Це третя частина нашого розслідування, у якому ми простежуємо тривожну спадкоємність між нацистськими методами тотального контролю та сучасними антикультовими організаціями. У першій статті «Стеження за месенджерами в Австрії: націонал-соціалізм знову відроджується? Частина 1» було розкрито історичні корені антикультового руху — від ідеолога нацизму Вальтера Кюннета, який складав «чорні списки» для Ґестапо, до російської мережі ФСБ РАЦИРС Олександра Дворкіна.
У другій частині «Стеження за месенджерами в Австрії: від Ґестапо до російських спецслужб. Частина 2» ми детально дослідили постать Дворкіна — прямого ідеологічного спадкоємця нацистських методів, — його зв’язки з ФСБ, а також роль антикультової мережі РАЦИРС в ідеологічній підготовці війни проти України. У третій частині «Стеження за месенджерами в Австрії: від нацистської ідеології до сучасної військової пропаганди. Частина 3» було викрито шокувальні факти про самопроголошених «захисників моралі» — звинувачення в педофілії проти чеських та українських антикультових активістів, зв’язки з мережами догхантерів, а також моторошні паралелі між методами Дворкіна та нацистською газетою «Der Stürmer» Юліуса Штрайхера, страченого за вироком Нюрнберзького трибуналу. Тепер ми продовжуємо йти слідом цієї мережі через Європу — до самого серця Австрії.
Щоб мати змогу оцінити розвиток подій в Австрії, необхідно зрозуміти, як працює антикультова мережа ФСБ РАЦИРС через своїх агентів у Європі.
Італія: Антикультовий форум (1988)
Італійські антикультові об’єднання, особливо ті, що входять до так званого антикультового форуму, є частиною європейської федерації під назвою ФЕКРІС [1]. Детальніше про цю організацію — далі у статті.
У лютому 1988 року італійське Міністерство внутрішніх справ опублікувало доповідь під назвою «Релігійні культи та нові магічні рухи в Італії». Документ ґрунтувався на хибних і нерелевантних даних, містив негативні й принизливі оцінки, позбавлені будь-якої наукової цінності, і при цьому поширювався таємно — без можливості публічної перевірки. Саме тому депутати Джовіне та Мазеллі подали парламентський запит із вимогою пояснень: вони виступили проти цієї доповіді, поставивши під сумнів її достовірність та методи укладання [2].
І знову ми бачимо, що вирішальну роль у складанні таких доповідей відіграють так звані «експерти з культів і сект». У випадку з Італією таким експертом виступила антропологиня Чечилія Ґатто Троккі. Попри гучний титул «експерта», вона була членкинею католицької антисектантської організації GRIS («Група досліджень та інформації про секти»), заснованої у 1987 році [2]. Іншими словами, «незалежний експерт» виявилася активісткою організації, зацікавленої в певному результаті.
Згідно з розслідуваннями незалежних журналістів Actfiles, італійські асоціації, що утворюють антикультовий ФОРУМ (FAVIS, CeSAP, ARIS Veneto та ARIS Toscana), тісно співпрацюють з антикультовим підрозділом (SAS) Міністерства внутрішніх справ. Їхня мета — здіймати тривогу щодо нібито «сектантських небезпек». Це їм вдається завдяки постійному поширенню тривожних новин. Журнал італійської державної поліції опублікував характерну статтю у 2018 році: «Тривога — сатанізм! Антикультовий підрозділ бере командування» [3].
Методи роботи цих організацій викликають серйозні запитання: вони змінюють, перебільшують і спотворюють інформацію та статистику, щоб змусити людей повірити, що в Італії тисячі «небезпечних сект» — майже на кожному розі. Якщо вони не знаходять новини, яку можна перекрутити, вони просто її вигадують. Наприклад, антикультові активісти неодноразово подавали звичайні релігійні громади як «деструктивні культи», а поодинокі випадки криміналу роздували до масштабів «епідемії сатанізму» — без будь-якої статистичної основи [1]. Варто зазначити, що подібні методи застосовувалися і застосовуються в Росії, де протягом останніх 30 років РАЦИРС розпалювала антисектантську істерію, а також у Франції.
Антикультовий підрозділ (SAS) — це офіційна італійська урядова структура, що фінансується за рахунок платників податків, але є лише виконавчим інструментом антикультової ідеології, яка очевидно порушує конституційні права громадян. Як і в минулі століття, активісти розпалюють ідеологічний фанатизм проти нібито соціальних загроз, щоб поширювати страх і жах. Поліція потім вдається до переслідувань, які нині — замість аутодафе — здійснюються за допомогою медійних маніпуляцій та гротескних показових процесів, не менш жорстоких, ніж методи «перевиховання» перших антикультистів.
