У прицілі темряви

Ніндзя пив каву в кабінеті Лукаша. Його бійці показували майстер-клас з рукопашного бою на тренувальному майданчику. А в кабінеті панувало напруження. Макс і Лукаш коротко переказали свою проблему. Ніндзя уважно слухав і не перебивав. Коли лідер закінчив, майстер поставив чашку на стіл і запитав:
- Що конкретно ти хочеш? Це все дуже цікаво, але я не зрозумів задачу.
Лукаш продовжив:
- Все просто. З'ясувати причину зникнення сквадів. За будь-яких обставин в контакт з ворогом, якщо він там є, не вступати. Ми не знаємо, що там.
Ніндзя кивнув:
- Тепер ясно. Підемо у сутінках.
- Вночі? Ти з глузду з'їхав?
Ніндзя спокійно відповів:
- Розслабся. Ми знаємо, що робимо. Не вперше. Вся Зона знає, що вихід вночі - це величезний ризик. Тому нас точно ніхто не чекатиме. А ми вміємо ходити тихо.
Лукаш тільки розвів руками. Ніндзя ніколи нікого не слухав, робив все так, як йому здавалося правильним. Хоча чуйка ніколи його не підводила. Лукаш тому й відправив його свого часу до Локі, на «Янів», щоб не тріпати собі нерви зайвий раз.
Майстер вийшов з кабінету. На майданчику його бійці показували прийоми бою іншим членам клану. Видовище було яскраве.
- Е, опричники! - громовий голос майстра змусив всіх завмерти. - Година на особисті потреби, три на сон, година на збір. В сутінках виходимо.
Троє його бійців мовчки залишили майданчик. Команди Ніндзі ніколи не обговорювались. Ніндзя дивився вслід своїм бійцям. Двоє пішли до Яра перевірити стан зброї, при цьому третій передав їм свою гвинтівку і пішов до Повара. До майстра підійшов Макс.
- Скільки берете боєзапасу?
- Не братимемо. У нас по три комплекти на ствол. Ми ж не воювати йдемо. А з поодинокими і без вогнепалу справимося.
Макс кинув погляд на катану за спиною Ніндзі і кивнув.
- Ну, ти завжди був оригінальний.
- Тому й живий досі. Ти ж знаєш, я тут, в клані, дуже довго.
Це була правда. Ніндзя був ще зеленим салагою, коли потрапив до «Волі». Миклуха, колишній лідер, пішов до центру Зони й зник, а Чехов, що залишився за головного на тодішній базі в Темній долині, примітив молодого спритного хлопця і наблизив до себе. За деякий час Ніндзя зколотив собі сквад з таких самих відбитих чуваків. Вони ходили в рейди, як і всі. Але якщо їм ставили якісь задачі - він завжди виконував по-своєму. За майстром ганялись мерки, ганялись долгівці, його скваду боялись бандоси Йоги. Тепер, коли після бійні з мерками клани були знекровлені, його сквад був сильним козирем у колоді Лукаша.
Ніндзя зайшов до Марлі. Дівчина ще не відійшла від втрати Граніта і виглядала спустошеною. Хворобливий вигляд прибавив їй з двадцять років. Червоні очі ясно натякали, що дівчина майже не спить.
- Чого тобі? - непривітний голос розрізав кімнату.
Ніндзя не звернув уваги.
- Вісім пачок псі-блокади, і по чотири антидоту та антираду. Якщо не знадобиться - поверну.
Марля мовчки видала препарати. Їй хотілося побути на самоті...
