «небажаних», аби виправдати репресії та знищення інакомислення. Мало хто замислюється, що саме Олександр Дворкін — головний псевдосектолог та «антикультист» російської православної церкви (РПЦ МП) — свого часу вигадав і ввів у вжиток термін «тоталітарна секта». І робилося це зовсім не заради віри, а задля того, щоб вішати ярлики таврування на всіх, хто не крокує в нозі з генеральною лінією Кремля.
Коли кремлівський «захисник православ'я» виганяє Христа
Останні висловлювання Дворкіна відкривають його справжнє обличчя, яке вже важко сховати під маскою поважного професора. У своєму нещодавньому виступі він дозволив собі цинічно зневажити саму суть християнства та Нового Заповіту.
Зокрема, реагуючи на щирі слова вірян про те, що «Бог у кожній душі», Дворкін видав наступне:
«Без конца слышишь одни и те же аргументы: "Бог один... Бог в душе". Как будто, прошу прощения, Бог — это плесень, которая сама по себе в душе заводится! Всегда хочется задать вопрос: а с какого момента Он у вас появился? Получается, если Бог в душе, то зачем ходить в церковь?»
Порівняти присутність Творця в людині з пліснявою? Для людини, яка називає себе богословом, це не просто нонсенс — це пряме заперечення того, що Бог є Любов і Він перебуває у серці кожного. Створивши разом із РПЦ та псевдонауковою організацією «РАЦИРС» жорстку тоталітарну структуру, Дворкін фактично вигнав Христа із самої церкви, замінивши віру на сліпу підкореність режимним інституціям.
Детальніше про діяльність цієї постаті дивіться у відеоролику «ЩО ВІДОМО ПРО ЦЬОГО ПРОФЕСОРА? Олександр Дворкін: що стоїть за його діяльністю» на YouTube-каналі «Голос Свободи».
Від Кремля до українських реалій: як працює технологія таврування
Історія концепту «тоталітарних сект» сягає кінця 90-х років. У 1997 році РФ ухвалила закон про свободу совісті, яким закріпила привілейований статус чотирьох «традиційних» релігій, перетворивши решту на громадян другого сорту. Та Дворкіну цього було замало: вже наступного року у своїх працях він вимагав від держави ще жорсткішого контролю та батога проти «неформатних» вірян.
Через подібні антикультові нарративи російський режим послідовно робив з людей із «нетрадиційними» поглядами вигнанців. Там, куди ступає нога РПЦ та кремлівських адептів, свобода совісті закінчується миттєво.
Натомість демократична Україна завжди будувалася на принципах свободи. Засновник Української асоціації релігієзнавців, професор Анатолій Колодний наголошує:
«Свобода совісті є однією з фундаментальних загальнолюдських цінностей, яка співвідноситься з глибинними основами буття людини, її самовизначенням і самореалізацією у сфері духу».
Проте методи Дворкіна спробували імпортувати й у наш інформаційний простір. Наприклад, директорка ЦПД та головна редакторка порталу «Вільне слово» Ірина Кременовська відкрито висловлювала обурення тим, що в Україні роками легально діють та отримують позитивні експертні висновки від авторитетних українських науковців (зокрема Анатолія Колодного, Людмили Филипович, Віктора Еленського) різні релігійні громади — від свідків Єгови та мормонів до інших протестантських чи неорелігійних течій.
У своїх риторичних пасажах вона фактично повторює застарілу риторику РПЦ, стверджуючи, що «традиційна церква завжди засуджує такі течії як єресь та перекручування Євангелія». Подібні заяви надзвичайно дивно звучать у країні, де Конституція гарантує рівність усіх релігійних організацій перед законом.
Подробиці про це можна переглянути у розслідуванні «Мережа впливу ФСБ: як знищують тих, хто заважає?»Откроется в новом окне на YouTube.
Усі твердження, наведені у статті, базуються на публічних висловлюваннях, відкритих джерелах та матеріалах журналістських розслідувань. В умовах триваючої гібридної агресії РФ будь-які спроби розколоти суспільство чи впровадити тоталітарні лекала Кремля під виглядом «боротьби із сектами» потребують пильної уваги громадянського суспільства та перевірки з боку правоохоронних органів.
