Я не шию костюми. Я знаходжу їх для дітей, яких не знаю особисто. Розповідаю, як випадково стала цим займатись і чому грудень для мене тепер не зовсім грудень.
Перший костюм Миколая я купила собі. Точніше, синові. На ранок у садочок, років п'ять тому. Купила там, де купують усі, і була розчарована: тканина шурхотіла, шапка повзла, борода відклеювалась раз на годину.
Я тоді сказала собі: "Більше так не куплю". І наступного року почала шукати завчасно.
Як це сталося
У мене є знайома, яка розпродає речі дітей між сезонами. Минулого літа вона написала: "У мене лежить костюм Принцеси, доньчин, ідеальний стан. Тобі не треба?" Мені не треба було. А ось мамі однокласника моєї дитини, я знала, треба.
Я взяла. Перепакувала. Передала. Мама однокласника написала: "А ти ще щось таке маєш? У нас у листопаді корпоратив, тематичний". Я тоді не мала. Але почала придивлятись.
Якось воно почало складатись саме собою. Хтось має костюм після одного ранку, а хтось шукає такий самий за два дні до іншого ранку. Я опинилась посередині, і виявилось, що це справжня роль, а не випадковість.
Що я зрозуміла про дитячі костюми
Перше: батьки шукають не "костюм взагалі". Вони шукають конкретно те, що їхня дитина впізнає і захоче одягнути.
Хлопчик, якому сказали "у садочку буде свято", уявляє собі свого героя: Спайдермена, Лицаря, Динозавра. Якщо мама приходить додому з костюмом Зайчика, бо так було простіше, буде сцена. Я це знаю, бо мені пишуть мами зі сценами і просять врятувати завтрашній ранок.
Друге: розмір це окрема історія. "Зріст 110-116" нічого не каже мамі, чия донька вища за середню у групі. Я навчилася питати інакше: "а як вона у комбінезоні минулої зими, було вільно чи тісно?" Це працює. Цифри не працюють.
Третє: Снігурка переможе будь-яку Принцесу. Я не знаю чому. Просто прийняла як факт сезону.
Історії, які мене досі тримають
Якось мені написала бабуся, їй було сімдесят два. Вона записала онука у новорічний концерт у Палаці і шукала костюм Метелика. Я знайшла. Через тиждень вона скинула мені фото: онук на сцені, маленький, серйозний, у крилах. Підпис: "Дякую. Я плакала".
Це фото я тримаю окремо. У моменти, коли здається, що все це безглуздо, я його передивляюсь.
Інший раз мама написала мені 23 грудня о 21:47: "Завтра ранок, я забула. Є щось на хлопчика 5 років, неважливо що, аби костюм". У мене був Гномик. Я довезла його через місто. Хлопчик вийшов на свято Гномиком. Мама прислала "ви мене врятували", і ще щось, що я не буду тут переказувати, але читала вранці зі склянкою кави і посміхалась.
Таких історій набралось чимало. Я іноді думаю, що продаю не костюми. Я продаю спокій маминого вечора.
Чого я навчилась
Я не дам жодної бізнес-поради, бо це не той бізнес, про який пишуть у книжках. Це робота з людьми у конкретних обставинах.
Я навчилась слухати, що мама дійсно хоче. Часто це не те, що вона написала першим повідомленням. "Костюм Снігурки" може означати "костюм, у якому донька себе впізнає на фото", і Снігурка тут опція з трьох можливих.
Я навчилась говорити "ні". Якщо я бачу, що костюм не підійде, або термін нереальний, я кажу одразу. Колись я бралась за все, щоб не втратити клієнта. Тепер я знаю, що втратити можна гірше: довіру.
Я навчилась не сприймати "подумаю" як обіцянку. Половина "подумаю" це ввічливе "ні". Я не наполягаю, не пишу через тиждень "ну то як?". Якщо клієнтка хоче, вона повернеться.
Грудень тепер не зовсім грудень
До цього всього грудень для мене був місяцем подарунків, ялинки, мандаринів. Зараз грудень це листування з ранку до пізнього вечора, коробки у коридорі, Нова Пошта на швидкому наборі, і відчуття, що я частина якоїсь великої спільної новорічної роботи.
Я не знаю, чи це краще, ніж було. Ялинку ставлю значно пізніше. Мандарини їм рідше. Але є щось особливе у тому, щоб у середині грудня відкривати застосунок і бачити: десь у Луцьку маленький Метелик мій. Десь у Тернополі Снігурка. Десь у Києві Лицар.
Як я тепер це роблю
Я довго пробувала різні способи вести списки і фото. Зошит, нотатки телефону, окремі повідомлення у месенджерах. Усе ламалось приблизно у середині листопада, коли запитів стає більше ніж пам'яті.
Зараз у мене каталог на shukay.com.ua. Туди я виставляю усе актуальне: фото, розмір, наявність. Клієнтка заходить, дивиться, пише у чат, я відповідаю. Без "напишіть у директ", без "подивіться сторіс", без танців з хештегами. Це майже найкраща частина мого нового грудня: коли мама замість десяти повідомлень присилає одне і у ньому вже все потрібне.
Що далі
Я не знаю, як довго я буду цим займатись. Можливо ще один сезон. Можливо десять. Я не будую планів далі ніж на найближчий грудень, і це, мабуть, найчесніше, що я можу сказати про свою "роботу".
Але поки у мене у коридорі стоять коробки, поки бабусі пишуть про онуків, а мами о пів-на-десяту вечора шукають костюм на завтра, я тут.
---
Якщо хочеться подивитись, що у мене є зараз, мій каталог тут: shukay.com.ua (профіль *karnaval*). Я відповідаю у чаті майже у будь-який час до півночі, навіть якщо у вас "ранок завтра".
Особливо якщо у вас ранок завтра.
