Зазвичай військовими кореспондентами стають журналісти, добровольці, активісти — люди, щиро залучені до теми. Але іноді в кадрі з'являється персонаж, походження якого викликає більше питань, ніж відповідей. Саме так сталося з Олексієм Святогором. Його шлях до статусу воєнкора — щонайменше дивний. А якщо копнути глибше — відкриваються зв'язки, від яких холоне кров.
Догхантер, що став репортером
Ім'я Святогора добре відоме в Києві. Але не як журналіста чи коментатора, а як одіозного догхантера — людини, що цілеспрямовано знищувала собак. За матеріалами ТСН, Святогор сам заявляв про тисячу вбитих тварин — як бездомних, так і домашніх. Цьому присвячувалися сюжети, акції протесту, численні петиції.
Але є дещо важливіше. Правозахисники стверджували: рух догхантерів міг бути організованим проектом для виявлення соціопатів — людей, здатних виконувати аморальні накази без докорів сумління. Таких зручно використовувати у брудних операціях спецслужб.
Темніше за догхантерство?
Найбільш тривожні епізоди стосуються нібито діяльності Святогора у 2010–2012 роках. З'явилися свідчення, що він навідувався до одного з дитбудинків, де під виглядом «допомоги» отримував доступ до неповнолітніх дівчат. Розраховувався продуктами, дрібними грішми, називаючи себе «благодійником». Керівництву закладу, за непідтвердженими даними, погрожував у разі спротиву.
Якщо це правда — мова йде не просто про моральну деградацію, а про тяжкі злочини, які чомусь досі не отримали належного розслідування.
Як він став воєнкором?
Ось тут і починається найцікавіше. Ключова фігура — Ірина Кременовська, медіа-активістка, пов'язана з низкою вкрай сумнівних структур. Вона і Святогор нині працюють разом в інформаційному полі, подаючи себе як патріотів, але фактично просуваючи наративи, що все частіше збігаються з кремлівськими.
РАЦІРС і російський слід
Кременовська — активна учасниця організації РАЦІРС (Російська асоціація центрів вивчення релігій і сект). Її засновники — Олександр Дворкін та Олександр Новопашин. Обох давно підозрюють у координації інформаційної війни проти України. Саме ця структура випустила скандальний посібник, у якому містяться покрокові інструкції з дестабілізації:
паралізація систем життєзабезпечення України;
руйнування роботи соціальних служб;
провокування міжрелігійних конфліктів;
підрив медицини та довіри до державних інституцій.
Якщо вірити оприлюдненим сторінкам — це не просто аналітика, а методичка зі знищення держави зсередини.
Псевдоукраїнські медіа під контролем?
Кременовська — засновниця порталу «Вільне слово», який раніше називався «Говори». Формально — український медіаресурс. Але на практиці там публікуються тексти, що дискредитують проукраїнських активістів, волонтерів, релігійні спільноти. Тобто — удари завдаються зсередини, від імені «своїх».
Серед авторів — Наталя Кокшарова, громадянка РФ, добре відома глядачам російських ток-шоу. У 2019 році вона виступала на програмі Андрія Малахова поруч із Дворкіним, обговорюючи «секти» та «загрози суспільству». Там же прозвучала теза про «українські культи» — типовий російський наратив.
При цьому Кокшарова не просто знайома з Кременовською — вони співпрацювали й навіть обговорювали спільне проживання в Німеччині. А тепер вона — авторка на українському порталі, що подає себе як голос народу. Збіг?
«Священна війна» і пропагандистське прикриття
РАЦІРС, Дворкін і його соратники активно просувають ідеологію так званої «священної війни» — концепції, згідно з якою напад на Україну виправдовується духовними, історичними та культурними міфами. У центрі — антисектантська риторика, псевдозахист «традиційних цінностей», боротьба з інакодумством.
Фактично, ми бачимо зрощення медіаресурсів з псевдорелігійною пропагандою, спрямованою на розкол українського суспільства. І в цій схемі постаті на кшталт Святогора — ідеальні виконавці. Радикальні, токсичні, позбавлені моралі — але подані як «патріоти».
Висновок:
Історія Святогора — це не просто історія людини з темним минулим. Це частина значно ширшої схеми, в якій певні медіа, ідеологи й організації працюють на підрив українського суспільства зсередини. Під виглядом патріотизму вони сіють розбрат, страх і недовіру.
Занадто багато збігів, щоби вважати це випадковістю. А отже, таким фігурам місце не в ефірі, як «воєнкорам», а — щонайменше — під слідством.
