Коли моя робота в айті компанії була закінчена, сформувалися кар’єрні вподобання та цілі, я вирішила піти на навчання в одну - ну дууууже - розпіарену онлайн-школу для проджект-менеджерів.
Якщо не вдаватися в подробиці, то організація навчального процесу, зворотнього зв’язку, комунікації, підготовки логічно-пов’язаного навчального матеріалу - м’яко кажучи не сподобалось.
Якщо казати про плюси цього навчання - теоретична база в мене така, що потягне на мідла.
Найбільш позитивною подією стало знайомство із професільною проектною менеджеркою Наталією. В неї більше 10 років в управлінні проектами загалом, вона активна, надихаюча, ерудована, системна, організована людина. Справжній професіонал своєї справи, яка горить тим, чим займається. Але..
В таких історіях завжди присутнє якесь АЛЕ.
Наталії - 45 чи 46 років. І вона вже більше року не може знайти роботу.
Вона пройшла більше 50+ співбесід, інтерв’ю, робила тестові завдання, спілкувалась із 100+ менеджерів з підбору персоналу.
Та її потенціал, її професійні навички, її досвід та мастаби креативность цілком і повністю знецінюються.
Загалом як працюють молоді спеціалісти в сфері підбору персоналу?
більшість орієнтуються на конкретний перелік вимог до кандидата
бояться виходити за рамки вимог та портрету кандидата
орієнтуються на більш молодих спеціалістів
за звичкою уникають кандидатів старше 35 років
слідують стандартній процедурі відбору кандидатів - без інтереса до досвіду, до ширшого погляду на особистість кандидата
Я була на їхньому місці, і робила так само, коли тільки починала роботу в сфері HR. Звісно, все залежало від вакантної посади, але я завжди надавала перевагу кандидатам до 35 років.
Повернемося до Наталії.
Я спробувала допомогти подрузі знайти роботу. Переробили резюме декілька раз, пошерила її резюме, пости про неї в усіх каналах, які тільки мала, шукала вакансії спеціально для неї, рекомендувала її своїм колегам, які працюють в айті, або мали відкритими релевантні позиції. Паралельно зі мною Наталія також продовжувала свій пошук.
В березні виповнився рік, як Наталія в пошуку компанії, де зможе реалізувати увесь свій запал, знання, навички. Роботи все ще немає. І моя подруга почуває себе демотивованою, розгубленою, ображеною.
Чи зміниться в Україні ситуація щодо професіоналів віком 40+?
Мені здається, що ні. Не дивуйтесь такій думці - я справжній скептик.
Більшість людей середнього віку будуть знаходити попит на свої професійні послуги лише в проектній роботі, або в закордонних компаніях. Або навіть крутіше - будуть будувати свій бізнес тому, що праця в наймі вже не для них.
Моя думка стосується не тільки сфери айті, а загалом усього ринку праці в Україні.
Якщо Вам щось відгукнулось, або Ви чи Ваші рідні/знайомі/друзі стикалися з подібними ситуаціями, напишіть в коментарях.
Не переключайтеся.
Ваша А.
