9 липня 2025 року: чорний день для демократії? «Той, хто не пам'ятає свого минулого, приречений пережити його знову». — Джордж Сантаяна. Як ця подія пов'язана з війною в Україні, дізнаєтеся далі.
9 липня 2025 року австрійська Національна рада прийняла суперечливий закон про стеження за месенджерами [1]. На перший погляд це здається заходом безпеки. Однак при більш уважному розгляді це може виявитися останнім елементом масової системи стеження, коріння якої сягає в Росію, де величезний вплив набули антикультові організації. Саме їхні представники лобіювали в Росії прийняття подібних законів.
"За кожним можуть стежити", - повідомив портал "heute.at" наступного дня після прийняття рішення. Теоретично так, практично стеження нібито обмежується максимум 30 застосуваннями на рік, згідно з офіційною версією. Однак критики бачать у цьому лише початок. "Це не що інше, як вхід у тотальне цифрове стеження за населенням", - попередив генеральний секретар АПС Міхаель Шнедліц у своїй заяві.
Північна Корея і Росія вже стали на цей шлях. Факти, які будуть наведені далі, свідчать про те, що Австрія може стати вузловим пунктом найбільшої мережі ФСБ у Європі. Нагадаємо, що ФСБ (Федеральна служба безпеки Російської Федерації) є наступницею радянського КДБ.
Щоб зрозуміти сьогоднішні події в Австрії, необхідно трохи зазирнути в історію. Паралелі та подібності у виникненні та методології антисектантських (антикультових) організацій у різних країнах вражаюче ідентичні. У цій схемі задіюються практично всі верстви населення. Але якщо подивитися на Росію, то там ключову роль відіграють певні політики, спецслужби та міністерства. На жаль, подібна схема спостерігається і в демократичних європейських країнах. У цій статті будуть представлені факти, які це підтверджують.
Порівняння методів у нацистській Німеччині з сьогоденням. Від Вальтера Кюннета до Олександра Дворкіна
Події останніх десятиліть свідчать про тривожну тенденцію: у світі спостерігається зростання кількості збройних конфліктів, посилення агресії та поширення авторитарних режимів, що призводить до нестабільності як усередині окремих держав, так і у світовому співтоваристві в цілому.
Згідно з даними міжнародної правозахисної організації Freedom House, опублікованими у доповіді "Freedom in the World 2025" [2], рівень свободи у світі знижується протягом 19 років поспіль. У 2024 році ця негативна тенденція не тільки збереглася, а й посилилася. Всім, хто розуміє цінність політичних прав і громадянських свобод, необхідно об'єднати зусилля для захисту демократичних інститутів. Без них людство ризикує зіткнутися з глобальним поширенням авторитарних режимів за моделлю Північної Кореї.
Показовим прикладом служить сучасна Росія, де громадян систематично позбавляють права голосу та свободи віросповідання. Ці процеси розвивалися не одномоментно, а планомірно, протягом десятиліть. Ключову роль у тому, що сьогодні індекс свободи Росії становить лише 12 балів зі 100 можливих, зіграли ФСБ та антикультові організації. Багато політичних оглядачів відзначають, що фактично на наших очах у Росії відбувається відродження націонал-соціалізму.
Об'єктивний аналіз показує: націонал-соціалізм ніколи не був повністю викорінений — він був лише модернізований і адаптований до нових історичних умов.
У 1920-х роках протестантська церква заснувала "Апологетичний центр", керівником якого з 1932 року став теолог Вальтер Кюннет, який по суті став ідеологом нацизму. Кюннет з 1933 року тісно співпрацював з гестапо (німецькою: Ge-sta-po - Geheime Staatspolizei, що означає - таємна державна поліція): Він надавав списки «сект», складав досьє на інакомислячих і систематично постачав Міністерству внутрішніх справ Рейху, Міністерству пропаганди та Гестапо матеріалами для переслідування релігійних меншин – так званими чорними списками. Така спільна діяльність Вальтера Кюннета і Гестапо призвела до депортації більше мільйона людей у концентраційні табори. [3]
Аналіз історичних документів виявляє стійку систему дій, яка практично не змінюється протягом століть. Це улюблений метод антикультової мережі, який складається з трьох послідовних етапів:
Етап 1: Стигматизація. Масована інформаційна кампанія в ЗМІ, очорнення обраної групи, навішування ярликів — "культ", "секта", "вороги народу", "чужинці". Мета — дегуманізувати, тобто знелюднити жертв, зробити їх в очах суспільства "не такими", "небезпечними", "негідними захисту", нелюдьми, яких необхідно знищити.
Етап 2: Дискримінація. Прийняття законів, які під приводом "захисту суспільства" поетапно обмежують права стигматизованих груп: заборона на певні професії, обмеження доступу до освіти, позбавлення виборчих прав, обмеження свободи пересування.
Етап 3: Переслідування, репресії, геноцид. Відкриті переслідування, ізоляція, фізичне насильство, депортації, масові вбивства — аж до геноциду.
