Про Кубань та шляхи історичної справедливості

На Кубані практично вже не залишилось ні української мови,ні культури,ні традицій. Тотальна столітня русифікація цих земель перетворила місцевих українців на бидло,яке готове виконувати будь які забаганки "царя" росії. Це - історична катастрофа українського народу,і нажаль в найближчій перспективі ми нічого не зможемо з цим зробити. Але в довгостроковій перспективі ми повинні прагнути не лише до культурного,а й територіального повернення українських етнічних земель,в тому числі і Кубані,ми в майбутньому маємо підлаштовуватися готуватись до тотальної просвіти й українізації населення Кубані та інших наших земель,анексованих росією. Кубань є українською етнічною землею не лише через козаків,а й навіть через Русь. Побутує міф,що тільки через козаків Кубань стала нашою етнічною землею,це не так. Історія нашої Кубані починається ще з русі,наприклад,на березі Кубані і керчі був такий собі "КПП" Русі - Тмуторакань. Через Тмуторакань здійснювалась торгівля товарами і заселення данних територій нашими людьми. Також в той час,і пізніше,через Кубань проходили різні торгівельні та економічні шляхи до земель колишньої русі, і цей зв'язок шляхами був не лише економічний,а й культурний,наші земляки могли,і їздили на ці землі в пошуках відпочинку,або притулку. Довгий час ці землі населяли ногаї,що були кочовим народом. І тут важливо пам'ятати,що у кочових народів своєї постійної етнічної території не було. Ми ж не можемо сказати,що території півдня України -"етнічна печенізька земля”. Звісно,на Кубань та й на всі наші землі мали вплив десятки народів. Наприклад,багато євреїв та поляків сприяли розвитку західноукраїнських земель. А ось кримські татари і ті самі ногаї - в Криму і на Кубані відповідно. Не можна виключати їх з нашої історії,оскільки вони заслуговують на повагу. Однак через стільки горя і страждань ми маємо повне право називати Кубань своєю землею,але ж ніхто не казав,що ми будемо гнобити культуру інших народів на цих територіях. Розумію, що це може звувати дуже нереалістично й фантастично, але в нас немає іншого виходу. Ми маємо знищити московитське гнобительство будь де, як би це не було і щоб це не означало. Воля та боротьба не залишаться осторонь,і рано чи пізно наші люди будуть говорити "Наступило літо,хотілось б поїхати в одну з східних областей,наприклад на кубаньщину.” Московія сама знищиться від імперської пафосності й кровожерливості, бо ніщо не є вічним, але в той же час, щоб цей процес настав якомога швидше - ми повинні бити московитів в будь - якій сфері, ми всі повинні їх ненавидіти й зневажати. В українській культурі має чітко встановитись визначення “москаль - не людина, а русифіковані громадяни з окупованих територій - трагедія, яку потрібно виправити тотальною українізацією в майбутньому”. А для того, щоб ми змогли повернути саму Кубань, а також багато інших окупованих земель, таких як Дон, Крим, Донбас, частини херсонської, харківської та запорізької областей - нам треба зробити чітко визначені дії:
1) Після війни повністю змінити владу, яка не дуже то й старається задля нашої боротьби, розкрадання бюджету під час війни, тищенко, який почуває себе вільно, гончаренко, який в тіктоках сидить, всякі там єрмаки - істоти, що не мають права на існування - це ракова пухлина нашої нації
2) Здійснити масштабні і радикальні реформи проти корупції, зрадників та іншої швалі. Тут звичайні реформи не допоможуть. Чому? Бо тільки сила перед злочинною небезпекою, страх за справедливе покарання, але найголовніше - усвідомлення абсолютних духовних цінностей, таких як добро, милосердя та єднання - врятують нас, і реалізувати це можна тільки таким способом, звісно з подачі всього суспільства, бо ми і є суспільством, і ми маєм диктувати свої правила!
3) Готуватись до фінальної війни за визволення. Ніщо ніколи не буде забутим, і московити поплатяться за усе, що колись наробили. І всі наші окуповані території - повернуться у рідний дім.