Нарешті виконавши свої обіцянки, європейські союзники Києва побачать, що переваги поширюються і на них.
Ось один факт, який підсумовує розрив між обіцянками, які європейські партнери Києва давали Україні, і реальністю. У березні 2023 року ЄС ухвалив історичне рішення про надання Україні мільйона артилерійських снарядів протягом 12 місяців. Але фактично було відправлено приблизно 300 000. Попри всі риторичні зобов’язання підтримувати оборону України від російського вторгнення «стільки, скільки знадобиться», Європа значною мірою провалилася.
Ціна цієї самозаспокоєності вже сплачується українською кров’ю. За даними Збройних сил України, влітку 2023 року Україна випускала до 7000 артилерійських снарядів на день і зуміла знизити спроможності логістики та артилерії росії до такого рівня, що росія випускала близько 5000 снарядів на день. Сьогодні українці ледве випускають 2 000 снарядів на день, тоді як російська артилерія випускає близько 10000 снарядів. Артилерія – це ще не все, але ця різниця свідчить про відносну нестачу матеріальних засобів в Україні, що проявляється і в інших сферах, наприклад, у кількості безпілотників, які вона може використовувати.
Росія, ймовірно, зможе випустити по Україні близько 5 млн снарядів у 2024 році, спираючись на своє мобілізоване оборонне виробництво, поставки з Ірану і Північної Кореї та залишкові запаси. Незважаючи на легковажне зауваження, яке часто роблять європейські чиновники, що економіка росії за розміром така ж, як економіка Італії, Кремль виробляє більше снарядів, ніж увесь НАТО. Тим часом, Україна навряд чи побачить значне збільшення поставок протягом кількох місяців. Це призведе до того, що ініціатива перейде до росіян. Кремль вважає, що зможе перемогти до 2026 року, і тому Путін не налаштований на переговори чи відступ.
Але так не повинно бути. Раніше цього місяця Міністерство оборони Естонії опублікувало «Білу книгу», в якій детально описано рівень військової техніки, необхідний для того, щоб зробити оборону України стійкою і продовжити звільнення окупованих територій до 2025 року. Естонці підрахували вартість цих потреб, показавши, що вони цілком у межах можливого. Питання не в грошах, а в компетентності у виконанні. Якщо кроки з реалізації цих заходів не будуть зроблені, Україна програє.
Забезпечити поразку росії в Україні можливо, але для цього потрібно зробити кілька важливих кроків. По-перше, Україна потребуватиме стабільного постачання зброї, щоб мати змогу відбивати російські атаки протягом першої половини 2024 року. Це вимагатиме значної підтримки з боку США, а також збільшення поставок з боку європейських членів НАТО, чия підтримка буде критично важливою з наближенням виборів у США в листопаді. Багато боєприпасів, наданих з початку війни, були закуплені на міжнародному ринку або взяті з запасів, а інвестиції в європейське виробництво були повільними. Але в міру того, як запаси вичерпуються, підтримка військових зусиль України критично залежить від збільшення виробничих потужностей Європи.
По-друге, важливо, щоб Україна виправила помилки, які призвели до невдалого контрнаступу в 2023 році. Покращення підготовки її військ має бути головним пріоритетом. Під час Другої світової війни британські війська вважали 22 тижні піхотної підготовки мінімумом для того, щоб солдат був готовий приєднатися до підрозділу, де він потім проходив колективну підготовку у складі батальйону. Українським військовим пощастило отримати п’ять тижнів підготовки, в той час як колективні навчання рідко проводяться в масштабах вище роти. Європейська частина НАТО повинна розширити і поглибити навчальну підтримку, щоб надати українським підрозділам ширший «тактичний репертуар», і, що більш важливо, розширити масштаби, на яких армія може командувати і синхронізувати операції.
Постійна інфляція та економічні потрясіння, такі як порушення світового судноплавства внаслідок ракетних обстрілів хуситів в Баб-ель-Мандебській протоці, означають, що для європейських країн взяття на себе довгострокових економічних зобов’язань перед Україною буде внутрішньополітичним викликом. Але це означає ігнорувати її потенційні переваги. Інвестиції в оборонне виробництво, замість того, щоб покладатися на закупівлі з-за кордону, супроводжуються значними внутрішніми промисловими інвестиціями і потенціалом для відшкодування витрат за рахунок збільшення податкових надходжень.
Існують також вагомі причини для інвестування у вітчизняне виробництво з точки зору безпеки. Якщо цього не зробити зараз, європейські лідери можуть опинитися перед необхідністю стримувати повністю мобілізовану росію без запасів або можливості їх поповнити. Тим часом одночасна ескалація в Індо-Тихоокеанському регіоні в 2025 році може змусити США перекинути низку критично важливих військових сил і засобів – дозаправки в повітрі, логістики, протиповітряної оборони – на стримування Китаю, що зробить Європу значно вразливішою.
Для України найближче майбутнє – це кілька місяців важких боїв без критично важливих ресурсів, в той час як вона намагатиметься відновити бойову міць, витрачену протягом 2023 року. Але Європа може визначити, як виглядатиме друга половина 2024 року і навіть 2025 рік. Це війна, яку можна виграти. Нещодавній успішний удар по російському десантному кораблю «Новочеркаськ» в гавані, захищеній шарами російської [протиповітряної] оборони, показує, як Україна може ефективно використовувати обладнання, яке їй надається. Але європейська безпека не повинна бути змарнована через більшу самозаспокоєність.
Джек Вотлінг є старшим науковим співробітником з сухопутної війни в Королівському інституті об’єднаних сил
Джерело — The Guardian
