Героїнею нашої нової cover story стала Ельвіра Патерсон — українська продюсерка, що працює з зірками класу-А, представляє стрічки в Голлівуді, на Венеційському та Каннському кінофестивалях, і не боїться створювати великі міжнародні франшизи, кидаючи виклик собі. Саме таким став фантастичний фільм Holiguards Saga з Кевіном Спейсі, що є частиною масштабнішого амбітного проєкту.
Зйомка digital-обкладинки символічно відбулася у Венеції, під час проведення найстарішого у світі кінофестивалю, з яким Ельвіра Патерсон має довгу особисту історію. Ми розпитали продюсерку про її стосунки з цим містом, і те, що її найбільше вразило на цьогорічному кіноогляді.
Також в ексклюзивному інтерв'ю Harper's Bazaar Ukraine Ельвіра Патерсон поділилася своїми думками про американський та європейський кіноринок, важливість нетворкінгу, поєднання творчого і практичного мислення; розказала про власний шлях до успіху, бажання створити важливу стрічку в Україні і ніколи не зупинятися на досягнутому.
Венеційський кінофестиваль — найстаріший у світі, має власний стиль і традиції. Яка історія вашого знайомства з цим кінооглядом?
Мої стосунки з Венеційським кінофестивалем мають довгу історію. Цьогоріч я відвідала його увосьме, але вже зі своїм великим фільмом. З кожним роком присутність нашої компанії зростає. Ми давно займаємося продюсуванням багатьох стрічок і завжди перебуваємо в пошуку нових талантів, цікавих сценаріїв та корисних професійних контактів.
Презентації фільмів проходять на острові Лідо, однак в цей час уся Венеція перетворюється на богемний простір, де вирує творча енергія. Яке ваше ставлення до цього міста? Чи є улюблені secret places?
Я безмежно люблю Венецію — це по-справжньому чарівне місце й, мабуть, одне з найулюбленіших для мене у світі. Особливі почуття пов’язані з готелем Belmond Hotel Cipriani, де ми зупинилися й цього разу. У готеля багата історія: його двері у 1958 році відчинив Джузеппе Чіпріані, який є засновником легендарного Harry's Bar, що давно став осередком світової кіноеліти. Вдень тут можна усамітнитися та сховатися від фестивальної метушні, а ввечері саме тут відбувається найкращий нетворкінг: під одним дахом збираються легендарні продюсери, режисери та улюблені голлівудські актори. Атмосфера цього року була справді чарівною. Кожен вечір дарував нові емоції: келих вина у компанії Джорджа Клуні, зустріч із Джудом Лоу; Адам Сендлер, який плавав у басейні біля мого номера… Усе це створювало незабутні враження.
Що з цьогорічної кінопрограми вас найбільше зацікавило?
Цього року я відзначу активність стримінгових платформ і міжнародне розмаїття на кінофестивалі, що зробило його справді цікавим. Мені сподобалося чимало стрічок на прем’єрах, особливо вразила трагікомедія «Джей Келлі» режисера Ноа Баумбаха за участі Джорджа Клуні. Цей фільм став для Баумбаха дебютом у комедійно-драматичному жанрі, розкриваючи історію про переосмислення життєвих цінностей. Стрічка розповідає про подорож головного героя, Келлі, роль якого виконує Клуні, Європою разом зі своїм менеджером — його зіграв Адам Сендлер.
Як пройшла презентація вашої роботи Holiguards у Венеції, яким був відгук аудиторії?
Презентація трейлера науково-фантастичного фільму Holiguards Saga — The Portal of Force зробила справжній фурор серед глядачів. Захід зібрав понад п'ятдесят гостей, які прибули з усіх куточків світу, що стало доказом широкої зацікавленості та високого очікування до проєкту. Одним з найяскравіших моментів вечора була присутність Кевіна Спейсі, який є не лише частиною нашої творчої команди, а й зіграв одну з головних ролей у фільмі. Ця робота ознаменувала тріумфальне повернення актора на великий екран, що особливо примітно після тривалої перерви в його кар'єрі. Фільм дивує шанувальників своїм масштабом та обіцяє стати значущою подією у світі кіно.
Чи могли б ви поділитися подробицями сюжету та особливостями створення цього фільму? Яке значення він має особисто для вас?
Фільм Holiguards Saga — The Portal of Force («Холігарт: Портал сили») переносить глядачів у футуристичний світ, де центральною темою стає жорстока боротьба за панування над людством між двома надзвичайно могутніми й загадковими цивілізаціями — Холігардс і Статіґардс. Сюжет розкручується довкола центральної героїні, яка є дочкою очільників ворогуючих фракцій, і саме їй належить вирішити долю багатовікового конфлікту. Це глибока драматична історія про силу вибору, внутрішню боротьбу та вплив особистості на глобальні події. Картина поступово розкриває складнощі протистояння між двома угрупованнями, які мають надприродні здібності і фантастичні технології. Водночас за сюжетом постає темна загроза: Статіґардс, провідники дисципліни та сили контролю, розробляють таємний план використання космічного порталу для активації прадавньої енергії Prime. Особисто для мене — це, насамперед, кіно про людей, людські цінності, адже тема боротьби світла і темряви завжди актуальна.
