Темрява — це не просто відсутність світла. Вона завжди була присутня, навіть коли сонце ще не зайшло за обрій. Вона ніколи не йшла звідкись і не йшла нікуди — вона завжди була. Просто ми не могли її побачити.
І ось темрява приходить. Вона проникає у кімнати, крізь щілини дверей і вікон, обіймає холодними руками спини, мовчки ховаючи від нас усе, що не потребує зору. Вона не штовхає нас, не торкається до нас, вона лише є. Але її присутність відчувається з кожним подихом, кожним розрізом тіні.
Темрява не обіцяє нічого доброго, але й нічого поганого. Вона просто є. Вона — це мить, коли відлітають останні рештки дня, коли все, що раніше здавалось важливим, потопає у невидимій безодні. У темряві немає меж і кордонів, немає обличчя і слідів. Лише безкінечний простір, в якому все стає чужим.
Темрява — це звичайний місяць. Вона не розмовляє з тобою, не переконує, не змушує думати, що от-от щось станеться. Вона не шукає твоєї уваги. Вона — це поріг, який ти переступаєш, і навіть не помічаєш. Темрява не прийшла, вона завжди була там. Ти просто раптом відчув, як вона заповнює кожну клітинку, кожну порожнечу в тебе. І ти розумієш, що це не ти став темрявою, це вона стала тобою.
Темрява вночі особливо важка. Кроки відлунюють по порожніх вулицях, не знаходячи відгомону. Тіні блукають, збиваючись у безформні сутінки, розчленовуючи реальність на шматки. І кожен крок відчувається глибше. І ти починаєш розуміти, що темрява не боїться ні тебе, ні твоїх страхів. Вона просто поглинає все, що зустрічає на своєму шляху.
Це час, коли навіть ніч не рятує від глухоти. Коли світло на мить згасає, залишаючи тебе на самоті з власними думками. І ти починаєш шукати в темряві щось, що відповість тобі. Але нічого не відповідає. Вона мовчить, і ти в її мовчанні. Темрява — це погляд, який нікуди не веде. Це питання без відповіді.
З часом, з кожною ніччю, ти звикаєш до цього стану. Як звикають до тиші, як звикають до самотності. Темрява поступово стає твоїм обличчям, твоїм голосом. Вона вислизує з твого нутра і стає реальністю, в яку ти вірно входиш знову і знову.
Темрява в кінці завжди забирає своє. Вона забирає твою впевненість у завтрашньому дні, твої надії і бажання. Вона забирає тих, кого ми колись любили. І навіть коли ніч стає глибокою, здається, що ще буде світло. Але вона знову повертається. І знову ми залишаємося з нею сам-на-сам.
І так кожного дня. Темрява не вмирає. Вона просто чекає, поки ми не забудемо про неї.
