Любі, хочу поділитися першим невеликим вступом до моєї власної книги. Я буду вдячна за підтримку! 💋
НЕСТРИМНІСТЬ
З тих пір, коли мої почуття були на вершині блаженства, а в неї – вірне кохання з іншим. Я вважав – смертним прокляттям, дивлячись як її тендітні вуста торкались до чужих губ, а тендітні руки так міцно тримали, боячись відпустити.
Так, я заздрив. Кожна клітина відчувала гнів, сум, озлобленість на несправедливу долю, яка щоразу розбивала вщент кожну мрію, забираючи дорогоцінне моєму серцю. ЇЇ посмішка – це, вочевидь, прекрасна річ, я кохав всі недоліки, що кожним днем бурним потоком ставали фундаментом нездорового божевілля.
Моє серце, що хворе її бездоганними очима настільки знедолене, а ніжна статура зовсім не покидала мої сни. Я мріяв збагнути, зрозуміти! Чому моя душа непокоїться? Чому мій мозок зовсім безсильний, аби сформулювати вірні слова, ті слова, якими вона надихалася? Чому моє серце хворе нею?
Кожного дня я безкарно споглядав зі свого малесенького і без того зачуханого від сміття балкончика, якого я так і не наважувався прибрати. Кожні зустрічі з нею призводили до панічного тремтіння рук. Сказати, що її кохав було неймовірно мало, адже вважав це вище всіх благ «кохання». Час від часу я зближувався, знайомився, все більше дізнався про її чудність, присвячував свої поезії, які настільки бездоганно наповнені тим жахливим смутком, який без всякого жалю безкорисливо вбивав і знущався наді мною щосекунди.
Сьогодні я вирішив, адже був впевнений в собі – підкинути маленьке признання в коханні. Я відчайдушно беріг цей пошарпаний лист, де були написані неймовірно щирі слова. Ті слова, які трактувало серце, побитим дволиким коханням. Протягом чотирьох років він пролежав в шухляді, і кожного дня я перечитував з немислимою гіркотою строки, і збунтовані сльози все сильніше проникали в прописані строчці.
Єдиним натхненням залишалося – книги та мистецтво. Цілими днями я безкінечно вивчав, сидячи на своїй улюбленій лавці, я те і робив, що думав про нею, прислухався до голосу серця, роблячи нотатки в дрібному блокноті, записуючи все, що відчував і радіти, тому що за 12 років я не був прив’язаний так щиро, як в цю хвилину.
Настав час до дій, - подумав я, щиро посміхаючись сонцю. – Нарешті спромігся! – лячно кричав я у своїх непідвласно вбиваючих думках.
мій телеграм канал: https://t.me/carpediem4111
