Вона танцювала. Заплітала краплі дощу у прозорі в безлічі коси. І ті коси підхоплювали вітри та стрімкими потоками їх розсіювали у просторі темному, ночі війни…
Вітри гасили пожежі цієї війни, безглузда яка розбухла від крові. А переплетені в безліч стрічок одна з одною хвилями тихо спадали тумани, барвисто вкривали руїни…
І співала вона! Радісними піснями вела за собою. Дарувала свята та розваги, зрушувала хмари похмурі у небі бурхливої зливи. У сяянні теплого сонця прокладала цвітінням шляхи до кохання! І світ радів, веселився у ритмах манливих танців з піснями! Степи та ліси прикрашались листям та квітами - обпалені, зранені вітали її, ту, що їм дарувала надію…
А вона ішла собі далі. Привітна, усміхнена, світла та безтурботна. Прекрасна, красива, чудова - переступала через стогони, болі та крики, через вбитих, зранених та закатованих… - оминала злочини та катування. Ронила квіти в степу, у полях та зелених гаях. У на пів згорілих садах в коханні дзвінкі солов”ї прикрашали святковими трелями світ, коли місяць освітлював землю…Коли вона проходила повз мертві оселі, села, міста…
