Мої вітання всім, хто колись відчував на собі магічну силу роду чи просто цікавиться таємним світом наших предків! Сьогодні заглянемо в ще більш темний закуток радянської історії, де відьми, знахарі й тарологи не просто виживали попри державні заборони, а інколи працювали… на саму владу.
«Буває, влада не визнає колдовство офіційно, але приймає його «поза протоколом»…»
1. Офіційна заборона vs. неофіційне використання
У той час, коли підручники атеїзму й агітпропу таврували будь-які «пережитки» окультизму, виникали парадоксальні ситуації:
1. Засудження «ворожбитів» у пресі: статті у «Правді» чи «Известиях» гучно викривали «шахраїв», що обдурюють чесного радянського громадянина.
2. Секретне фінансування «особливих досліджень»: за наявними даними і спогадами очевидців, органи безпеки (КДБ) у деяких випадках цікавилися феноменами телепатії, біоенергетики й іншими «нетрадиційними» способами впливу на людей. Хоч офіційної статистики замало, але в архівах зустрічаються згадки про дослідження екстрасенсорних можливостей та гіпнозу.
Приклад: експерименти з відомими екстрасенсами
• У Москві, Ленінграді (тепер Санкт-Петербург) і навіть у Києві з кінця 50-х до 80-х років існували псевдонаукові групи, які залучали людей із «хистом». Офіційно — для «вивчення аномальних явищ». Неофіційно — для потенційного використання в розвідці, психічному впливі чи хоча б пропаганді «наукової переваги СРСР».
• У народних чутках є версії, що частина «відьом» чи знахарів з прикордонних районів регулярно «співпрацювали» з людьми при владі: від дрібних чиновників до райкомів і навіть вищих посадовців. Хтось — щоб приворожити, хтось — щоб зняти «порчу», хтось — щоб передбачити результат політичних інтриг.
2. Сліди в українському підпіллі: відьмацькі кола і «битви» за вплив
2.1. Вірування в «молфарів» і «карпатських провидців»
У Карпатах існують розповіді про так званих молфарів — місцевих чаклунів, здатних передбачати погоду, лікувати та навіть «відвертати біду». Тодішня влада у пресі могла назвати їх «пережитком феодальної епохи» чи «фантазіями примітивних горян». Але за розповідями старожилів, інколи до молфарів під час «гарячих» періодів (наприклад, загострення криміногенної обстановки або появи дивних релігійних угруповань) могла приходити місцева міліція чи навіть емісари від влади: мовляв, «подивіться, що це за люди, чи не роблять вони проти нас ритуалів?».
З одного боку, це було намагання контролювати навіть найменші осередки інакомислення або незрозумілої сили. З другого боку, траплялися випадки, коли «легені» радянські діячі просили молфарів «провести ритуал на успіх» чи «захиститися від недоброзичливців». Це все, звісно, не фіксувалося у протоколах, а передавалося з вуст у вуста як напівміф.
2.2. Відьми при «культурних клубах»
Іронія в тому, що деякі відьми або тарологи могли офіційно працювати в сільських клубах чи будинках культури на посадах прибиральниць, бібліотекарів або навіть викладачів гуртків «народної творчості». У глухому селі, де бракувало інтелігенції, така людина отримувала зарплатню від держави, а вечорами приймала «пацієнтів» із навколишніх сіл. Тож, певною мірою, сама влада «годувала» цих магів, не завжди усвідомлюючи справжній масштаб їхньої діяльності.
3. Докази та джерела: офіційне і неофіційне
3.1. Архіви спецслужб
Деякі документи зберігаються в архівах КДБ (тепер СБУ в Україні, ФСБ — у Росії) та досі з грифом «таємно». Дослідники, яким вдавалося отримати доступ, розповідають про:
• Звітні записки про «антирадянські настрої» серед населення, де згадуються «ворожки» і «бабки».
• Секретні доповідні про «дослідження паранормальних явищ» — переважно з посиланням на інститути, які офіційно займалися біофізикою чи психологією.
