- Іра! - я окликнув свою подругу з пари по анатомії.
- О! Лєкс, я тебе не помітила, куди йдеш?
Ну що ж, дозвольте представитися - Бойко Олексій Андрійович, але всі друзі(яких в мене не багато) звуть мене Лєкс. 20 річний студент 4курсу Біо - Хімічного університету імені Дарвіна. Світле волосся що спадає до плечей, блакитні очі, рівні зуби, прямий ніс, а також всі мої 170см зросту та худощава комплекція тіла.
- Ботаніка. Сьогодні виїзд в оранжерею, будемо саджати нові види екзотів які нарешті доставили. Ми чекали на них цілий місяць! А мали саджати їх ще в березні.
- Ботаніка, хіба це не необов'язкове заняття яке обирають лише для додаткових балів? Замість цього ти б міг приділяти більше часу для себе або нових друзів, тебе в клуб кликали багато разів, а ти знову в землі копаєшся. Я впевнена що ще трохи життя в такому землеройному темпі, і станеш гномом або садовою феєю.
Спробував не подавати виду що мене в який раз намагаються витягнути в шумні та людні містечка. Як на мене це дуже не комфортно коли ти у великій компанії, і кожен хоче тобі щось розповісти перебиваючи одне одного, або навпаки всі спілкуються лише між собою, залишаючи тебе осторонь.
- Ні ні ні, ніяких гномів, бути маленьким, товстим чоловіком з бородою до коліна і носом як картопля - мене не цікавить.
- Ти як завжди, тобі вже прямо кажуть піти повеселитись, познайомитись з іншими, а ти змінюєш тему, і добре якщо вона не про рослини або оранжерею. О котрій виїжджаєте?
- О.... Дідько! Я вже запізнююсь!Побачимось після пар!
Вибігши на вулицю побачив як автобус був готовий почати від'їжджати, і лише те що я майже ніколи не пропускаю поїздки в оранжерею, змусили водія почекати ще хвилину.
********************
Сівши на своє місце я почав думати про те, чому мені так подобається це копання у багнюці. Напевно на це вплинуло моє прагнення до нових знань, і батьки, які с заохоченням ці знання давали. Ще з дитинства я полюбляв дізнаватись щось нове про навколишній світ, і кожне літо під час канікул, їздив з батьками в подорожі. Як правило ми їздили на місяць, але через пару днів їхали далі, в далекі від цивілізації місця. Ліса, гори, озера, річки, водоспади - все стало звичайним, і таким рідним пейзажем. Тато був лікарем, мама біологом, тому під час поїздок вони завжди розповідали щось цікаве і могли повністю вгомонити мою допитливість. Батьки загинули 3 роки тому... Їхавши з чергового походу, їм на зустріч вилетіла фура, водій якої був п'яним і під наркотою. В той день загинуло 4 родини, а винного водія прирекли до смертної кари. Компанія на яку він працював виплатила сім'ям потерпілих велику грошову компенсацію, але це не повернуло ані моїх батьків, ані інших хто загинув.
За цими роздумами я і не помітив як ми вже приїхали до оранжереї, яка знаходилась в місті неподалік від нашого. Вистрибнув з автобуса і швидко пішов до входу, ніколи не любив ходити повільно, а натовпи ще більше. Привітавшись з охороною пройшов без питань, так як я один з небагатьох студентів хто ходить в оранжерею як до себе, розпис ставити було не потрібно, навпроти мого ім'я просто ставили +
Гуляючи оранжерею я відчував себе як вдома, і навіть велика кількість людей (що не було рідкістю навіть для буднього дня) не могла пошкодити цьому дивному відчуттю єдиності з природою. В оранжереї було буквально все, починаючи від звичайних плодових дерев і рослин - закінчуючи різноманітними видами метеликів, птахів і летючих лисиць з кажанами. Можливо комусь здалось дивним що в місці квітів і дерев є тварини, але запилювати ці ж рослини було потрібно, а люди робити цього не могли, принаймні в таких масштабах. Єдиною серйозною проблемою ставали птахи і кажани, які деколи по необережності відвідувачів або ж самого персоналу, могли вилетіти зі своїх великих та комфортних вольєрів, і як правило, вони були зовсім не проти додати різноманіття в своє харчування та спробувати на смак нові види комах. Колібрі усіх кольорів, були єдиними птахами які вільно літали у всіх зонах, так як не несли ніякої загрози.
На входах продавалися спеціальні кормушки з сиропом, тому будь який бажаючий міг нагодувати цих дивовижних птахів, або не менш дивовижних метеликів. Свого часу саме через це оранжерея стала настільки популярна. В найкращі часи, вона збирала в день тисячі туристів з різних країн, які хотіли подивитись на цей диво світ. Також не обійшлося без блогерів, чиї відео збирали мільйони переглядів, лайків та репостів.
Оранжерея була однією з найбільших у світі, і постійно достроювала нові частини, тому щоб пройти з одного входу до іншого, треба було швидко йти цілу годину в одному напрямку.
Сьогодні ми висаджували нову південну екзотичну частину, яку закінчили тільки місяць тому. Але перед початком, треба було знайти викладача ботаніки, який в буквальному сенсі жив в центральній частині - невеликому місті Хімванті що було розташоване прямо в оранжереї, та названо на честь лісу з тайландської легенди про дерево Наріфон.
Шевченко Степан Миколайович - викладач університету і робітник оранжереї. 53 річний вдівець, чия дружина померла від пухлини головного мозку. Дітей в нього не було, тож знаходив своє щастя і заспокоєння у догляді за рослинами, та передаванні знань наступному поколінню. Сиве коротке волосся з бородою та рідкими залишками чорних прядей, твердий погляд чорних очей, здорове треноване тіло з татуйованими руками, і зріст вище 185см. Все це, робило його як центром уваги, так і причиною занепокоєння людей які бачили його в перше, і не знали його строгий, але й в одночас добрий характер.
