Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року стало початком наймасштабнішого військового конфлікту в історії Європи після Другої світової війни. Хоча європейська громадська думка переважно є проукраїнською, значна частина населення Європи дотримується неоднозначних або навіть відверто проросійських позицій. Оскільки громадська підтримка є ключовим фактором для надання військової та фінансової допомоги Україні, ми прагнули з’ясувати, чому деякі європейці симпатизують агресору.
У нашому дослідженні було виявлено чотири основні джерела прокремлівських позицій:
Економічні інтереси.
Ідеологія.
Партійна приналежність.
Дезінформація.
Ми проаналізували дані двох академічних опитувань, проведених наприкінці 2023 року, в яких взяли участь майже 30 000 респондентів із вісімнадцяти європейських країн. У цих опитуваннях респондентів запитували, кого вони вважають відповідальним за війну та кому вони бажають перемоги. На практиці відповіді на ці два запитання тісно пов’язані між собою і суттєво різняться залежно від країни. Наприклад, підтримка перемоги Росії практично відсутня в Польщі, але наближається до 20% у Словаччині.
Партійна приналежність та дезінформація
Наші статистичні аналізи вказують, що найсильнішим предиктором позиції європейців щодо війни в Україні є близькість улюбленої політичної партії респондентів до Кремля.
Чим тісніші зв’язки партії, за оцінкою науковців з проєкту CHES, тим більша ймовірність, що її прихильники віддадуть перевагу Росії, а не Україні.
Хоча дані не дають змоги повністю визначити механізм, що лежить в основі цього, результати вказують на те, що партійна приналежність є найімовірнішим поясненням. Тим, хто підтримує Росію, не надто важлива сама війна, але вони дотримуються риторики партії, яку вони підтримують.
Другим за силою чинником, що сприяє прокремлівським настроям, є вплив та вразливість до дезінформації.
Проросійські погляди переважають серед тих, хто споживає політичні новини з альтернативних джерел та вірить у теорії змови. Наприклад, ті, хто отримує політичні новини переважно з соціальних мереж та месенджерів і поділяє думку, що пандемію Covid-19 організували національні уряди, на 40% рідше бажають перемоги України порівняно з тими, хто споживає традиційні ЗМІ та не вірить у теорії змови.
Третім, хоча й слабшим, джерелом проросійських настроїв є ідеологія: культурний консерватизм та авторитаризм.
Респонденти, які віддають перевагу сильним лідерам та ставлять під сумнів права меншин, частіше симпатизують Кремлю. Натомість економічні інтереси мають незначний або взагалі не мають впливу. Незважаючи на побоювання аналітиків, що зростання цін на енергоносії після вторгнення може схилити громадську думку проти України, ті, хто заявляє, що постраждав під час енергетичної кризи, все одно не підтримують Кремль.
Потреба в стримуванні публічного дискурсу та боротьбі з дезінформацією
Наші результати підкреслюють важливість процесів, що йдуть від верхівки до низу, за яких проросійські настрої в першу чергу відображають сигнали, які поширюють прокремлівські політики, та дезінформацію, що поширюється альтернативними джерелами політичних новин.
Значна частина несподіваної підтримки агресора, здається, випливає не з якоїсь ідеологічної спорідненості чи економічних інтересів, а з інформації та інтерпретації, що циркулюють у політичних системах.
Отже, протидія російському впливу вимагає рішучого стримування публічного дискурсу та активних зусиль у боротьбі з дезінформацією. Ці вимоги суперечать позиції урядів у багатьох державах-членах ЄС.
Наприклад, нинішній уряд Андрея Бабіша в Чехії відмовився від будь-яких заходів проти дезінформації.
У Словаччині прем’єр-міністр Роберт Фіцо сам повторював проросійські наративи.
Ці приклади підкреслюють головну проблему: зусилля з протидії дезінформації в кінцевому рахунку обмежуються внутрішньополітичними мотивами.
Там, де політичні еліти підсилюють або толерують прокремлівські наративи, громадська думка, ймовірно, піде за ними. Зміцнення стійкості до дезінформації в кінцевому рахунку залежить від політичного керівництва, яке віддане захисту цілісності інформаційного середовища.
Джерело — Тhe Сonversation !
