Цей термін з'явився на початку 1800-х років в Англії. У той час процвітала текстильна промисловість, яка залежала від ручного в'язання і кваліфікованої робочої сили для створення тканин і одягу з бавовни та вовни. Але в міру того як промислова революція набирала обертів, парові фабрики поставили під загрозу існування тисяч ремісників-текстильників.
Зіткнувшись із промисловим майбутнім, яке загрожувало їхній роботі та професійній самобутності, дедалі більша кількість текстильників перейшли від думок до дій. Натхненні своїм лідером Недом Луддом, вони почали розбивати машини, які, на їхню думку, позбавляли їх джерела доходу.
Досі незрозуміло, чи був Нед Лудд реальною людиною, чи просто плодом фольклору, вигаданим у період потрясінь. Але його ім'я стало синонімом відмови від нових технологій.
Запитання не означає відмову
Всупереч поширеній думці, перші луддити не були противниками технологій і не були технологічно некомпетентними. Радше, вони були досвідченими послідовниками й користувачами ремісничих текстильних технологій того часу. Вони боялися, що багаті промисловці позбавлять їх колишнього способу життя.
Сьогодні луддитами називають людей, які некомпетентні в технологічному плані (які не вміють користуватися комп'ютерами, смартфонами або окремими їхніми функціями), а також не сприймають технології.
У грудні 2015 року Стівен Гокінг, Ілон Маск і Білл Гейтс були спільно номіновані на "Луддитську премію" - вони говорили про потенційні небезпеки штучного інтелекту.
Іронія в тому, що видатний вчений і підприємці виявилися луддитами, в той час, як сам термін підкреслює невідповідність між первісним значенням і його сучаснішим використанням як епітета для тих, хто не приймає всім серцем технічний прогрес.
Проте такі люди, як Маск і Гейтс, не відмовляються від технологій або інновацій. Натомість вони відкидають світогляд, згідно з яким усі технологічні досягнення зрештою корисні для суспільства. Цей світогляд оптимістично припускає, що чим швидше люди впроваджуватимуть інновації, тим кращим буде майбутнє.
Підхід до технологічних інновацій "рухайся швидко і ламай речі" останніми роками піддається дедалі ретельнішому аналізу. Більшою мірою це пов'язано зі зростаючим усвідомленням того, що нічим не обмежені інновації можуть призвести до вкрай згубних наслідків, яких можна було б уникнути за певної міри відповідальності та передбачливості.
Чому луддизм важливий
В епоху ChatGPT, редагування генів та інших технологій, можливо, всім необхідно надихнутися Недом Луддом і спробувати зрозуміти, як зробити так, щоб майбутні технології приносили більше користі, ніж шкоди.
Насправді неолуддити або нові луддити — це термін, що з'явився наприкінці XX століття. У 1990 році психологиня Челліс Глендіннінг опублікувала есе під назвою "Примітки до неолуддитського маніфесту". У ньому вона визнала природу раннього луддитського руху і пов'язала його зі зростаючим розривом між суспільними цінностями й технологічними інноваціями наприкінці XX століття.
"Як і ранні луддити, ми теж зневірені люди, які прагнуть захистити засоби для існування, спільноти й сім'ї, які ми любимо, які перебувають на межі знищення", - написала Глендіннінг.
З одного боку, неолуддитами часто називають підприємців та інших осіб, які виступають за виваженіший підхід до технологічних інновацій, щоб люди не зіткнулися з потенційно небезпечними ризиками. Ці експерти вірять у здатність технологій змінити майбутнє на краще, але також усвідомлюють соціальні, екологічні та економічні ризики інновацій.
З іншого боку, є неолуддити, які активно відкидають сучасні технології, побоюючись, що вони завдають шкоди суспільству. Луддитський клуб Нью-Йорка належить саме до цього табору. Його створила група представників покоління Z, які розчарувалися в технологіях. Клуб виступає за використання телефонів-розкладачок, ручну працю, прогулянки в парках і читання книг у твердій або м'якій палітурці.
У маніфесті Глендіннінг є спірні моменти, але правильною є основна думка: технологія може завдати шкоди особистому і суспільному, якщо її не розробляють відповідально.
За матеріалами статті «What’s a Luddite? An expert on technology and society explains» The Conversation
