02:28 на годиннику. Мій солодкий сон переривається виттям сирени за вікном. Втомлені очі розплющилися, руки потягнулися до телефону, а рот злісно шепотів прокльони.
- Зараз ще гуртожицьке оповіщення увімкнуть… - думала і водночас писала в чат гуртожитку, де вже зібралися всі інші страждаючі, я.
- Не увімкнуть, вахтерка спить! - заспокоїли мене і я, повіривши, лягла знову спати.
Мене обманули. Тільки я почала повертатися в чарівний світ сновидінь, як голос з системи оповіщення хрипло закричав «Чутно…? Увага, увага! Повітряна тривога! Спускайтеся в укриття! Мене чутно…? Ало ало! Повітряна тривога, всі спустіться в укриття!!».
Я вилаялася. Ніч зіпсовано.
Ранок теж зустрів мене геть не співом пташок – звуки перфоратора з поверху вище переривали тишу в кімнаті. Я намагалася не звертати уваги і відчайдушно боролася зі своїм організмом, водночас вмовляючи його дати мені доспати мої законні години попри галас, але все було марно!
Знову вилаялася. Ще більш втомлені очі зачаровано дивилися в стелю, висловлюючи весь свій біль німою тугою.
Минуло декілька хвилин чи годин, а може й цілі місяці… і я нарешті змусила себе встати. Віддзеркалення викликало жалість і смуток, а попереду була ще пара, що передбачувала увімкнені камери. Життя безжально чавило мене, ніби я – той тарган, що не встиг сховатися від кровожерливого мешканця гуртожитку.
День проходив ліниво. Їсти можливо й хотілося, але сил на усвідомлення цього бажання не вистачало. Я лежала на ліжку і трохи рюмсала через сумні тиктоки. Звуки ремонту згори не припинялися.
Через деякий час, ближче до четвертої, я зібрала всю волю в кулак і почала готувати суп. За вікном світило сонечко, дерева милували око своїм цвітінням і зеленим листям, а я, попри захоплення такою картиною, відчувала деяку журбу – хотілося вийти на вулицю і відчути всю казковість весняного повітря на собі, але втома, лінь і брудна голова давали про себе знати. Зрештою, в мої плани сьогодні не входила зайва витрата грошей, а обійти цей момент, виходячи з гуртожитку в цивілізацію, я не могла.
Але раптом в моїй голові виникла думка, що перевернула все – насправді ж, цей день здається мені невдалим, бо я хочу його таким бачити. Достатньо лише захотіти і мої страждання припиняться, а на заміну їм стане гарний настрій та радість від ще одного прожитого дня.
