Арт, Ліра і незнайомець йшли дорогою на Смітник. Лив дощ, звук кроків по мокрій дорозі повністю поглинався важким шумом зливи. Попереду на дорогу вискочили дві плоті. Арт підняв руку. Група спинилась. Сталкер показав жестами: «Не стріляти». Більше для незнайомця — стосовно Ліри він був впевнений. Плоті зійшли з дороги. Арт подав сигнал продовжувати рух. Група наближалася до Смітника. Раптом Арт помітив рух. Сигнал: «Сховатися». Зійшли з дороги. За пару хвилин показався сквад, запакований в червоно-чорні костюми. «Долг». Не вороги. Група вийшла назустріч. Ведучий скваду підняв АК. Арт зброю не піднімав. З-за спини ведучого вийшов здоровань у важкому бронекостюмі з кулеметом в руках. За ним стояло ще одне здоровило в екзоскелеті з дробовиком на плечі. Як танк. Чи робот. Вигляд вражаючий.
Здоровань з кулеметом звернувся до Арта:
— Так, ти, значить, Арт. А де Ліра? Розмова є. І дуже серйозна.
Артур не встиг відповісти, як з-за спини почувся голос незнайомця:
— Здоров, Зулусе.
Арт, здається, побачив через шолом бронекостюма, як збільшились очі долгівця.
— Це ти, Д...
— Я теж радий тебе бачити, старий друже, — різко перебив його незнайомець.
Зулус зрозумів, що Арт і Ліра не знають, хто це, тому відразу перейшов до питань:
— Куди дорогу тримаєте?
— В Х-18.
— А що там? Її ж після Міченого нема що дивитись. Він же виніс все звідти.
Незнайомець розповів причину. Зулус уважно слухав, задав кілька уточнюючих питань. Потім розповів свою мету пошуків Арта і Ліри.
— Тоді пазл склався. Метою паскуди з лаби було стравити всі групи і клани. Розпочати бійню. Ще залишилось дізнатися, що нарив сквад «Волі» у Йоги, — сказав Зулус. — Ми йдемо з вами.
— А Воронін? — незнайомець нагадав про генерала.
— Ти забув, що я плювати хотів на субординацію? Анубісе!
Велетень в екзоскелеті підійшов ближче.
— Що? — голос прозвучав, як з бочки.
— Підемо в лабу? Там паскуда сидить. Як схопимо, зможеш зуби повисмикувати.
— Та пофіг, Зулусе. Я за будь-який треш, крім голодування.
Зулус повернувся до незнайомця:
— Тепер нас більше.
— Ну то вперед.
Арт перестав розуміти, що тут відбувається. Але сквад «Долгу», та ще й з кулеметом у важкій броні, точно зайвим не буде. Вони продовжили шлях. Застава бандосів пропустила їх без запитань. Старший тер червоне вухо і дивився на Анубіса. Група пішла далі, дотримуючись всіх правил. Арт і Ліра по черзі визначали кордони аномалій і безпечно проводили групу. Обійшли Депо. До дігерів вирішили не заходити. До ліска перед стежкою в Темну долину шлях був чистий. Вперед знову став мовчазний долгівець. Поки йшли, Зулус в загальних рисах розповів Артуру про атаки на сквади і як, на їхню думку, це пов'язано з ними. Артур мовчки слухав...
Обійшли лісок. Коли повертали на стежку, долгівець зіштовхнувся зі сквадом «Волі». Він за звичкою підняв автомат, який машина в жовтому екзоскелеті одразу висмикнула з рук. Потужний удар перевернув долгівця на спину.
— Не стріляти! — гаркнув Зулус.
Граніт — це був він — зброю не піднімав. Він знав про заборону стріляти.
— Ви далеко, чуваки? — спитав Граніт.
— Поки прямо. А там видно буде. А ви звідки? — спитав Зулус.
— Були у Йоги. Він теж втратив двох братків. Причому за дивних обставин.
Граніт розповів, що дізнався у Йоги. На кінець додав:
— Ви, як полізете в своє «прямо», зверніть увагу на це місце, — він показав на крайній бокс фабрики, — тут у паркані вибита плита, а сходи в крайній оглядовій ямі зачовгані. Хоча в самій ямі жодних дверей чи проходу ми не знайшли. Сама фабрика порожня.
— А звук дзвіночків є? — раптом спитав Арт.
— Є, але то відлуння минулого. Таке по всій Зоні зустрічається. Нічого небезпечного.
Арт згадав поїзд на болотах. Відлуння минулого?
— ...Тому раджу біля цієї ями пост виставити. Або замінувати його.
— Ти з нами не підеш? — спитав Зулус. — Було б добре.
— Звиняй, мен. У нас БК майже по нулях. Додому б дійти. А у нас 5,56, взяти тут ніде. З нас толку не буде.
Зулус змушений був погодитись. Про Граніта він чув — це не боягуз. Еліта «Волі». Зулус подумки подякував Чорному сталкеру, що не зустрівся з Гранітом на полі бою. А відсутність БК — причина вагома. Граніт тверезо оцінював свої сили. Групи розійшлись: Граніт — в бік «Бару», Зулус — в Темну долину.
Землекопу доповіли про загін із «Долгу», Арта з Лірою та ще якогось сталкера, що прямував у Темну долину. Він викликав Зама.
— Кріт у Депо?
— Так, у них вихід за пару годин.
Землекоп трохи подумав.
— Заборонити всі виходи з бази.
— Щось сталося?
— Видно, Арт з Лірою знайшли відповіді. Разом з долгівцями, які у нас були, йдуть в Темну долину. Треба вжити заходів, щоб кріт не вийшов з бази. Тримай його під наглядом. Як спробує комусь щось написати — забереш КПК і його під замок. Все, виконуй.
