народився я 2009 року в Сумах, але вже в 2012 році переїхав до файного міста Тростянець, що за 50 км на південь від вищеназваного обласного центру. Спочатку Тростянець здавався мені чимось супер-пупер-мега крутим і я не звертав увагу на його історію на початку Незалежності і до приходу Юрія Бови. І із-за того, що я був ще надто малим, щоб знати минуле Тростянця, то я не розумів: а що це за будиночки такі на Набережній, біля шоколадної фабрики??? Спойлерити я не буду, все дізнаєтесь під час читання.
І ось, мені вже ось-ось буде 14, і я вже встиг дізнатися: що трапилося із більшістю підприємствами міста, хто був до Юрія Бови (а він прийшов до влади у 2006 році і головує аж досі)… та й взагалі, в якому становищі перебував мій Тростік, який я все життя бачив як жваве містечко із фестивалями “Схід-Рок” та “Стара Фортеця”, Нескучними ставками, “шоколадкою” (так називають нашу шоколадну фабрику “Монделіс”), яка розносить аромат шоколаду містом, а також величезною, як для містечка, привокзальною площею (яка, на жаль, під час битв за Тростянець на початку повномасштабного вторгнення була розтрощена, але вже ось-ось почнуть реконструкцію) та будівлею, яка схожа на музей, але насправді там АТБ (я не жартую).
Тож рушаймо!
перед тим як перейти до основного тексту, хочу завдячити телерадіокомпанії “Тростянець” та блогу Анатолія Баглая разом з його фейсбук-групою “Тростянець в світлинах”, а також YouTube-каналу “Втрачене УТ” за опубліковані в Інтернеті матеріали, які так необхідні для цієї серії статтей.
0. Вступ. Швиденько пробіжимося по загальній біографії Тростіка
перед тим як перейти до основного матеріалу цієї статті, загляньмо в часи до того моменту, коли у Верховну Раду занесли величезний синьо-жовтий прапор.
0.1. імперщина
І так, спочатку ми почнемо із самого заснування міста, у 1660 році, коли селяни та козаки переселилися із Правобережної України на Слобожанщину. Назва ж походить від річки Тростянки, яка зараз якось не схожа на річку, та й взагалі я сумніваюсь що вона ще існує. Ну, а місцевість, де вони поселилися - це були болота, зарослі очеретами і саме тому в нас стільки болотистої місцевості.
Після цього село передається охтирському полковникові Івану Перехрестову, потім приходить російська імперія і село передається царському духівникові Тимофію Надаржинському, потім у 1820 році власником села стає сім’я генерала Олексія Корсакова, а в 1843 році - до князя Василя Голіцина.
Попри оце всьо, Тростянець не блищав багатством і був закріпаченим. Серед всього заможністю виділялася лише садиба Голіцина разом з Круглим двором, який тоді використовувався як цирк та антитеатр.
У 1868 році містечко покупає петербурзький купець Марку, а вже у 1874 році - всім відомий цукрозаводчик Леопольд Кеніґ. Останнім власником маєтку (до 1917 року) стає його син - Юлій. І за часів Кеніґа Тростік неабияк розбудовувався: саме при ньому з’явився сьогоднішній палац дітей та юнацтва, заводи, нинішня залізнична станція Тростянець-Смородине (щоправда, спочатку під назвою “Тростянець”, згодом було перейменовано на “Смородине”, а сама будівля була маленькою), перша школа (зараз це Тростянецька філія №1) тощо, було зведено Вознесенську церкву в 1907 році тощо.
0.2. радянщина
Вже у грудні 1917 року в село на заміну одного зла приходить інше, ім’я йому - радянський союз. Заводи Кеніґа було націоналізовано і на їхньому місці з’являються відомі старшому поколінню міста Півненківський цукрозавод, бурякорадгосп, деревообробний комбінат та завод “Електропобутприлад”.
У лютому 1923 року Тростянець став селищем міського типу, а вже в 1940 році - було отримано статус міста.