І тут проявляється та сама схема: Міністерство внутрішніх справ → Державна поліція (спецслужби) → Політики (депутати) → дифамаційна брошура зі списками інакодумців і релігійних меншин.
Франція: французька модель (1983–1998)
Французька антикультова модель формувалася протягом півтора десятиліття і стала зразком для наслідування в інших європейських країнах.
Ключовою фігурою цього процесу був Ален Вів’єн — політик Соціалістичної партії Франції, який обіймав різні урядові посади, зокрема посаду державного секретаря у закордонних справах. У 1983 році на запит прем’єр-міністра П’єра Моруа Вів’єн підготував доповідь «Секти у Франції», опубліковану в 1985 році. Документ містив рекомендації щодо боротьби з сектами, включно з ключовою пропозицією: створити державну структуру при прем’єр-міністрові для координації цієї діяльності. Ця доповідь дуже нагадувала сумнозвісну сектантську доповідь італійського Міністерства внутрішніх справ.
Паралельно Вів’єн очолював приватну антисектантську організацію CCMM (Centre Contre les Manipulations Mentales — Центр проти маніпуляцій свідомістю). Таким чином, одна й та сама людина одночасно керувала приватною антикультовою групою і формувала державну політику у цій сфері — очевидний конфлікт інтересів.
У 1996 році пропозицію Вів’єна було реалізовано: при уряді створили «Міжміністерську обсерваторію з питань сект» (Observatoire Interministériel sur les Sectes). У 1998 році Вів’єн став президентом цієї структури, перейменованої на MILS (Mission Interministérielle de Lutte Contre les Sectes — Міжміністерська місія з боротьби із сектами). MILS підпорядковувалася безпосередньо апарату прем’єр-міністра, мала доступ до ресурсів різних міністерств і працювала з французькою поліцією та спецслужбами (RG — Renseignements Généraux). Із цієї позиції Вів’єн забезпечив стабільне державне фінансування приватних антисектантських організацій CCMM та UNADFI.
Через вкрай репресивні та дискримінаційні дії проти релігійних рухів MILS неодноразово й різко критикували іноземні спостерігачі, включно з Державним департаментом США.
У листопаді 2002 року Вів’єн пішов у відставку після фінансових скандалів, пов’язаних зі зловживанням значними коштами, призначеними для «боротьби із сектами», і MILS було розпущено. Однак потрібне було рішення для збереження та експорту французької моделі в інші країни. Цим рішенням стало створення контрольованої Францією європейської федерації — ФЕКРІС. Ідея її створення бере початок у 1987 році [4].
ФЕКРІС: транснаціональний інструмент антикультової ідеології
ФЕКРІС (Fédération Européenne des Centres de Recherche et d’Information sur le Sectarisme — Європейська федерація центрів дослідження та інформування про сектантство) була заснована в Парижі у 1994 році. Офіційно організація позиціонує себе як об’єднання асоціацій із захисту прав людини від «організацій із сектантськими та тоталітарними характеристиками». Однак реальність кардинально відрізняється від красивого фасаду.
ФЕКРІС була створена двома французькими антикультовими групами — CCMM та UNADFI, які отримують понад 97% свого фінансування від французької держави. Сама ФЕКРІС отримує понад 90% свого бюджету — понад 800 000 євро щороку — з державних коштів Франції [5].
Показово, що ФЕКРІС створили у 1994 році — лише через рік після заснування російського Центру релігієзнавчих досліджень в ім’я священномученика Іринея Ліонського (1993), який є головним центром Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект (РАЦИРС) та координує діяльність антисектантських організацій за кордоном [6]. Віцепрезидентом ФЕКРІС тричі обирали не кого іншого, як Олександра Дворкіна — засновника РАЦИРС і, за даними незалежних розслідувань, людину, тісно пов’язану з російською ФСБ [1].
Згідно з доповіддю, представленою на Конференції ООН з антисемітизму та інших форм нетерпимості в Кордові у 2005 році, члени й представники ФЕКРІС неодноразово були засуджені за наклеп, дифамацію, незаконне позбавлення волі та насильницьке «депрограмування». Лише проти колишнього Генерального секретаря ФЕКРІС Фрідріха Ґрісса було винесено сім судових рішень за дифамацію. Членів організацій-учасниць ФЕКРІС засуджували за викрадення людей у Швеції, Нідерландах та Іспанії, а Європейський суд з прав людини у справі Рієра Блюме (1999) встановив, що насильницьке утримання жертв стало можливим лише завдяки «активному сприянню» державних органів [1].