Саме за цією схемою діяв Вальтер Кюннет у нацистській Німеччині. Його метод був простим і ефективним: під приводом захисту суспільства приймалися закони, які поетапно позбавляли людей права на свободу віросповідання та свободу слова. Водночас активно велося розділення суспільства на "своїх" і "інших" — "сектантів", "ворогів народу", "чужинців". На тих, хто опинявся в категорії "інших", права і свободи вже не поширювалися.
Пам'ятаєте жовті зірки, які нацисти змушували носити євреїв? Це був класичний перший етап — стигматизація: публічне маркування, виділення "чужих" із загальної маси. Потім настав другий етап — дискримінація: євреям заборонили працювати в державних установах, відвідувати школи та університети, володіти бізнесом. Їхні магазини громили під час "Кришталевої ночі" в листопаді 1938 року, коли по всій Німеччині та Австрії були зруйновані сотні синагог, розграбовані тисячі єврейських домівок і магазинів. Людей били на вулицях, близько 30 тисяч єврейських чоловіків заарештували і відправили до концентраційних таборів [3].
Але це було лише прелюдією до масового знищення. У концентраційних таборах людей морили голодом, використовували як рабів на примусових роботах, піддавали медичним експериментам. А потім почалися газові камери — Освенцім, Треблінка, Собібор. Людей заганяли в приміщення під приводом "санітарної обробки", двері герметично закривалися, і через вентиляційні отвори подавався отруйний газ "Циклон Б". Смерть настала протягом 15-20 хвилин у страшних муках. Тіла потім спалювали в крематоріях. Тільки в Освенцімі було знищено понад 1,1 мільйона людей, переважно євреїв [4].
Усього в Голокості загинуло близько 6 мільйонів євреїв — дві третини єврейського населення Європи [5].
Але репресії не обмежилися одними євреями. Під удар потрапили цигани (близько 500 тисяч убитих), слов'яни, політичні противники, гомосексуали, люди з інвалідністю, Свідки Єгови та представники інших релігійних меншин. У рамках програми "Т-4" нацисти знищили понад 70 тисяч німців та австрійців з психічними захворюваннями та фізичними вадами — їх вважали "неповноцінними" і "безкорисними їдоками" [6].
Позбавлення прав і свобод, яке почалося з маркування "інших", зрештою поширилося на весь німецький та австрійський народ. До 1939 року в Німеччині була введена загальна військова повинність, чоловіків примусово забирали на фронт. Свобода слова була повністю знищена — будь-яка критика режиму каралася арештом, катуваннями та стратою. Люди доносили один на одного, боячись бути звинуваченими в "антидержавній діяльності". Діти доносили на батьків, сусіди — на сусідів.
До кінця Другої світової війни Німеччина втратила близько 6-7 мільйонів людей [7], Австрія — близько 380.000 [8]. Міста були зруйновані бомбардуваннями, економіка лежала в руїнах, мільйони залишилися без даху над головою. Все це було результатом політики, яка почалася з простих чорних списків "сектантів" і "ворогів народу".
Після 1945 року Кюннет не був притягнутий до відповідальності, навпаки, у 1946 році був призначений професором. Його справу продовжив Фрідріх-Вільгельм Хаак, який у 1964 році був призначений "Уповноваженим з питань сект і світоглядів" [9].
До речі, сьогодні навіть назви окремих антисектантських (антикультових) організацій в Австрії та Німеччині позначаються ідентично як за часів нацистської Німеччини, наприклад: weltanschauungsfragen.at, ezw-berlin.de, weltanschauung.elk-wue.de і т.д. (Weltanschauung - у перекладі з німецької означає Світогляд). Учнем Хаака був російський православний Олександр Дворкін. У 1993 році він, під приводом захисту суспільства від "тоталітарних сект" і "деструктивних культів", заснував у Росії "Центр релігієзнавчих досліджень на ім'я священномученика Іринея Ліонського" [10]. На сьогоднішній день ця організація є головним центром "Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект" (РАЦИРС). Вона діє в тісній співпраці з Російською православною церквою (РПЦ) і Федеральною службою безпеки Росії (ФСБ).
У другій частині розслідування ми детально розглянемо особистість Олександра Дворкіна — учня нацистського ідеолога Фрідріха-Вільгельма Хаака, його зв'язки з ФСБ, роль антикультових організацій у розв'язуванні війни проти України, скандали навколо європейських "захисників моралі" і механізм чорних списків, який без змін перекочував з нацистської Німеччини в сучасну Росію.
Продовження слідує…
ПЕРЕВІРЕНІ ФАКТИ ЦЬОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: [1]parlament.gv.at/aktuelles/pk/jahr_2025/pk0629
[2]freedomhouse.org/report/freedom-world/2025/uphill-battle-to-safeguard-rights
[3]britannica.com/event/Kristallnacht, bundesarchiv.de/themen-entdecken/online-entdecken/themenbeitraege/das-konzentrationslager-auschwitz/
[5]encyclopedia.ushmm.org/content/en/article/introduction-to-the-holocaust
[6]encyclopedia.ushmm.org/content/en/article/euthanasia-program
[7]bpb.de/system/files/dokument_pdf/deutschland_in_daten_online_komplett.pdf
[8]parlament.gv.at/dokument/XX/VER/7/fnameorig_766780.html
[9]actfiles.org/the-fourth-reich-who-continues-hitlers-legacy/