Деймос уважно обдивлявся околиці біля опорника в приціл свого «Барретта». Більш-менш спокійно. Біля п'ятиповерхівки - кілька зомбованих. Можна йти. Сестра зібрала сквад. Бійці розташовувалися в похідний порядок. Біля першого під'їзду Сестра з бійцем зайняли сектор. Двоє монолітівців зайшли в під'їзд. За кілька хвилин вийшли - порожньо. Наступний під'їзд - порожньо. В третій зайшла сама Сестра. Щось ніби потягнуло її туди. Дівчина швидко забігла на п'ятий поверх. Розбита квартира. Нічого цікавого. Поверхом нижче в дверях квартири був «трамплін» - не зайти. На третьому поверсі залишились навіть меблі. В дальній кімнаті стояло старе піаніно. В кімнаті звучала мелодія. Як ніби хтось на ньому грав. Дивно, бо половини клавіш не було, а на підлозі було видно обірвані струни інструмента. Але мелодія була. І дивно знайома. В голові дівчини промайнув образ гарної молодої жінки з русявим волоссям, що сиділа біля дитячого ліжечка і співала шовковистим, ніжним голосом цей мотив. Колискова. Звідки вона її знає? Дівчина стріпнула головою, виганяючи видіння. Чортівня якась.
Вона поспішила вийти. На першому поверсі знайшла сховок: автомат, медикаменти, патрони. Чий він? Неважливо. Забрала. На виході її слухняно чекали бійці. Треба було йти далі...
Надвечір, коли рейди були закінчені і сквад Сестри повернувся, на опорнику було людяно. Сюди прийшов повноцінний конвой. Було обладнання для роботи з артефактами, також для медкабінету. Прийшов технік. Словом, облаштування виходило на новий рівень. Деймос мовчки стояв на першому поверсі та спостерігав, як бійці спритно носять вантажі. Він вже виставив пости. І дочекався її. Вони перекинулися поглядами. Сестра написала повідомлення Харону:
«Обстежено п'ятиповерхівку. Нічого не виявлено. Без контактів з противником. Конвой прибув».
Відповідь не забарилася:
«Продовжуйте вивчення і закріплення».
Сестра сиділа за столом в їдальні. Під це виділили просторе приміщення, знесли кілька столів, які знайшли в руїнах неподалік. Що це було? Що за мелодія? Чому?.. Відповідей не було...
Ніч накрила Мертве місто. Місяць раз по раз пробивався блідим світлом в розриви між хмарами. Самотній кровосос стояв біля підірваного колектора і ворушив щупальцями. Мутант був голодний. За день навіть снорка не було. Рештки вух ретельно прислухалися до оточення. Було тихо. Ні душі. Тільки «холодець» булькав в парі метрів перед ним.
Раптом різкий пронизливий свист відділив голову мутанта від м'язистої шиї. Одночасно потужний удар в спину штовхнув масивне тіло вперед. Мутант зробив два кроки кістлявими ногами і завалився прямо в аномалію. Кислота одразу почала розчиняти тіло. Ніндзя витер катану пучком трави і сховав за спину. Нечутним кроком пішов вперед. Слідом за ним сковзнули три тіні...
За годину з горища напіврозваленого будинку, сховавшись за рештки комина, Ніндзя в сильний нічний монокуляр роздивлявся колишній райвідділ. Знизу на його бійця кинувся самотній снорк. Блискавична реакція бійця і мачете, гостре як бритва, розрізали напівзгниле тіло мутанта навпіл. Ніндзя не відволікався. Відмітив грамотно розставлені пости. Серйозне озброєння. Величезний мужик перевіряв пости. Ніндзя відмітив два кулемети, снайперське гніздо. Оборона була організована дуже грамотно. Тут, як на «Юпітері», вже не вийде. Минула година. Ніндзя засік зміну постів. Ще за пів години перевіряти пости вийшла дівчина. Вона була в чорно-білому камуфляжі без шолома. Майстер максимально наблизив об'єктив. Нечітке зеленувате зображення трохи псувало картинку. Ясно. Моноліт. Як вони сюди потрапили - загадка. Але це залишать для Лукаша. Записавши періодичність зміни варти, маршрути руху, сквад нечутно знявся з позиції та розчинився у темряві...