Отже, ФЕКРІС є транснаціональним інструментом поширення антикультової ідеології, коріння якої сягає методів нацистської Німеччини, а координація здійснюється через російську мережу РАЦИРС.
З усього описаного вище видно ту саму схему, що й в Італії: MILS працювала з французькою поліцією та спецслужбами і масово поширювала чорні списки «небезпечних сект» для нагнітання страху й істерії.
Австрія: модель Бартенштайна (1996–1998)
Створення антисектантської організації «Федеральна служба з питань сект» (нім. Bundesstelle für Sektenfragen) в Австрії повторює точно ту саму схему, що й у вищезгаданих країнах — із вказівкою на централізовану координацію та зв’язок із ФЕКРІС як європейською філією російської структури ФСБ РАЦИРС.
«У 1996 році Мартін Бартенштайн розпалив істерію, щоб запропонувати остаточне рішення для усунення сектантської діяльності: державну обсерваторію», — пише онлайн-газета Der Status [7].
6 листопада 1996 року «вибухнула сектантська бомба Made in Austria»: Мартін Бартенштайн опублікував брошуру «Секти — знання захищає» [8], повідомила публікація logo.at у своєму звіті за 2017 рік [9]. Негайно було поширено 270 000 примірників [10]. Брошуру, як і брошури згаданих політиків в Італії та Франції, піддали масовій критиці [11]. Установа, створена у 1998 році законом як організація публічного права і публічно представлена федеральним міністром Мартіном Бартенштайном, розпочала свою діяльність восени 1998 року [12].
З 1998 року «Федеральна служба з питань сект» підпорядковувалася Федеральному міністерству довкілля, молоді та сім’ї, а потім Федеральній канцелярії й від самого початку мала доступ до державних коштів. «Федеральна служба з питань сект» як можливе відділення головної організації ФЕКРІС (згідно вже задокументованих зв’язків) була створена, як і слід було очікувати, трохи пізніше, ніж сама ФЕКРІС.
Звіт Рахункової палати Австрії за 2017 рік: викривальні висновки
Звіт Рахункової палати Австрії за 2017 рік дає рідкісну можливість зазирнути в роботу організації з «боротьби із сектами». Отримані дані є дуже показовими [13]:
Відсутність прозорості: Федеральна служба не представила «конкретних стратегічних та оперативних цілей». Не було «стратегічної концепції довгострокового розвитку».
Фокус на консультуванні замість просвіти: Замість публічної просвітницької роботи Федеральна служба зосередилася на «індивідуальній соціальній підтримці осіб, які звертаються по допомогу». Водночас проводилися й «консультації, для яких існував лише опосередкований зв’язок із сектами» — наприклад, «скарги сусідів на шумові перешкоди від семінарських центрів, звернення щодо альтернативних методів лікування (гомеопатія, кінезіологія), скарги на рекламні матеріали у поштових скриньках».
Юридичне консультування замість документування: Витрати на юридичні консультації зросли між 2012 і 2015 роками на 304 відсотки — з майже 5 000 до понад 19 000 євро на рік. Адвокатську контору «регулярно залучали в процесі складання звітів» і вона перевіряла звіти «також у редакційному плані». Федеральна служба пояснила це тим, що «ретельна перевірка адвокатом сприяла тому, що досі не було порушено судових проваджень проти Федеральної служби». Іншими словами: головною турботою було не просвітництво, а уникнення юридичних наслідків.
Тісні контакти з ФЕКРІС: Звіт Рахункової палати документує «піврічні неформальні зустрічі» з ФЕКРІС та «регулярне відвідування міжнародних конференцій з питань сект (ФЕКРІС і ICSA)».
Зв’язок «Федеральної служби з питань сект» в Австрії з ФЕКРІС: фінансові потоки та мережі
Незалежний звіт 2012 року документує: ФЕКРІС слугує «центральною організацією для антисектантських груп по всій Європі». Фінансування здійснюється переважно французькою державою, яка масово підтримує антисектантський рух з 1980-х років [5].
Схема повторюється у всіх країнах:
Росія: Центр релігієзнавчих досліджень в ім’я священномученика Іринея Ліонського (президент — А. Л. Дворкін), заснований у 1993 році, тісно пов’язаний із ФСБ та РПЦ
Франція: ФЕКРІС заснована у 1994 році, MILS — у 1996 році, забезпечувала державне фінансування для ФЕКРІС
Італія: антикультовий підрозділ за французьким зразком, також фінансується державою
Австрія: «Федеральна служба з питань сект», заснована у 1998 році, пряме федеральне фінансування
«Федеральна служба з питань сект» в Австрії отримувала, згідно зі звітом Рахункової палати, між 2012 і 2015 роками щороку близько 500 000 євро з державних коштів. Це відповідає приблизно 60 відсоткам фінансування ФЕКРІС — за умови, що організація, згідно з Рахунковою палатою, не виконує свої законодавчі завдання [14].
