Чомусь слова, які вона промовила своїми солодкими устами зробили мені нестерпно боляче, немов в серці поселилось величезне жало, що не відпускало і примушувало страждати щосекнуди мою самотню душеньку, розбиваючи щосили вщент мрію бути завжди з нею. Мені не завжди вдавалося зрозуміти, чому відбувається так, немов всі, окрім тебе, налаштовані проти тебе, роблячи боляче невимушено і настільки граціозно, що лишається споглядати спустошеними очима, що налиті гіркими слізьми.
Дивовижний свою природою жовтець був густо розсіяний на клумбочці бабці Несси, його пелюстки манили загадковістю. Зовсім незначна та непомітна своєю яскравістю ця нецеремонна квітонька, в якої кожна пелюстинка сповнена тим прекрасним майтерством, що надихала вітчизняних софістів. Мою увагу прикував містер Андерсон, він неперевершено володів кувалдою, роблячи прегарні вироби з гарячого металу. Я завжди дивувався їм, беручи приклад з його працелюбністю, намагаючись стати подібним працелюбом.
Пройшовши повз них, я вдивлявся у вікна недосяжному коханні, але побачив лише мужонька, що бубнів під ніс незрозумілі слова. Вперше і всі останні наші зустрічі супроводжувались неприязню і з кожним днем це було помітно оточуючим, але ми обидва знали, що наші серця закарбовані лише одній людині - Бенедикті. Ця струйна персона не покидає мій розум з початку нашої першої зустрічі, її очі манили чудернацькими іскрами. Я б хотів дивитися на них вічно, але, на жаль, доля розпорядилась зовсім по іншому, тому лишається доглядати кузена, аби той не з'їхав з розуму і кожну холодну ніч думати про Бен.
В тей день моя лють перевершували всі ноти, мій кузен зовсім з’їхав з пантелику, через смерть єдиної рідної доньки його пристрасть до алкоголю посилювалась щосекунди, а його здоров’я стає - пригніченим. На жаль, я нічим не міг допомогти, всі зусилля були марними, але на цей раз я вирішив віддати його в руки батьків. Все було не так просто як гадалося, він був їм не потрібним, адже їх статки не дозволяли мати неуспішного та сп’янілого синка. Все ж я написав їм листа, не чекаючи позитивної відповіді, продовжувачи думати про свої власні проблеми.
- Джорджо, скажи, чому я страждаю?, - мовив кузен, стаючи на ноги з ліжка, де він пролежав цілісенький день, розмірковуючи про свою нещадну буденність.
- Мені цього не відомо, вибач..., - сказав я, відходячи до дверей.
Щодня я бачив його в стані спокою, напевно, відсутність якихось позитивних емоцій дало йому в самі низи. Його життя билося, немов скло, що було подібно до мого.
тг.канал: https://t.me/carpediem4111