Режисером проєкту виступив Кевін Спейсі. Як почалися та розвивалися ваші стосунки в тандемі «режисер-продюсер»? Чи плануєте ви й надалі працювати разом?
У нас чудові стосунки з Кевіном. Я б сказала, що вони вже стали не просто дружніми, а майже сімейними. Під час роботи на знімальному майданчику ми відчуваємо себе як одна єдина команда, майже як родина. Безсумнівно, я планую продовжувати працювати з Кевіном, насамперед над нашою сагою «Холігарт: Портал сили», де він є незмінним режисером і провідним актором. Водночас у планах є чимало інших спільних проєктів. Я щиро захоплююся ним і ціную.
Наскільки важко продюсеру знайти підхід до творчої команди фільму, режисера та акторів, що у певних ситуаціях можуть керуватися власними емоціями, особливо у напружені моменти зйомок? Чи є у вас якісь лайфхаки в роботі з ними?
Вкрай важливо знайти спільну мову з режисером, командою та навіть голлівудськими акторами. Мій секрет у тому, що я ставлюся до всіх як до власних дітей. Іноді вони навіть називають мене мамою на знімальному майданчику. Адже на дитину не можна довго сердитися, навіть коли вона поводиться неслухняно. Для мене всі члени команди, незалежно від ролі чи віку — комусь 15, комусь 80 років — вони всі ніби мої діти. Завжди пояснюю, що головний на проєкті — це продюсер. Саме він вигадав ідею, знайшов сценарій, інвесторів та зібрав творчий колектив, який працює над фільмом. Він відповідає за все, як у родині мати. Так само і я: ми всі одна велика родина, а я — мама, що дбає про кожного.
Holiguards — проект, що має зірковий склад, і ви вже не вперше представляєте його міжнародній аудиторії. В одному з інтерв’ю ви зазначили, що плануєте запуск міжнародних франшиз і це лише перший крок. Якими ви бачите наступні?
Holiguards — це масштабна франшиза, яка охоплює не лише створення саги. У майбутньому ми плануємо запустити серіал, випускати комікси, розробити власний бренд одягу, а також реалізувати багато інших захопливих ідей.
Чи має для вас, як для продюсера, значення жанр стрічки? Чи ви керуєтеся іншими критеріями (акторський склад, сценарій, складність реалізації)?
Жанр фільму для мене не має особливого значення. Я однаково працюю з документальними стрічками, серіалами та комедіями. Найважливіше — це наявність цікавої ідеї, якісного сценарію, здатного захопити глядачів, і щоб кожен, хто долучився до проєкту, міг на цьому заробити.
Як за вашим досвідом відрізняються кінофестивалі в Каннах та Венеції? Всі знають про існування Каннського кіноринку. У Венеції єдиної програми пітчингу немає. Чи значить це, що у Франції легше знайти підтримку для свого майбутнього проєкту?
Каннський кінофестиваль завжди вважався більш масштабним за Венеційський, принаймні до останніх років. Однак нещодавні конфлікти між організаторами Каннського фестивалю та компанією Netflix призвели до того, що тепер всі фільми від Netflix демонструються в рамках Венеційського кінофестивалю. Через це нетворкінг у Венеції зараз активніший, ніж у Каннах. Попри це, з точки зору інвестицій, роботи творчих груп і продажу фільмів, ринок Канн все ж залишається вагомішим. Водночас можу зазначити, що особисто я укладаю свої угоди як у Каннах, так і у Венеції, тому для мене обидва фестивалі мають однакове значення.
Ви вже понад десять років пов’язані з Каннським та Венеційським кінофестивалями, зокрема через організацію зіркових прийомів та презентацій. Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
Мій основний бізнес пов’язаний з Elledgy Media Group. Наша рекламна компанія займається не лише кіновиробництвом, а й підготовкою гала-вечорів для клієнтів. Уже понад десять років ми проводимо в рамках Каннського та Венеційського кінофестивалів заходи різних форматів: від гала-вечорів і презентацій фільмів до благодійних прийомів та вручення премій. Чому саме період таких фестивалів я рекомендую своїм клієнтам? Тому що в цей час тут збирається увесь світ, що спрощує організацію зустрічей, привертає більшу увагу до події, а також дає можливість ефективніше представити свій продукт чи ідею.
