Я ціную всі твої слова,
сотні зроблених тобою кроків.
Тільки, знаєш, я за стільки років
покохати так і не змогла.
Пам’ятаю кожен твій порив
за собою мене заховати.
Втримати мене ти так хотів.
Та не втримали мене ті ґрати.
Силоміць в думках тебе тримала,
берегла усі твої прощання.
Але, все ж, тебе не покохала -
розірвалась між собою та коханням.
Ти прости мені всі мої сцени,
не займаєш більше ти мої думки.
Вибач, я тебе не покохала.
Ти прости мені! Прости мені! Прости…
Мій одинадцятий вірш, певно шо про кохання. Дійсно не знаю, як його назвати, на поетрі зазвав - отрута, але все ще маю сумніви.
Білі пелюстки і білі сніжинки,
Разом в повітрі кружляють, як вальс,
Їх вітер у небі тримає грайливий,
То в гору підносить, то вниз опуска,
Хмари важкі, сірі та сніжні,
З неба кидають партнерів в танок,
Пелюстки із вишн прозорі й тендітні,
Кружляють у вальсі, весняний танок.
З'явилося сонце і хмари всі зникли,
І зникли партнери із снігу в ту мить,
І соло в повітрі,
Літають пелюстки,
Їх танець і сонце не може спинить.
Тут вітер вщухає, стає тепло й тихо,
На землю повільно пелюстки летять,
А там їх в обійми,
Чекають сніжинки хапають пелюстки,
І разом летять...
Вони прикрашають собою всю землю,
І роблять щасливими нас всіх людей.
Танок їх грайливий,
В якому всі разом,
І сніг, і пелюстки
Зустрілись на день.
🖋Лариса Хоменко
08.03.25
Мій одинадцятий вірш, певно шо про кохання. Дійсно не знаю, як його назвати, на поетрі зазвав - отрута, але все ще маю сумніви.
