Більшість моїх друзів не вміє читати (довгі статті), але це не заважає їм бути успішними та багатими. То що або хто змінився: час чи ми?
Ознаки тенденції
Скинув знайомому почитати мої статті. Той через хвилину пише: тебе важко читати, такі вумні слова пишеш, ще й українською — нічого не панімаю. Ну, добре. Це та сама людина, яка каже ШІ своє улюблене “ну шо?”.
Вчені довели, що ШІ дурнішає разом з користувачем. Тому, я коли звертаюся до Gemini чи Claude, завжди стараюся вітатися з ним та пишу складними конструкціями. Вірю, що він це цінує і під час атаки термінаторів роботи надімною зжаляться 😂
Показую статті колезі з роботи — так само, прочитав заголовок, подивився кілька картинок і каже: ой, ну добре, що ти мені все пересказав, бо тут багато читати.
Полежати на диванчику та погортати стрічку Інстаграм набагато приємніше, ніж читати
Знаєте, мій чайник вже закипає. Коли це ми всі стали такими ледацюгами? А відповідь тут очевидна…
Епоха швидкого контенту
В кінці 90х на телебаченні масово з’являються перші музичні кліпи. Картинка так швидко змінюється, що мозок не встигає переварити інформацію. Та й новини вже тривають не сорок хвилин, а максимум п’ятнадцять. Інтернет набирає обертів і входить в наше повсякдення. Перші мемчики, смішні відосики до одної хвилини, Інстаграм, Твіттер на 120 символів…
Кліпове мислення — це спосіб сприйняття інформації короткими, фрагментарними образами, характерний для сучасної епохи швидкого контенту (TikTok, Reels, заголовки). Мозок обробляє дані швидко, але поверхово, віддаючи перевагу візуальним образам над текстом. Це адаптація до інформаційного перевантаження, яка знижує здатність до тривалої концентрації, рефлексії та логічного аналізу.
Кліпове мислення виникло через інформаційний бум, зростання швидкості оновлення контенту, популярність соціальних мереж та багатозадачність. Мозок адаптується до перевантаження, відкидаючи усе "непотрібне".
Це майже готова відповідь на одвічне питання, як будувалися Египетські піраміди або робилися перші відкриття — раніше в людей було багато вільного часу і обмежена кількість інформації.
Сучасники вважали Сократа ледарем, він міг днями сидіти на камені та розмірковувати про свій екзистенціалізм, бо його мозок не був привчений до постійної стимуляції (дофаміну). Сьогодні кожна хвилина без контенту відчувається як «нудьга» — мозок вимагає наступного «кліпу».
Чи можна сказати, що ми стали менш розумними? Ні, ми просто адаптувалися під сучасні реалії. Ми швидші за Сократа в пошуку рішень, але програємо йому в здатності бачити суть речей. Це та сама “сучасна ерудиція”: ми багато чого знаємо, але поверхнево.
А коли поруч є ШІ, то взагалі нічого не треба знати 😂
Довгочити “тільки для своїх”
І тут ми підходимо до суті: лонгріди — це свого роду закритий клуб “тільки для своїх”. Я навчався на кафедрі журналістики, і вже в студенські роки побачив суттєву відмінність “масових видань” типу газети Публіка чи будь-якого глянсового журналу від аналітичних видань типу Кореспондент, Країна, НВ, Forbes. В останніх завжди було менше читачів. Люди не люблять, коли їх напрягають. А великі тексти написані серйозною мовою зі складними словечками та інфографікою — напрягають.
Порівняйте самі: що легше сприймати — веселу історію у Threads чи аналітичну статтю на сайті Drukarnia? Коли вчишся в університеті, такі “важкі” статті трапляються щодня, а коли днями працюєш — хочеться відпочити позалипавши в ютюбчику. У своєму блозі я намагаюся писати зрозумілою мовою, хоча й інколи хочется ужити якісь наукові слова.
Тому, коли ми підходимо до питання монетизації контенту, одразу згадується фраза мого батька: “За що люди готові завжди платити? За секс, зброю, випивку та розваги” 😂 Перефразую: розважальний контент з соцмереж завжди буде в приоритеті над чтивом.
Я не стверджую, що читаючих людей не лишилося. Але нас одиниці. І я дуже радий, що є таке блог-ком’юніті як цей сайт. Сподіваюся знайти тут єдинодумців.
