Колишній президент Болгарії Румен Радев, якого часто характеризують як політика з проросійськими симпатіями, лідирує у виборчих перегонах, використовуючи антикорупційну риторику як ключовий елемент своєї кампанії.
19 січня 2026 року Радев оголосив про дострокове складання повноважень президента — за рік до завершення другого терміну. Після цього він очолив політичну коаліцію «Прогресивна Болгарія» та активно долучився до парламентської кампанії. Його рішення залишити президентську посаду було пов’язане з наміром створити власну політичну силу та взяти участь у дострокових парламентських виборах, запланованих на 19 квітня 2026 року. Метою Радева є посада прем’єр-міністра, яка забезпечує значно ширші важелі виконавчої влади, оскільки президент у Болгарії має суттєві конституційні обмеження.
Наразі Болгарія перебуває у стані тривалої політичної нестабільності: протягом чотирьох років у країні відбулося вісім виборчих кампаній. На цьому тлі Радев позиціонує себе як «рятівника нації», здатного подолати політичний хаос. У разі перемоги його політичної сили можливе посилення більш прагматичного або стриманого зовнішньополітичного курсу, що може супроводжуватися віддаленням від частини ініціатив ЄС.
Радев є відомим болгарським політиком із популістським стилем, якого нерідко пов’язують із прихильністю до Росії. Його президентський період супроводжувався політичною нестабільністю та економічними викликами. Він неодноразово виступав із критикою проєвропейських урядів, які просували реформи та зменшення енергетичної залежності від Росії.
Окремим елементом його позиції є заклик до «нейтралітету» Болгарії у контексті війни в Україні та стримане ставлення до військової допомоги. У період президентства Радев неодноразово висловлював застереження щодо таких рішень, однак вони були підтримані парламентською більшістю, яка долала президентські вето.
У разі приходу до влади на посаді прем’єр-міністра Радев може перейти до більш активного перегляду енергетичної політики та відносин із ЄС. Це потенційно може призвести до напруженості у взаєминах із Брюсселем, зокрема у питаннях енергетичної диверсифікації та санкційної політики щодо Росії. У такому разі Болгарія ризикує зайняти більш суперечливу позицію всередині ЄС.
Його також інколи називають прихильником інтересів «Газпрому», що пов’язують із критичним ставленням до деяких проєктів енергетичної диверсифікації, зокрема будівництва газопроводів, які з’єднують Болгарію з Грецією та Румунією. У разі формування уряду під його керівництвом можливий перегляд газових контрактів під приводом економічної стабілізації та цінової політики.
Радев неодноразово наголошував на ролі Болгарії як «мосту між Заходом і Росією». У разі політичного успіху він, ймовірно, підтримуватиме пом’якшення або поступове скасування частини санкцій проти Росії, аргументуючи це економічною доцільністю та енергетичними потребами. Така позиція викликає занепокоєння серед частини європейських партнерів, які розглядають її як фактор потенційного послаблення єдності ЄС.
Хоча Радев декларує антикорупційні принципи, його політичний курс часто розглядають як такий, що суперечить проєвропейським реформам у країні. Деякі аналітики вважають, що його політика може призвести до системи, де формально зберігаються демократичні інститути, але влада має значний контроль над політичними процесами.
Його політичні позиції формуються під впливом поєднання історичних, економічних та внутрішньополітичних чинників. Болгарія традиційно має складні історичні зв’язки з Росією, що включають культурні, релігійні та енергетичні сфери. У цьому контексті частина електорату сприймає Росію як важливого партнера.
Ключовим фактором залишається енергетична залежність країни. Болгарія тривалий час імпортувала значну частину газу з Росії, і Радев послідовно виступав за збереження стабільних постачань, аргументуючи це економічною раціональністю.
Важливу роль відіграє і внутрішньополітична стратегія. Радев будує свою популярність на антисистемній та антикорупційній риториці, поєднуючи її зі скептичним ставленням до рішень Брюсселя та Вашингтона. Його заклики до «нейтралітету» знаходять підтримку серед частини суспільства, втомленої від політичної нестабільності та зовнішньополітичного тиску.
Загалом його політична стратегія базується на балансуванні між західним та російським впливом, однак на практиці це часто виражається у стримуванні або критиці ініціатив ЄС і НАТО, зокрема щодо України.
Його політичний підхід відображає ширший європейський тренд, у межах якого окремі лідери наголошують на національному суверенітеті та критично ставляться до частини рішень ЄС, залишаючись при цьому в його структурі.
У підсумку політика Радева загалом частіше відповідає підходам, які вважаються більш лояльними до Росії, ніж до курсу ЄС і НАТО, що й визначає його політичну характеристику.
Джерело — RLI
