Люди…
Завершення вийшло логічним, іншої долі в гравця 456 не могло бути при такому збігу обставин у фінальній грі, перебіг якої, до речі, теж був досить прогнозованим. Жадібність і жорстокість людей універсальні, це не про конкретну країну, а про всіх. Звісно, можуть бути люди з сильним внутрішнім стержнем, як Сон Гі Хун, який до кінця залишався людиною. В протистоянні з життєвою філософією ведучого він переміг і своїм жертовним вчинком довів: вірити в людяність — не помилка. Ця ідея наскрізно проходить через увесь проєкт.
Гі Хун був азартною людиною, яка потрапила в смертельну гру, він наламав багато дров до цього, вів безрозсудливе життя, не цінуючи матір (яка дуже багато для нього робила) й недостатньо виклавшись, щоб здолати труднощі після того, як його звільнили з роботи, власна закусочна та ресторан прогоріли, а шлюб розпався. Але, як в моменті з О Іл Намом (гравець 001) в фінальному епізоді першого сезону, він вірив у суспільство, що є в світі добрі люди і не все втрачено. Так само й в передостанніх серіях шоу нам показали відмінність між Ін Хо та Гі Хуном. Перший в 2015-му скористався шансом вбити інших учасників, який йому надав О Іл Нам, а другий — за тієї ж ситуації в 2024-му все ж не зміг вбити людей просто так, навіть знаючи, що наступного дня їм доведеться знову боротися за життя, а сама група налаштована проти тебе.
Навіть після всіх втрат: доньки (не фізичної), матері та друга, після пережитих жахіть двічі, він не втратив у собі людину. Дитя — його символ надії на майбутнє, віри в людство. Тим паче це дитя ні в чому не винне, нічого не зробило, але стало частиною системи не по своїй волі.
Проте глобально Гі Хун програв. Очевидно, що ігри продовжаться і попит на них не припиниться. Мені сподобалося, що Хван Дон Хьок не занурювався у витоки гри, не розкривав її повну структуру, чи проводять ще десь ігри. Це можна робити в спін-офах, які неодмінно будуть. В цьому проєкті нам дали достатньо інформації в короткочасних діалогах між VIP-персонами та персоналом, щоб зрозуміти весь масштаб, навіть у фіналі першого сезону розповіли хто був творцем ігор.
Навіть багато персонажів, котрі дійшли до фінальної гри, були так би мовити масовкою, Що ще більше створює враження боротьби 456-го против всього світу, якому приходить усвідомлення, що ігри неможливо зупинити, бо самі люди в них грають, і ці люди готові накинутися на новонародженого через гроші. Звісно, можна було закінчити по-іншому, головний герой залишився б живим, ще деякі гравці перемогли б, але чи це припинилоб існування ігор? Ні. А якщо б їх більше ось так от просто не існувало б, то це нагадало б утопічну казочку.
Не «Грою в кальмара» єдині, давно є жанр кінематографу й літератури про події, які відбуваються в замкнутому чи обмеженому просторі. До південнокорейського хіта подібної тематики фільмів і серіалів з випробуваннями, соціальним поділом і розбратом між героями, що опинились у складних змагальних обставинах, та тими, хто ці ігри створює задля забави чи експерименту, було багато:
▪️ «В'язень» (серіал, 1967, Велика Британія),
▪️ «Королівська битва» (фільм, 2000, Японія),
▪️ «Експеримент» (фільм, 2001, Німеччина),
▪️ «Кімната Ферма» (фільм, 2007, Іспанія),
▪️ «7-денна смертельна гра» (фільм, 2010, Японія),
▪️ «Шоу восьми» (серіал, 2024, Південна Корея),
▪️ «Щоб ви зробили…» (фільм, 2012, США),
▪️ «13 гріхів» (фільм, 2014, США),
й купа інших проєктів.
Тож питання виживання в екстремальних умовах, моральних дилем, егоїстичних і командних мотивів та й взагалі дискурси про жорстокість як вроджену якість людської натури, розглядаються давно. Проєкти можуть бути як просто беззмістовним кривавим місивом, так і роздумами авторів про поведінковий аналіз людей в надскладних умовах.
Як ми бачимо по переглядам шоу є запит на це в людей: як на створення для дискурсу на певні теми, так і перегляд з боку глядачів, прихований інстинкт всередині, як ті ж самі срачі в фейсбуці й т.і., або щось більше жорстоке.
Підписуйтесь на канал у Telegram, в якому я здебільшого пишу відгуки на фільми й серіали, розбори, добірки, а також те, що надихає.
