Центральна Азія стала новим фронтом суперництва між США та Китаєм із наголосом на економічне домінування.
Напередодні президентських виборів у США 2024 року міжнародна увага зосереджена на внутрішніх проблемах, позиції США щодо України та їхній невдалій реакції на геноцид у Газі. Однак під поверхнею тихо формується стратегічний зсув у зовнішній політиці США. У своїй нещодавній колонці "Повернення Гамільтонівської державної стратегії" Волтер Рассел Мід говорить про перегляд американської зовнішньої політики в бік економічного прагматизму, патріотизму та освіченого реалізму. Хоча аналіз Міда може здаватися лише академічною спекуляцією, він сигналізує про глибокі зміни для тих, хто розуміє тонкощі зовнішньої політики США.
Центральна Азія, часто залишена в тіні ширших геополітичних дискусій, може бути ключем до розуміння цього стратегічного перезавантаження. Хоча в основному увага приділяється морським регіонам у суперництві між США та Китаєм, особливо в Південно-Китайському морі, традиційна зовнішня політика Китаю базується на територіальному впливі. На відміну від морських амбіцій, Китай дедалі більше зосереджується на Центральній Азії, регіоні величезного стратегічного значення.
Китайська економічна експансія
На перший погляд, стратегія США щодо протидії китайській експансії зосереджена на морських суперечках, зокрема в Південно-Китайському морі, де напруга зберігається понад 15 років. Попри зрозумілий акцент на морських маршрутах, важливо визнати, що історично зовнішня політика Китаю орієнтується на територіальний вплив, а не на морську могутність. Незважаючи на знамениті морські подорожі Чжен Хе в XV столітті, традиційна зовнішня політика Китаю завжди була спрямована на забезпечення та розширення впливу на прилеглі території. У цьому контексті Китай почав посилювати свою економічну та політичну присутність у Центральній Азії в епоху Ден Сяопіна, хоча Мао дотримувався стриманого підходу до економіки, заснованого на радянському спадку.
У цьому світлі Центральна Азія стає критично важливою для Китаю. Після глобального економічного спаду 2008 року та боргової кризи в єврозоні в 2010 році Китай скористався можливістю підвищити свою роль на світовій арені. Ініціатива "Один пояс, один шлях", запущена в 2013 році, ілюструє цю стратегію. Цей амбітний інфраструктурний та інвестиційний проєкт має на меті стимулювати торгівлю та покращити зв'язки в Євразії, де Центральна Азія відіграє ключову роль як транзитний регіон.
З 2013 до 2023 року Китай інвестував понад 40 мільярдів доларів у Центральну Азію для покращення інфраструктури та зміцнення регіональних зв’язків. За цей час двостороння торгівля між Китаєм і країнами Центральної Азії значно зросла, збільшившись на понад 50% — з 30 мільярдів у 2013 році до 50 мільярдів у 2022 році. Інвестиції Китаю зосереджені на енергетичних ресурсах, що відображає його стратегічні інтереси. У Казахстані Китай вклав понад 20 мільярдів доларів, зокрема в проєкт нафтопроводу Китай-Казахстан. В Узбекистані китайські інвестиції перевищили 10 мільярдів доларів, зосередившись на модернізації інфраструктури нафти й газу. У Туркменістані Китай інвестував близько 8 мільярдів доларів, переважно в газопровід Центральна Азія-Китай, що транспортує природний газ із Туркменістану до Китаю. Китай зараз є найбільшим покупцем туркменського газу, отримуючи мільярди кубометрів щороку. Економічне зростання Китаю значною мірою залежить від імпорту енергоносіїв, і нафта та газ становлять 29% його енергетичного балансу. Центральна Азія відіграє важливу роль, забезпечуючи близько 30% нафтових і газових імпортів Китаю. З огляду на триваючі геополітичні напруження в Україні та на Близькому Сході, залежність Китаю від Центральної Азії для енергетичної безпеки зростає.
Крім того, Китай має забезпечити свої західні кордони у випадку американського стримування та морського тиску. Як показали події на початку березня 2024 року, США готові використовувати всі доступні засоби для обмеження зростаючого впливу Китаю в Східно-Китайському та Південно-Китайському морях. У цьому контексті Центральна Азія стає для Китаю ключовою, оскільки є основним сухопутним шляхом до світових ринків через залізниці та дороги. Відродження "Шовкового шляху" є важливим для стратегічного доступу Китаю та його економічної експансії.
Стратегічний зсув США
Після розпаду Радянського Союзу США прагнули впливати на Центральну Азію, формуючи світ відповідно до свого бачення. Однак ця стратегія стикнулася з труднощами. Терористичні атаки 11 вересня 2001 року посилили занепокоєння щодо безпеки, визначивши Центральну Азію як ключовий регіон для боротьби з тероризмом, особливо у Ферганській долині. Спочатку США надали підтримку цим відносно крихким державам, створивши військові бази в Киргизстані, Узбекистані та Таджикистані, щоб заповнити вакуум після розпаду СРСР і протистояти впливу Росії та Китаю.