Маючи багатий продюсерський досвід та побудувавши успішну кар’єру в кіно, як би ви описали ключову різницю у кіновиробництві в Голлівуді та Європі? Чи плануєте зараз більше працювати з європейськими країнами?
Для мене ключова різниця між Америкою та Європою полягає у витратах і доходах: Голлівуд коштує дорожче, тоді як Європа є більш економною. Однак, якщо ми говоримо про продажі кіно, то безперечно найбільший прибуток приносить американський ринок. Ще одна помітна відмінність — це темпи роботи. В Америці все відбувається зі швидкістю світла, тоді як ритми Європи значно повільніші.
У моїх планах немає пріоритету працювати більше або менше з будь-яким із цих регіонів — я розглядаю це як рівноцінну співпрацю. Водночас маю намір активно залучати інвестиції до Португалії, яка після переїзду з України стала для мене другою домівкою. Хочу сприяти розвитку цього ринку кіноіндустрії та відкривати нові можливості.
Чи цікаво вам було б реалізувати проєкт в Україні? Яким би він був?
Так, ми зараз активно працюємо над кількома проєктами, які мають прямий зв’язок з Україною. Хочу знайти або створити гарний сценарій, щоб зняти фільм про війну. У мене є власна ідея, але поки бракує часу, щоб завершити її. Це історія української біженки, яка переїхала до Європи. У сценарії буде показано, як вона проходить через важкі переживання, біль та втрати, нелегке життя в країні з іншою ментальністю, де вона зовсім чужа, але героїня демонструє невтомну силу українського духу. Можливо, я б сама спробувала себе в ролі цієї героїні — це моє давнє бажання спробувати себе в акторстві.
За останні роки Україна дуже просунулася в жанрі документального кіно. Здобула «Оскар» за стрічку «20 днів у Маріуполі» та продовжує отримувати інші престижні нагороди в США і Європі. Є відчуття, що документальне кіно в Україні зараз якісно переважає над художнім. Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?
Так, оскільки тема війни є надзвичайно актуальною в сучасному контексті і перебуває на передньому плані суспільного обговорення. Створення документального кіно в Україні сьогодні вимагає, передусім, мужності, і цю мужність, а також правдивість у зображенні подій, пов'язаних з війною та її наслідками, ми бачимо на екрані. Саме це здобуває високу оцінку глядачів і критиків, бо йдеться про наше життя, сучасність. І, звичайно, хочу відзначити високий професіоналізм українських документалістів.
Чим гучніший проєкт — тим більші ставки. Як ви відпочиваєте, що для вас важливо, щоб відновитися?
Я настільки захоплена своєю роботою, що вона наповнює мене енергією і не викликає потреби в тривалих паузах чи відпочинку. Навіть у такі моменти, як під час Венеційського кінофестивалю, я поєдную работу із задоволенням, створюючи гармонію між професійною діяльністю та особистим релаксом. При цьому відчуваю, що і сама дарую щось цінне й важливе кожному, хто контактує зі мною.
Звісно, трапляються моменти фізичного виснаження, коли організм дає сигнал про потребу в короткому відновленні. У такі періоди я просто дозволяю собі побути вдома кілька днів: поринути у світ цікавих книг, переглянути улюблені фільми або провести час на березі океану. Спокійний день з книгою біля води чи прогулянка з дитиною можуть стати справжнім джерелом натхнення і внутрішньої гармонії.
Існує уявлення про те, що продюсерська робота — про менеджмент та гроші, а не про креативні рішення. Це правда чи лише стереотип? Загалом наскільки багато у вашому житті мистецтва і творчості, на майданчику та особистому просторі?
Продюсерська діяльність охоплює абсолютно всі аспекти. Як я вже казала, продюсер для проєкту — це, образно кажучи, мама, а в чоловічому варіанті — тато. А мама завжди опікується всім: і фінансами, і організаційними моментами, і творчою складовою. А взагалі, усе залежить від конкретного проєкту: в одному випадку творчість складає до 80%, в іншому — майже не потребує втручання, тоді основна увага зосереджується на фінансах.
Які власні досягнення ви вважаєте найважливішими на сьогодні?
Мені складно відокремити якісь свої особисті досягнення і розділити їх на важливіші або менш значущі. Для мене всі вони важливі, кожне з них має своє значення і вплив на моє життя. Якщо говорити про найголовніші, це те, що я стала матір’ю — народила сина, якого дуже люблю. Роберту 4 роки, він моє щастя, моє натхнення, моя сила! Що стосується роботи, тут усе трохи складніше. У мене є багато цілей і мрій, і я усвідомлюю, що шлях до їх реалізації потребує величезної праці над собою і значних зусиль. Поки ж я відчуваю себе ще на початку цього шляху. Тому однозначно відповісти на це питання складно — адже процес триває.
