Те, що ракети не літають над головою, не означає, що війна закінчилася.

Ми маємо боротися. Маємо все ж таки з рештою їх перемогти, відкинути. Виснажити. Нам випала доля побороти це зло врешті решт, стерти їх з лиця землі. Скільки існує ця держава-зло, стільки і біди несе для інших за собою. Вони як мордор, їхні орки лізуть і лізуть з усіх щілин. А ми як горді роханці та люди Гондора, нас мало, але ми маємо їх подолати. З поміччю сусідів. Ми віддаємо зараз життя не тільки за свою Батьківщину, ми прикриваємо собою і Європу. Ми щит, який тримається вже більше року. Якщо у перші дні ми сиділи по підвалах і думали, що все це закінчиться за місяць максимум, будуть переговори, зараз ми розуміємо, шо ніяких переговорів не буде. Не за це наші люди тисячами гинули.
Як напочатку війни швидко закриватися збори… Півгодини вже і все, пару мільйонів є. Зараз складніше. Зараз зсередини намагаються душити. Ківі дешевше за огірки. Олігархи набивають собі кармани на крові своїх земляків. Є ще мажори, що катаються по місту, слухають у своїх джипах російські пісні і викидають з відкритого вікна на асфальт бички. А армія тримається на донатах звичайних працюючих людей, у яких заробітня плата не дозволить купити собі Ровер. Та і бичок викинути з вікна звичайного Ланоса совість теж не дасть. Але ми маємо триматися. Зараз на меті перемога та допомагати хлопцям. Десять, двадцять гривень. Це навіть не кава. Кава зараз за 50 коштує. Так, чисто, проїзд. Один раз на тиждень пішки пройтися. Якщо кожен буде донатити хоча б раз на тиждень такі суми, діла підуть краще.
Ми стали забувати, що таке війна, коли ракети не літають над головою, не прилітають по будинках. Закінчиться весь цей морок, будемо розбиратися з олігархами та чинушами, хоч вішати хоч розстрілювати, але зараз маємо єднатися заради братів та сестер, шо віддають життя там, на передку.