3.2. Усні свідчення
Багато розповідей про співпрацю високопосадовців із «могутніми» знахарями й відьмами циркулює як фольклор. Брак письмової фіксації пояснюється страхом викриття. Втім, існують спогади очевидців, у яких фігурує:
• Особа з місцевого райкому, котра платила природними продуктами за «зняття пристріту» з дружини.
• Різні «пророчі» сеанси, коли партійний діяч намагався дізнатися: «Чи буде у мене просування по службі?» або «Хто з колег хоче мене підсидіти?».
4. Філософія протистояння й парадокс: «Ворог» стає «зброєю»
Попри войовничий атеїзм, радянські функціонери були насамперед звичайними людьми зі своїми страхами й надіями. Іноді їм здавалося, що «магічне» може підстрахувати, якщо офіційні методи (або партійна «лінія») не дають результату.
Такий собі «фантомний біль» духовних практик: коли держава заперечує існування надприродного, але сама його боїться і тому намагається взяти під контроль чи використати за нагоди.
Цей парадокс дуже яскраво показує конфлікт між ідеологією та людською природою. Бо що б не казали підручники — люди зверталися і будуть звертатися до знахарів, тарологів, відьом, коли відчувають безвихідь або потребу в чомусь більшому.
5. Відродження в 90-х: гарна нагода чи «спадок фальші»?
Коли СРСР розвалився, пішла хвиля «екстрасенсів — шахраїв і відьомського руху напоказ. Але — чи дійсно це було відродження справжньої традиції?
• Часткове «випливання на поверхню» старих практик: дехто, хто роками практикував у тіні, тепер наважився виходити в люди, з’являтися на телебаченні, видавати книжки.
• Нашарування шарлатанів: криза, втрата духовних орієнтирів, масова мода на все магічне — це спровокувало появу безлічі «фейкових відьом», які не мали родової традиції чи справжніх знань.
• Перебільшена ідеалізація «магічного минулого»: через емоційну втому й розчарування в політиці люди почали бачити в магії «останню надію» або ідеалізований містичний романтизм.
Цей вибух 90-х мав і позитив: він відкрив двері для дослідників, які змогли (вперше після довгих радянських років) систематизувати народні обряди, розпитати ще живих на той момент носіїв традицій. Але мав і негатив: багато хто сплутав справжнє знання з мішурою «скандальних сенсацій» і фальшивих ритуалів.
6. Погляд уперед: історія як урок і натхнення
Сьогодні, коли вже маємо історичну дистанцію, корисно пам’ятати такі моменти:
1. Магія в Україні — це не набір «маргінальних пережитків», а частина духовної культури, що завжди існувала й відображала складний світогляд наших пращурів.
2. Радянська епоха — «фільтр», що спробував зруйнувати чи поглинути ці знання, але водночас і став каталізатором їх трансформації.
3. Колдовство й влада завжди перебували у дивному конфліктному симбіозі: один одного бояться, заперечують, а часом і використовують.
У цьому є своя філософська іронія: те, що офіційно заборонене, іноді стає секретною зброєю тих, хто цю заборону проголошує.
Сьогодні, коли частину документів розсекречено, а частину ми знаємо з усних свідчень, маємо ще більше можливостей дослідити справжню суть нашого містичного коріння й ті тонкі течії, що не дозволили йому згаснути навіть під пресом офіціозу.
Мені здається, що магія — не лише «хитрий інструмент» для задоволення бажань. Це скоріше світогляд, де людина бачить у природі живу силу, вшановує ритми і цикли, цінує зв’язок поколінь і душ. Тому й збереглася, попри всі «полювання» та гоніння, — бо завжди знайдуться душі, які шукають відповіді не в штабних кабінетах, а серед пульсування лісів, полів та вікової пам’яті роду.
Якщо маєте сімейні легенди про те, як дід чи бабуся «читали молитви» на підтримку в складні часи (або й для партійних босів), — діліться! Можливо, разом ми змалюємо ще більш повну картину цієї прихованої історії й дамо їй друге життя, без фальші та примітивних сенсацій.
Дякую, що були зі мною в цьому глибокому зануренні, залишайтеся на хвилі тверезої, культурної магії.
