Тигр золотий пробігає крізь зарості, що одразу темніють за тином. З єхидною посмішкою на морді хитрим поглядом зирить на мене. У пащі тримає фіалковий цвіт. Розвернувся, стрибнув у напрямку хати моєї — до мене стрибками то вправо, то вліво побіг. Все ближче він…ближче…вже ось він!
…Я повільно сповзаю, падаю вниз, спиною на землю (чи на підлогу?…) наче у світі, де в невагомості плавають речі повсякденні по хаті. Протупотів по мені цей тигр золотавий (як наче по мосту!), пірнає у вазу…зникає у ній! Тої ж миті я стрімко здіймаюсь на ноги. Бачу у вазі фіалковий цвіт зі стеблом, що як наче вена прозора — пульсує у ній червона холодною кров. Миттєво розквітнув пишнотою цвіт…тої ж миті зів”яв. Кров наповнила вазу до краю і тигр золотавий вистрибує з неї. В очі мені кидає із пащі своєї квітку, що буцімто щойно зів”яла. Вибиває мордою скло віконне стрибком втікаючи з хати…та застиг відображенням, малюнком чітким у дзеркальному склі — того, що висів на стіні навпроти вікна, вибив якого тигр дивовижний…Посміхаюсь єхидно йому, строю пику, тицяю дулю в картинку…
Та раптом стемніло, грохнуло, гримнуло! Падаю я, закриваю голову весь у тремтінні руками. То тріснув (мов тріснуло тисячі скалок!) БПЛА. Розлетілись уламки по хаті. Навколо мене замість помешкання — згарь, руїна, сміття…Життєлюбний, нажаханий я озираюсь — не бачу нічого, чорно усе, немов полотно фіолетовочорне…не бачу, бо сплю. У глибокому сні прокидаюсь. І розумію, бачу у сні — і справді, над головою небо, а навкруги руїна, сміття та пустеля. А вдалині, поряд обрію, там… — сидить золотий задоволений жахами тигр із поглядом хижим та мудрим. Тінь від нього накрила мене, увесь світ мій, життя, будівельне сміття та руїну по видноколу… - все те, що лишилось від хати, у якій я не сплю вже, прокинувся в ранок жахливо бордовий.