Не хочу виглядати як вата, але взагалі при радянщині Тростянець перетворився із села на промислове містечко: саме тоді з’явилися хрущовки на вулицях міста, було збудовано ще 4 школи, кінотеатр, стадіон ім. Куца, спортивну базу “Нескучне”, було відкрито нову будівлю вокзалу тощо. У 1974 році було урочисто відкрито тростянецьку шоколадну фабрику “Україна”, яку на початку Незалежності України придбала корпорація “Крафт Фудс” (“Монделіс Інтернешнл”). Інші заводи також розвивалися та будувалися.
27 березня 1978 року в склад міста було включено села Радомля і Смородине.
Фотку вокзалу після реконструкції у 1980-х роках не знайшов, вибачте(
1. Перші 5 років Незалежності. Бідність, гіперінфляція, занепад промисловості, величезні проблеми міста: 1991-1996
Ну шо, із радянським Тростянцем ми вже трохи познайомились. Тож що ж було на початку нашої Незалежності?
щось про Круглий двір
І ще забув: на жаль, незадовго до розпаду срср, всередині Круглого двору сталася пожежа, із-за чого пам’ятка стала схожа більше на руїни фортеці, ніж на саму фортецю. Ось такий вигляд він мав.
1991-1992: тиша між бурями
1991 рік. Україна виходить із срср. радянський союз закінчує своє існування із-за економічної кризи. Та попри це, підприємства у Тростянці (а це насіннєвий завод, машинобудівний завод, держлісгосп, Півненківський цукрозавод, деревообробний комбінат, комбінат хлібопродуктів, локомотивне депо “Смородине”, і, авжеж, шоколадна фабрика “Україна”) все ще працюють як зазвичай та повідомляють про свої успіхи, а також все ще доставляють свою продукцію на весь радянський союз. Цукрозавод навіть почав товаришувати із німецькою компанією Siemens. Але все ще попереду, і не зовсім в хорошому сенсі…
До речі, на початку 90-х у Тростянці вперше проводився всеукраїнський сільський фестиваль співів “Боромля”. Особливість фестивалю полягає у виконанні пісень про українське село.
На початку 90-х у місті головує Валентин Овчаренко. Він розв’язував питання ремонту доріг на вулицях Набережна, Горького (Благовіщенська), Калініна (Кеніґа) і Зарічна. Також проводиться газифікація східної околиці міста. У парку було зведено гідроспоруду, щоб знизити ґрунтові води.
Тим часом у місті з’являється безробіття, але поки що це не так критично.
У 1992 році державною валютою країни були карбованці і тоді вони неймовірно знецінилися, була шалена інфляція. Тобто, якщо ти щось купив за 20 гривень, то вже до кінця року ця річ могла коштувати тисячу. Тоді в Україні здобувають популярність так звані “кравчучки” - металеві візочки, на яких возили мішки, сумки тощо, щоб хоч чимось прогодувати родини. Авжеж, таку назву ці візочки дістали від тодішнього президента України Леоніда Кравчука, при якому вони набрали обертів. Також в Україні стають популярними вуличні ринки, тобто так, ті самі ринки, де тітонька на вулиці тобі продає речі, які лежать на картоні/газеті.
До слова, в Тростянці тоді не було ринку, а таких підприємців називали спекулянтами.
Також заводи Тростянця продовжують розвиватися: завод “Електропобутприлад” забезпечує своєю продукцією різні галузі, як і інші підприємства міста. До речі, чи знали ви шо тоді в нас виробляли не лише шоколадку, борошно, продукти харчування і якусь металеву фігню, а й меблі?
А як щодо дозвілля молоді у місті? І ні, це не чисто погуляти по центру від парку до АТБ, а потім додому. Раніше була така штука як дискотека на вихідних і саме там відпочивали тростянчани, щоправда, все завершувалося бійкою.
Поки що звучить все не так погано, чи не так?
1993: економічна криза та вражаючий спад виробництва у місті
…і тут тростянчани отримують неабиякий “сюрприз”: ціни піднялися до немислимих масштабів, пусті полиці магазинів, підприємства не здають худобу. Навіть нормальний хліб не можна було купити, у крамниці міста завозили черствий, і то розміри яких не відповідають державним стандартам якості. Місцевий хлібзавод не міг прогодувати місто якісними буханками.
