1.
У різних частинах широкополої України юначка у день свого весілля отримувала придане. Сорочки, прикраси, розписаний посуд тощо. Цей спадок, який передавався через всіх жінок роду, мав неабиякий сенс. Зараз досі багато сімей шукають дОчкам придане, але мене це не стосується, мій спадок – це зруйнована квартира на п'ятому поверсі. Зґвалтована мародерами квартирка була майже порожнею. На кухні залишився поржавілий рукомийник, а у моїй спальні – лише стара шафа. Вибухова хвиля перекинула її набік і, якби меблі не були на замкУ, розкидались би мої речі в суміш із моїми секретами на підлозі. Ось моє придане, ось мій спадок.
Знаєте те відчуття, коли наче у будівлі, але вітер штовхає вперед? Гонить до знайомого та рідного. Ох, моя мила шафа — моя скарбниця бажань і страхів. На що тебе перетворили зливи? У моїй кишені останній з набору ключ, він з брелоком чотирилистої конюшини. Мене поглинає цікавість і я відчиняю цю машину часу. Мене цікавить конкретна річ, картонна коробка з-під пари кросівок. Пам'ятаю, їх як хотів спалити мій вітчим. Олексій, мій вітчим був відомий своїм геройством, а саме тим, що узяв жінку з "причепом". Він ненавидів жіночі засоби гігієни, та і в принципі все що стосувалося мене. Тому над своїм особистим щоденник я клала прокладки та трохи шокуючу наявністю плям білизну, це успішно відвертало його цікавість. Через зливи, замОк шафи не піддавався моїм маніпуляціям, тому довелося виламували дверцята. Кривий отвір з двадцять сантимЕтрів з'являється у низу шафи. Я намагаюся зламати вологе дерево вище, але мені не вистачає сил. Навіть попри невеликий розмір, отвір наповнився пилом та суцільним смородом. Але я не відступаю, я пірнула руками у вологі речі. Футболка з Блум, спідниця, як в Міні Маус, стара шкільна сумка через плече. А в голові не сліду ностальгії – я шукаю конкретну річ. Мене охоплює страх – невже мою коробку все ж таки знищили? Моє повнолітнє тіло пропускає розряди відчаю. На підлозі з'являється: чорна сорочка в цяточку, улюблена сукня, яку я насправді ніколи не одягала за межами кімнати, бо мої батьки її вважали вульгарною.
На підлогу падає спортивний топ, шкарпетки, светри, колготки тощо. Майже всі речі вологі і на мить, через запах, в моїй голові виникає асоціація з сиром камамбер, який обожнював квамі чорного кота; здається, я обожнювала перший сезон цього мультика.
Я відчуваю ще один поштовх вітру, від якого стає дуже прохолодно. Чи, може, на вулиці не так вже і холодно – це я легко одягнута. За час перебування в Америці, вона геть забула про морози в Україні.
Мої руки знову роблять занурення. Я вже починаю вся тремтіти, ловлю себе на думці, що навіть можливо те, що я шукаю не варте моїх зусиль. Я шукаю лише папірці. Старі фотокартки, які, напевно, давно втратили свій естетичний вигляд через дощі. Або їх давно спалили. Я знову і знову проникаю рукою в отвір, який зробила, і все більше втрачаю надію. Цього разу я проникаю рукою по плече. Я проводжу нею по всій шафі, спеціально веду рукою по гладенькій стінці з фанери. Але навколо руки порожнеча.
Я не витримую і плачу. Я затулила руками рота, щоб не привертати увагу сторонніх. Гарячі сльози оминають щоки, пізніше підборіддя, а після біжать по шиї. Я оглядаю безлад який зробила. Я знову дивлюсь на сукню – вона точно мені мала. Чорна сорочка, футболка, сумка, спідниця. Чекайте. Я притягую чорну сумку за її довгий ремінь.
2.
Благодійний шкільний ярмарок проходив успішно. Коридори школи були наповнені запахом солодощів. Вафлі, пиріжки, торти; здавалося, Маргарита десь бачила яблучний пиріг. Але її увагу привертало не це. Школа № 42 була відома тим, що раніше була коледжем легкої промисловості. Тому випускники, які планували йти на відповідні спеціальності, отримували факультативи, на яких не тільки вивчали теорію, але й шили одяг. Зірками цього ярмарку залишалися різноманітні сумки, шопери та рюкзаки. Найбільше виробів було з джинсу. Рідше можна було помітити і штучну шкіру. Зацікавила її тоді сумка з чорного джинсу. Це був звичайний виріб у формі конверту. У серЕдині була блакитна підкладка з принтом чорних сердечок та декілька невеликих карманів. Ця сумка не могла в себе вмістити шкільні підручники. Але вона чудово підходила для прогулянок містом. Туди могла вміститися книга 12 на 17, її фотоапарат, декілька цукерок та телефон. Загалом ця річ була її «бажанкою». Проте було непохитне, незмінне, що заважало їй зробити цю покупку. Гроші. Навіть при заощадженні грошей на шкільних обідах, у дівчини на руках було лише вісімдесЯт гривень, у той час як сумочка коштувала всі триста п’ятдесЯт.
3.
Дівчина занурила руку у джинсовий виріб. Якщо раніше вона поспішала, то зараз, налякана наївною надією, вона тягнула час. Загалом, її долоня стиснула якийсь паралелепіпед, проте це тіло могло бути будь чим. Блокнот, фотоальбом, фотоапарат та навіть гаманець. Її рук торкнулися вологі папірці чеків.
4.
— Ти хочеш купити цю сумку? — відкрився їй приємний голос дівчини, що сиділа за імпровізованим прилавком з парт.
— У мене недостатньо грошей. Тому просто дивлюсь.
— Ти віриш у ризик? Ти загалом азартна людинка? — дівчина п'ятнадцяти (на вигляд) років паралельно почала різати папірці. — Скільки грошей у тебе є?
— Вісімдесят.
— Чудово, вистачить на три білета і на якусь булочку. Але я хочу щоб ти розуміла, що цей азарт, як завжди, дуже ризиковий. Ти можеш поставити всі п’ятсот гривень і програти. Тому, якщо не виграєш, не ображайся, добре? Ти можеш обрати цифри. Загалом буде двадцять п’ять білетів. Тому обирай свої цифри.
"Двадцять один, сім, п'ятнадцять" – слова, які в майбутньому стануть її паролем на телефоні.
До розіграшу приєдналося куди більше людей. Зі ста двадцяти білетів у руках Валерії Ґудзь — тринадцятирічної школярки, опинився білет номер сім. Сумочка опинилася у руках Маргарити.
— Я рада, що ти виграла!
5.
Дівчина витягнула руку з кишені сумочки і в ту ж мить чорний предмет опинився в її татуйованих руках. Olympus VG-110 Black (Олімпус ві джі сто десять блек) – невеликий фотоапарат, куплений на довгі збереження. Фотоапарат, на який було записано так багато фото та відео, а після передано через USB-кабель. Вже тоді існували різноманітні сенсорні телефони. Але дівчина надала перевагу фотоапарату. Вона довго сиділа за комп'ютером в міській бібліотеці. Редагувала фотографії, друкувала їх тощо. Це було її маленьке захоплення, але така велика таємниця. Вона ховала фотоапарат достатньо довго, настільки довго збирала по п’ятдесят копійок, що у пересічного в їх домі (вітчима), могло скластися враження, що дівчина ці гроші вкрала. На жаль, за майже два роки фотоапарат повністю розрядився. ЗАгадка, чи залишилися там старі фотокартки,
так і залишилася не розгаданою.