Зам вийшов. Гра приймала все гірший сценарій...
Застава братків у Темній долині якраз зустрічала групу Зулуса. Арт підійшов до старшого.
— Відправ гінця до Йоги. Хай збере еліту і підходить до фабрики.
— Зараз напишемо, братан.
— Не напишемо! А ногами. І швидко. Це важливо.
Браток зрозумів. Подав йому блокнот і олівець.
— Пиши текст, я додам.
Він повернувся до поста:
— Карасю! Тягни хребта сюди.
Артур закінчив писати. Бандос додав, що написано не під примусом. Вручив Карасю записку.
— Для Йоги прямо в руки. Ніяким Ломам і решті. Особисто в руки. Бігом!
Карась помчав. Зулус дав команду вирушати далі. Арт йшов попереду. Він вже знав дорогу.
Біля воріт фабрики стояли три бандоси. Помітили Арта з групою і чекали.
— Що ви тут робите? — спитав Арт.
— Пахан дав цинк периметр тримати. Ми тут, ще дві групи там і там, — бандос показав пальцями.
Незнайомець і Зулус переглянулись. Арт похитав головою.
— Зараз має прийти зміна. Підете на базу.
За чверть години показалась група братків. Йога привів особисто. Четверо бугаїв. Двоє в екзоскелетах. Автомати.
— Що тут, братва?
Артур і Зулус пояснили ситуацію. Йога зрозумів. Потім покликав своїх:
— Братки, зараз цей чел покаже вам, де стати. Вони підуть під землю. Ви триматимете виходи. Не провтикайте.
Арт, Ліра, Зулус і незнайомець обговорювали план. Зулус запитав:
— Що ми знаємо про лабу?
Арт подумав.
— Від Вовка я чув, що там три рівні, повно снорків і кровососів.
— Чув. Зашибісь розвідінформація. А щось конкретніше?
Обізвався незнайомець:
— Три рівні. Перший — госпчастина. Склад провіанту, пост охорони, очисні механізми для повітря і води, генераторна і кімнати обслуговування. Другий рівень — житлові приміщення персоналу, кухня, їдальня, казарма для охорони плюс якісь дрібні лабораторні кабінети. Третій рівень — головна лаба, випробувальний цех і головний пульт управління. Плюс пару підсобних приміщень.
— Фіга собі, — Ліра округлила очі, — ти звідки про це знаєш?
— Я багато чого знаю, дівчинко.
— Хто ти взагалі такий? Чому тебе пропустили на базу вояк? Тебе назвали полковником. І ти, — Ліра повернулась до Зулуса, — ти його знаєш. Звідки?
— Всьому свій час, мала. Вийдемо звідти — поговоримо.
Зулус встав, підняв кулемет.
— Ну що, підемо й здохнемо?
Анубіс, який мовчав всю дорогу, промовив:
— Ну, ти завжди був майстром мотиваційних промов.
Він закинув дробовик на плечі.
— Ну пішли. Хулі того життя.
Група перевірила зброю. Арт перевісив автомат за спину, приготував карабін. Ліра звично тримала автомат, зарядила підствольник. Зулус показав людям Йоги, де стати. Братки взяли під контроль оглядові ями. Анубіс оглянув останню яму. По сходах і правда частенько ходили. Він вийшов з ями і крикнув:
— Всі гранати, які є, давайте сюди!
Йому дали шість РГД-5 і дві Ф-1. За кілька хвилин вихід з ями був забезпечений розтяжками.
— Тримайте сектор. Якщо хтось зможе звідси вискочити — постарайтеся взяти живим. Все, братва, розійшлися.
Бандоси зайняли позиції. Треба віддати належне — досить грамотно. Кожен бачив двох, кожного бачили двоє, встановлений перехресний вогонь. Анубіс задоволено хмикнув.
— Ну що, йдемо?
Зулус взяв кулемет на готовність.
— Вперед.
Група зайшла у фабрику. Повільно просуваючись напівтемними приміщеннями, вони повернули до кімнати праворуч. І тут на них чекав перший сюрприз. В цеху було з десяток снорків. А Граніт говорив, що фабрика порожня. Звідки вони взялися — незрозуміло. Тунель був засипаний. Зулус вийшов вперед. Загримів ПКМ. Снорки почали вити і розбігатися. Один стрибнув на Анубіса. Той зробив крок в бік і боковим ударом руки відкинув снорка в стіну, і тут же вліпив у нього з дробовика. Снорк сповз по стіні, залишаючи червоний слід. Незнайомець спритно, змінюючи позицію, одиночними точними пострілами прострелив дві мутовані голови. За хвилину все було закінчено. Арт підійшов до Анубіса і спитав:
— Як?
Той мовчки на витягнутій руці підняв сталкера за рюкзак.
— Екза. Сервомотори.
Артур запам'ятав момент. Це було епічно.
Група спустилась по сходах. Незнайомець, Арт і Зулус підійшли до дверей. Незнайомець уважно оглянув двері.
— Їх відчиняли. Причому недавно. На підлозі сліди.
— Так от звідки снорки. Їх випустили спеціально.
— Цікаво як. У всіх псі-блокада є? Може знадобитися.
Кожен перевірив запаси. У одного з долгівців не було. Незнайомець передав йому пачку таблеток. Долгівець спитав:
— А ти?
— В мене є. Плюс шолом екранований. Ну що, — він звернувся до всіх, — готові?
Всі перезарядили зброю. За дверима на них чекало невідомо що. І невідомо хто. Група сталкерів сміливо дивилася вперед. Незнайомець вклав карту в електронний замок. Почулося клацання. Потім шум приводів. Двері почали відчинятися...