Однак результати цієї стратегії були неоднозначними, і присутність США в регіоні була скорочена за адміністрацій Трампа і Байдена. Остаточне виведення американських військ з Афганістану 30 серпня 2021 року ознаменувало зрушення до нової політики стримування. У вересні 2023 року президент США Джо Байден вперше зустрівся з лідерами всіх п'яти республік Центральної Азії на саміті у форматі C5+1. Після цього адміністрація Байдена виділила додаткові 25 мільйонів доларів на розширення Ініціативи економічної стійкості в Центральній Азії (ERICEN), спрямованої на збільшення приватних інвестицій.
Цей стратегічний зсув має велике значення. У жовтні 2022 року президент Росії Володимир Путін провів аналогічний саміт C5+1 з лідерами регіону, а у травні 2023 року президент Китаю Сі Цзіньпін організував подібний саміт. Остання Спільна заява Ради TIFA у 2024 році підкреслює зобов’язання США щодо зміцнення торговельних та інвестиційних зв’язків із Центральною Азією. Угода акцентує увагу на реформах регуляторної системи, підвищенні стійкості ланцюгів постачання та прозорості для залучення іноземних інвестицій. Вона також спрямована на гармонізацію митних процедур, покращення цифрової інфраструктури та впровадження глобальних стандартів безпеки харчових продуктів. Просуваючи економічну диверсифікацію та регіональну інтеграцію, ця рамка націлена на зменшення залежності від Росії та Китаю, створюючи конкурентоспроможніше та стійкіше економічне середовище в Центральній Азії. Ще однією причиною вибору США цієї геоекономічної стратегії є недовіра до Трансатлантичного альянсу через те, що ЄС не діє солідарно зі США для протистояння російсько-китайському альянсу.
Тонке мистецтво стримування
Стратегію США можна розглядати через призму інсайту Б. Г. Ліддела Харта щодо ефективного використання відволікаючих маневрів: "Найефективніший спосіб використати приманку — змусити противника повірити, що приманка є головною метою, тим самим відволікаючи його увагу та ресурси від вашої справжньої мети". У цьому контексті США непомітно змістили фокус від явної морської конкуренції до більш комплексного підходу, який включає геополітичну значимість Центральної Азії.
Занадто довго як посадовці, так і вчені акцентували увагу на важливості морських стратегій для протидії зростаючому впливу Китаю. Однак західний підхід виходить за рамки теорії "морської могутності" Альфреда Мехена; він також охоплює концепцію "сухопутної могутності" Гелфорда Маккіндера. Враховуючи історичну орієнтацію Китаю на вплив через сухопутні території, Центральна Азія постає як ключове поле боротьби. У цій геополітичній грі стратегія США спонукає Китай зосередити свої ресурси на морських зусиллях, що потенційно послабить його вплив у Центральній Азії.
Останні опитування підкреслюють зростання невдоволенням китайською присутністю в регіоні. За даними опитування Central Asia Barometer 2021 року, 47% респондентів у Казахстані висловили занепокоєння щодо китайських інвестиційних проєктів, порівняно з 35% у 2019 році. У Киргизстані негативне ставлення до економічної діяльності Китаю зросло з 30% у 2018 році до 45% у 2021 році, що відобразилось у значних протестах проти китайської золотодобувної шахти Кумтор. Крім того, амбітний проєкт Китаю — "Один пояс, один шлях" — більше не сприймається однозначно. Згідно з доповіддю 2022 року, майже 40% таджицьких респондентів вважали, що китайські інвестиції не приносять користі місцевим громадам. Зростає невдоволення через "боргову дипломатію" Китаю, причому, за даними Financial Times, до 2022 року Киргизстан і Таджикистан мали приблизно 40% і 30% зовнішнього боргу перед Китаєм відповідно.
Нова ера для Центральної Азії
Центральна Азія опинилась на роздоріжжі. США заохочують регіон використати своє стратегічне положення та підтримати протидію агресивній політиці Китаю. Цей період зміни альянсів і нових можливостей може потенційно привести до більш процвітаючої та незалежної Центральної Азії. Якщо управляти цим процесом вміло, країни Центральної Азії можуть стати сильнішими, сприяючи більшій регіональній інтеграції та стабільності.
У цьому мінливому геополітичному ландшафті Організація тюркських держав (ОТД) може відіграти ключову роль, схожу на новий Європейський Союз, підвищуючи регіональну співпрацю та братерство. У міру розгортання великої геополітичної гри роль Центральної Азії стає все більш важливою, роблячи її критичним фокусом як для США, так і для глобальних стратегій.