Відбувається масове скорочення робочих місць на підприємствах міста. ¼ працівників хлібзаводу опиняються поза його воротами, також під скорочення підпадають працівники залізничного депо. Так само і на інших підприємствах Тростянця, але цифри різні: від 10 до 100 осіб могли бути звільнені на одному підприємстві.
Працівники заводів забивають на роботу і замість праці вони то грають в шахи, то п’ють, але не працюють. У зв’язку з цим час від часу до заводів “завітали” міліцейські.
Так, це був різкий та величезний спад виробництва у Тростянці. Так завод “Електропобутприлад” знизив обсяги на 99%, деревообробний комбінат - на 91,5%, маслозавод - на 96,2%. Приблизно така сама ситуація і на інших заводах міста.
Верховна Рада України ввела надзвичайний економічний стан, люди буквально виживали. Та у зв’язку з цим з’явилося багато злочинців, і Тростянець не виключення.
Та все вищезазначене далеко не є повним переліком проблем тростянчан: неякісна вода, відсутність здорового харчування в дитсадках, безкінечні черги на отримання квартир - ось ще з чим стикалися мешканці Тростянця.
Якщо ви думали, що віялові відключення були лише під час зими 2022-2023 років, то ви глибоко помиляєтеся. Адже ще 30 років тому вони застосовувалися в країні, зокрема і в Тростянці. Тобто, взимку 1993 року із 16:30 до 18:15 тростянчани могли побазікати в родині про шось при свічках.
1994-1995: вибори, базар та продовження випробувань. Привіт, Монделіс. Прощавай, Електропобутприлад.
Відсутність опалення, бідність та безробіття, занепад промисловості, новий мер, шоколад “Корона” та сумний кінець спортивної бази - саме такий опис мають 1994 та 1995 роки у Тростянці. Зокрема, у школах не вистачало підручників, у дитсадки не могли завозити потрібні продукти харчування, міська казна накопичувалася мало.
А як щодо виборів? Авжеж, у 1994 році посаду Президента України обіймає Леонід Кучма, а головою Верховної Ради - Олександр Мороз. Тоді головою Тростянецької міськради стає Анатолій Вінников, райдержадміністрації - прости Господи, Микола Березін. У наступних частинах зрозумієте, чому я так зневажливо написав про нього.
Проте, не сталося як гадалося: проблеми залишилися ті самі, лише до них додалися з лікарнею, а саме її опаленням, затримкою зарплати, бідним обідом для пацієнтів та потребою в ремонті, який не проводився ще з відкриття. З опаленням будинків та оплатою комуналки також була біда. Розробляється план вирішення цих жахливих злиднів.
І саме в 1994 році стається істинно легендарна подія: відкривається ринок, той самий. Щоправда, ціни все ще були ого-го, але якість продуктів була краща. Та це був лише один плюс, який отримало місто в цьому році. На місці Півненківського машинобудівного заводу з’являється ВАТ “Тростянецький машинобудівний завод” із місткістю у 600 робочих місць. Проте, підприємства міста все ще потерпали від браку коштів та боргів, які складали приблизно 200 мільярдів карбованців, а за природний газ - 32 мільярди. Завод “Електропобутприлад” відправляв своїх працівників у відпустку на місяць, згодом її продовжували до двох місяців. Із-за низького рівня виробництва та брак коштів у всієї промисловості Тростянця, а також відсутності реклами продукції та пошуку ринків збуту, у 1995 році заводи “Електропобутприлад” та деревообробний комбінат призупинили свою роботу, машинобудівний завод - на межі життя та смерті.
Станом на середину 1995 року, на складах заводу “Електропобутприлад” була готова продукція загалом на 11 мільярдів карбованців, на складах деревообробного комбінату - на 5 мільярдів, на машинобудівному заводі - 28 мільярдів. Безробіття - понад 40%.
Але саме тоді великими темпами відбувалася приватизація підприємств і під неї підпала шоколадна фабрика “Україна”. У 1994 році німецька корпорація “Kraft Foods” (сьогодні це Монделіс) придбала 88% акцій фабрики. І це врятувало підприємство під час таких буремних часів, адже до приходу шоколадного гіганта, під час перших років незалежності, якість продукції залишала бажати кращого.