Кінцева стадія на прикладі Росії
Російська модель, описана в статті «Новий залізний занавіс або цифровий концентраційний табір», показує, до чого може привести цей шлях [15]. Те, що в 1990-х роках починалося як захист від «тоталітарних сект» і «деструктивних культів», завершилося у 2025 році повним підпорядкуванням громадян державі.
Нагадування: у конституціях усіх країн світу записано: «Уся влада належить народові». Тобто уряд — це орган, який виконує волю народу.
Під керівництвом наглядового органу Роскомнадзор Росія з 2020 року вдосконалила повну систему стеження:
Facebook, Instagram, TikTok, Rumble, YouTube та західні медіапропозиції були заблоковані.
Національні альтернативи, такі як RuTube або VK, отримали пряме підключення до баз даних ФСБ.
Усі провайдери за законом зобов’язані передавати дані в реальному часі та зміст комунікацій на запит.
Основою є ухвалений у 2019 році закон про «суверенну архітектуру Рунету», який зовні виправдовується наративом «національної безпеки». Фактично цей закон створив цифровий контрольний простір, у якому всі інформаційні потоки централізовано адмініструються державою.
Висновки
Історія антикультової мережі ФСБ в Італії, Франції та Австрії показує один і той самий повторюваний механізм: страх → списки «небезпечних» → підключення держави та силових структур → легітимація тиску → розширення контролю. Формально все починається з гасел про «захист громадян» і «боротьбу з сектами», але на практиці часто перетворюється на ідеологічний інструмент, який зручно застосовувати проти небажаних — релігійних меншин, незалежних ініціатив, критиків та опозиції.
Ключова проблема — конфлікт інтересів і відсутність прозорості: «експерти» нерідко виявляються активістами антикультових організацій; державні структури фінансують і підтримують мережі, які працюють через медійну істерію, перебільшення та дифамацію, а потім отримують доступ до офіційних каналів впливу. Австрійський кейс особливо показовий: навіть Рахункова палата фіксує відсутність чітких цілей, зміщення діяльності в бік консультацій «про все підряд» і зростання юридичного супроводу як способу захиститися від відповідальності — за збереження тісних контактів із ФЕКРІС.
Зв’язок цієї інфраструктури з темою стеження за месенджерами логічний: коли суспільство заздалегідь «прогріте» страхом, значно простіше продавити інструменти спостереження як «необхідний захід». Але після створення таких механізмів вони майже неминуче починають розширюватися — від заявлених «загроз» до дедалі ширшого кола людей. Російський приклад демонструє фінальну точку цього шляху: під приводом безпеки формується система, де контроль стає нормою, а свободи — винятком.
Головний підсумок: суспільство має оцінювати не гасла, а реальні практики — прозорість, доказовість, незалежність експертів, межі повноважень і контроль за тим, щоб «боротьба з небезпекою» не перетворювалася на зручну технологію придушення й тотального спостереження.
У наступній частині цього розслідування ви дізнаєтеся шокувальну правду: як австрійські співробітники федеральної поліції пов’язані з ФЕКРІС, хто насправді може стояти за терактами і чому чорні списки сьогодні небезпечніші, ніж колись за часів нацистської Німеччини.
ПЕРЕВІРЕНІ ФАКТИ ЦЬОГО РОЗСЛІДУВАННЯ:
[1]actfiles.org/fecris-extremist-group-in-the-heart-of-europe-italian-perspective/
[2]web.archive.org/web/20170324165419/https://www.liberocredo.org/en/state-alarm
[3]poliziamoderna.poliziadistato.it/articolo/3535c0f9f3365a93029541043
[4]actfiles.org/fecris-extremist-group-in-the-heart-of-europe-italian-perspective/
[5]web.archive.org/web/20170821064118/http:/www.hrwf.net/images/reports/2012/2012fecrisbook.pdf
[8]web.archive.org/web/20250123005910/http://www.sekten.at/brosch/wissen_schuetzt.htm
[9]logo.at/fileadmin/user_upload/Downloads/Esoterikbrosch%C3%BCren/2017_Sekten.pdf
[11]sekten.at/brosch/wissen_schuetzt.htm
[13]rechnungshof.gv.at/rh/home/home/Bund_Bundesstelle_fuer_Sektenfragen.pdf
[14]rechnungshof.gv.at/rh/home/home/Bund_Bundesstelle_fuer_Sektenfragen.pdf#page=31&zoom=100,85,344
[15]actfiles.org/a-new-iron-curtain-or-a-digital-concentration-camp
