“Я тебя трогать не буду, такие, как ты, здесь сами вешаются”,
— сержант Кошачий
Ахтунг: даний огляд - це сугубо моє бачення картини і не предентую на те, щоб мої слова були істиною в останній інстанції. Оскільки я не знайшов інших оглядів на фільм, то і трактування образів - це виключно моє бачення, яке є суб’єктивним і ви самі можете інтерпретувати картину на свій смак та своє бачення.
“Кисневий голод”(1991) - це один із перших фільмів, що були зняті в часи незалежності України при допмозі української діаспори Канади. Сценаристами картини були Юрій Андрухович та Андрій Дончик(до речі, сюжет картини будується за спогадами останнього). Фільм розповідає про кризу Червоної Армії(дідовщину, шовінізм, зневажливе ставлення до людини, тощо) кінця періоду Перебудови(як сказано у самому фільмі - події відбуваються у 1990-му році). Хоч і відбувалсь світова премєра, та загальної слави картина не зазнала і була несправедливо забута(хай і займає 68-70 позиції у списку 100 найкращих фільмів в українському кіно).
Сюжет
Фільм розповідає про звичайну(на той час) військову частину, що знаходиться десь у глибинці Російської РФСР. Солдати дізнаються, що скоро буде дембель і вони зможуть покинути ці місця, котрі стали для них наче в’язницею. Саме навколо цього буде крутитись зав’язка - а сам бажання одного із таких “дідів” отримати дембель. Це і є сержант Кошачий - один із головних героїв фільму. Інший - новачок, “салага”, рядовий Білик. Він всіляко не бажає прогинатись під місцеві правила та звичаї, за що “діди” постійного його б’ють та принижують. Це помічає старшина Гамалія і пропонує Білику та інших “саламагам” здати своїх кривдників, проте Білик відмовляється та всіляко проявляє неслух до наказів старших по званню, чим і призводить до катастрофи.
Порушення тем
Всі події відбуваються під час осені, тому на екрані будуть переважати тлінні, сірі, вицвілі кольори, що якимось чином можна трактувати як і душевний стан військових, що знаходяться у частині, а себто - занепалий, сумний, пригнічений і тому подібне. Також персонажі - тут немає жодного позитивного. Навіть той же Білик, що всіляко намагається залишитись особистістю із ідеалами у кінці ламається та скочується. Атмосфера також панує належна і яскраво показує звичайний побут збройних сил СРСР тих часів - це повна зневага до підлеглих зі сторони начальства(був епізод, де на одне із свят солдат підняли по тривозі близько о четвертій ранку лише для того, щоб вони привітались із вищим командуванням, котре просто приїхало на перевірку), кпини у сторону тих солдат, що мають певні труднощі(у частині був такий собі рядовий Саідов, котрий проблемно розумів російську, через що викликав сміх та агресію як і у своїх “побратимів”, так і у командування(рядовий Білик також сюди)), шовінізм(цьому приділено кілька яскраавих сцен, коли того ж Саідова обзвивають то “індійцем”, то “чуркою”, іншого солдата - “бульбашем”, а рядового Білика - “хохлом” та “бандерою”, оскільки він спілкується з усіма виключно українською мовою. Для кращого розуміння того як радянська система нищила національну самоідентичність яскраво ілюструє сценка Білика із старшиною Гамалією, котрий спочатку попросив того розмовляти із ним російською, а потім дозволив “хохляцькою”, оскільки у минулому він сам “балакав по хохляцьки”), культі війни, котрий був популярний у СРСР(під час того, як Білик пішов за горілкою у місцеве поселення, то один із місцевих - старий дід сказав йому, що “Ми от до Берліна дійшли, а треба буде до Вашингтону дійти”).
Персонажі
Серед персонажів про які я б хотів поговорити буде лише двоє - це, власне, сам рядовий Білик та сержант Кошачий про якого йшла мова трохи вище.
Білика ми маємо як класичного архітипа, власне, української літратури чи сторітелінгу(але це тільки на перший поглдя), а саме - свідому людину(яка не забуває про свою самоідентичність - як дузовну, так і національну), що витримує всі муки, котрі на нього вішають зовнішні обставини. Серед подібних братів по будові персонажа ми маємо Григорія Многогрішного із “Тигроловів”, Андрія Чумака із “Саду Гетсиманського”, Оглядовського із “Поза межами болю”, тощо. Тобто - Білика ображають, обзивають, б’ють, а він не відповідає своїм кридникам злом. Він намагається чемно поводитись із усіма. Але при цьому він геть не балакучий, виглядає замкненим, дивакуватим. Це можнапояснити тим, що він знає про те, наскільки ж система прогнила і бажає мінімально із нею взаємодіяти, щоб вона не отруїла і його. Його небажання підкорятись цих безглуздим правилам настільки сильне, що він готовий краще вмерти людиною, ніж жити за такими “звичаями”(що ілюструє одна із сцен, де він мало не підірвав із собою багацько солдат і якби рядовий Саідов не втрутився - катастрофи не уникнути). Тільки під кінець Білик здається та бруднить руки, після чого фільм закнчується тим, як він бачить нових рекрутів, що прийшли на місце “дембельнутих” і розуміє, що все почнеться спочатку і під титри ми чуємо кашель героя, розуміючи назву стрічки - у такому місці людям замало повітря і в них починається від цього голодування.
Тепер поговоримо про сержанта Кошачого. Він - повна протилежність до Білика та ілюструє опортуніста - людину, котра просто хоче жити і готова приймати всі ті зміни, що торкнулись її життя. Він постійно розмовляє російською, разом із іншими “дідами” знущажться із молодняка та цілковито підкоряється наказам старшини та іншого командування, хоча їх тихо ненавидить. Все, чого бажає сержант - це отримати дембель, як і його товариші, проте без успіху. Це і злить персонажа, особливо те, що Білик, на відміну від решти “салаг”, був із “характером”, та не виконує забаганок. Через це Кошачому наказують “допомогти товаришу солдату” та “попрацювати із ним”(а коли той перестане “показувати коники”, то “діду”, можливо, і дадуть той обіцяний дембель). Саме через це між ними і розгорівся конфлікт, завершення якого і стало кульмінацією фільму. Лють Кошачого на Білика скоріш за все будується на заздрості - сержант бачить людину, котра не зламалась як він, не прийняла ці безглузді чинники та підлаштувалась під них і це гнітить його, бо Білик виявився сильним, а він - ні).
Підсумки
Фільм “Кисневий голод” вийшов дуже потужним - психологічна стрічка із елементами психоделіки. У ньому розкриті тогочасні проблеми та те, до чого вони можуть призвести. Від нудьги та безглуздих звичаїв у солдат помалу їде дах і рік служби - це вже неймовірний тягар, а що можна сказати про тих, хто служить два роки, три? ЗВідси і розуміємо бажання солдат за будь-яку ціну кинути все і отримати “дембель”(хороший приклад - сцена, де декілька “дідів” копались у сейфі старшини, щоб знайти свої документи і втекти, лиш би більше не терпіти це пекло). (Також я починав відгуки на фільм і багато людей хвалили картину за реалістичність армійських днів а також за акторську гру Віктора Степанова(старшина Гамалія) та Олексія Горбунова(капітана Голикова), котрі вопрались зі своїми персонажами добре(до речі - багато персонажів розмовляють грубим матом, це додає атмосфери).
Узагальнюючи - фільм доволі непоганий і якщо вас не лякає дещо низька якість картини чи специфічна тематика із способом подачі сюжету(не дивлячись на те, що фільм йде близько 80 хвилин, він здається ну дуже повільним), то я можу вам його рекомендувати.