Знайшов Степана Миколайовича тільки через пів години. Він не чекаючи нас, почав видавати обов'язки працівникам оранжереї на підготовку ґрунту, водяних розчинів для прискореного росту рослин, і ще багато іншого чого я не почув. Так як він був принциповою й дисциплінованою людиною, він завжди хотів зробити все на ідеально, та віддавав для справи всього себе.
Присівши на лавку яка стояла поруч, став очікувати поки Степан Миколайович закінчить видавати вказівки щодо підготовки всього що нам може знадобитись, а також поки не прийдуть інші. Як це не дивно я прийшов першим, і на великий жаль, ми не могли почати без них.
Нарешті Степан Миколайович закінчив видавати завдання, але переключився на мене.
- Доброго ранку Олексій, ви як завжди перший. А де інші?
- Доброго ранку, напевно досі йдуть, а можливо що й втекли як колись раніше.
- Якщо втекли - то не далеко і не на довго, а вас я зараз попрошу піти до відділу водопостачання, і ввімкнути розчин на нову зону у 12:00. А я поки піду пошукаю інших, бо вже були повинні прийти.
Дивлячись на працівників які вже почали оперативно та швидко робити свої задачі, вирішив не затримуватись та зробити все вчасно, на годиннику було 11:53.
Відділ водопостачання був величезним скляним куполом з бетонними стінами та сонячними батареями, в цілому все в оранжереї працювало саме від сонця. Таких скляних конструкцій на всю оранжерею було 5, з кожного у всі сторони виходила величезна кількість труб різних форм та розмірів. Труби І шланги намагались робити по верху, а не крізь землю - це було необхідно щоб не пошкодити кореневу систему, а у випадках поломки відремонтувати все у швидкий строк. Зайшов і одразу подивився на годинник - 11:59. Треба було прискоритись і повертатись як вимога раніше, не хочу пропустити посадку нових видів, які як кажуть, були експериментально виведені в найкращій лабораторії країни.
Вже підходячи до крану який треба було провернути 3 рази праворуч, почув з боку хрипи і потріскування кісток, а перед очима з'явилась купа хаотично літаючих літер. Спробував зосередитись на них, і побачив напис.
ВАС ВІТАЄ СИСТЕМА ЕВОЛЮЦІЇ!!!
Розвивайтесь або Помріть !
Якого дідька!? Що відбувається??? Відчув в руці щось важке, і здивовано глянувши на неї, побачив биту, над якою з'явився майже прозорий напис - "Сталева бита".
Поки я перебував у повному шоці і нерозумінні того що відбувається, з боку почався рух. Подивившись на контролера 5 блока Ігоря? А точніше на те чим він став. Впалі криваві очі, не притаманна живій людині блідість та повний рот слини с загостреними видозміненими зубами. Над ним так само як і над битою з'явився напис- "Зомбі 1 рівня" й тепер він повільно, але набираючи темп побіг на мене.
Я не знаючи що робити почав відходити спиною назад, але майже одразу врізався в стіну. Тим часом зомбі Ігор вже набрав швидкість, і між нами залишалось всього 5-7 метрів. Треба було щось робити, і не знайшовши нічого краще, з усієї можливої швидкості ринув у бік. Зомбі не очікував цього, і з набраним прискоренням, врізався в те місце, де секунду тому був я.
Звичайна людина потрапила б після такого до лікарні, не кожен може нормально перенести вдар головою об бетонну стіну, але зомбі Ігорю було на це всеодно і він почав повільно підійматись. Поки він не встав в мене був шанс, я зручніше взяв биту, і з усіх сил зробив замах по голові. Напевно мені не пощастило, або ж навпаки, бо зомбі шелохнувся і замість голови я влучив по шиї - повністю відривая голову і заляпуя у темній крові підлогу з кросівками.
За ці короткі 20 секунд що встигли пройти, в мене перед очима не пролітало все життя, але прийшло усвідомлення що я вперше був так близько до смерті.
З ступору мене вивів маленький згусток енергії, який відділився від зомбі і врізався мені прямо у груди, даючи мені відчуття свіжості та не довгої ейфорії. Подивившись на труп, побачив поруч книжку.
"Книга навички - Володар рослин"
Дозволяє контролювати рослини
Взяв книгу, але нічого не трапилось. Якщо це система, то напевно треба щось в ній зробити, щоб якось активувати навичку. Спробував зосередитись як зробив це у перший раз..... І вийшло!
*Введіть ім'я - ... *
Хм, напевно це буде - Лєкс. Так буде легше, за останні роки я чув його більше ніж своє справжнє ім'я.
*Бажаєте обрати ім'я Лєкс?*
Так/Ні
Мисленним зусиллям натиснув Так і перед мною з'явилось вікно з інформацією.
Ім'я: Лєкс
Рівень 1
Навички: -
Інвентар: 3кг
Так, з цим розібрались, тепер глянемо на книгу навички. Взяв її до рук, і в мене з'явилось системне повідомлення.
*Бажаєте вивчити книгу навички - Володар рослин?*
Так/Ні
Подивився навколо - поруч нікого не було, тому сміливо натиснув Так.
Після цього я відчув дуже сильний біль в середині, ніби в мені була порожнеча/вакуум, а сили були тільки щоб відповсти від трупа, і сісти на підлогу прилягая спиною до стіни. Через пів хвилини відчув як мене почало заповнювати дивне тепло по всьому тілу, особливо тепло було в грудях - трохи нижче серця. Після 2 хвилин слабкість повністю пройшла, і я зміг встати.