Не було можливості закупити какао-боби, а без них шоколад - це не шоколад. З’явилися цукерки, які були лише схожі на цукерки. Це були не цукерки, а лише назва від них. Дякуючи тому, що я і колектив, який я тоді очолював, шукали шляхи якимось чином втриматися на плаву.
Микола Швець, колишній директор шоколадної фабрики “Україна” (1991-2010). Інтерв’ю у студії ТРК “Тростянець”
Вже у 1995 році від шоколадної фабрики до полиць магазинів вперше заїжджають шоколадки та цукерки під брендом “Корона” та завойовують серця українців, виробництво на фабриці збільшилося на 21%, а заробітна плата стала найвищою у районі. Це було справжнє диво на фоні інших вимираючих заводів у Тростянці. До речі, Корона продається не лише в Україні, а й деяких країнах Євросоюзу.
У 1995 році насіннєвий завод був повністю переоснащений завдяки кредиту Світового банку. Після цього випускалися насіння цукрових буряків, які були на рівні європейських аналогів.
Навесні 1995 року вкотре відзначали сільський фестиваль мистецтв “Боромля”, а також фестиваль народної творчості “Весняний заспів”.
Також у цьому році із-за браку коштів вперше не відзначили день народження відомого російського композитора Петра Чайковського, який у 1864 році бував у Тростянці та написав свою першу симфонію.
Ну що, ви подумали, що на цьому погані новини закінчуються? Аж ніяк, адже протягом 1994-1995 років на цегли розібрали спортивну базу “Нескучне” - гордість міста Тростянець, яка посідала 4 місце серед спортивних баз СРСР за умовами тренування. Це був один із перших дзвіночків бездіяльності та бандитизму зі сторони тодішньої влади міста. Нагадую, міським головою був Анатолій Вінников, а головою райдержадміністрації - Микола Березін. Шоколадна фабрика “Україна” повідомила їм про намір купівлі спортивної бази, але все марно.
1996: смерть цукрозаводу, новий дитсадок та вчительські протести. Кінець гіперінфляції
Рік починається із приємних відомостей: на базі дитсадків “Теремок” та “Чебурашка” відкривається новий дошкільний заклад “Калинка”. Оскільки “Електропобутприлад” має труднощі з фінансами, дитсадок стає комунальним, а дитсадок “Казка” потрапляє в руки шоколадної фабрики “Kraft Foods” (так, тепер не “Україна”, а “Kraft Foods”).
Повертаючись до підприємств. Із шоколадною фабрикою все ок: зарплата - стабільна, робочі місця - збільшилися, рентабельність - збільшилися, якість - супер. А ось на інших підприємствах ситуація лише погіршується: збільшуються борги, у критичну ситуацію потрапляють завод мінеральних вод та маслозавод. Не вдається підняти “Електропобутприлад”, із-за низької конкурентоспроможності та браку фінансів, одному із заводів надходить повідомлення про його ліквідацію вже за 2 місяці. Кожна година простою цукрозаводу приносить величезні збитки. Це був кінець Тростянецького цукрового заводу. Тим часом працівників на локомотивному депо постійно скорочують, а саме депо ледве не ліквідували. Забігаючи наперед скажу, що спроби ліквідації депо відновляться вже через 20 років, але все марно.
Тим часом у школах затримувалися і без того маленькі зарплати, на яких прожити було важко. 1 липня 1996 року сотні вчителів зібралися біля районної держадміністрації з гаслами “Ми голодуємо, щоб вижити! Голодний вчитель - ганьба держави!!”, щоб висловити свій протест, тоді ж з'явилися намети. Голова адміністрації Микола Березін пообіцяв виконати їхні умови. Частково обіцянка була виконана, але зарплати все одно продовжували затримуватися.
Тим часом купони перестають бути платіжним засобом, натомість їх заміняє нова валюта - гривня. І грошова реформа виявилася успішною, оскільки із запровадженням гривні ціни нарешті стабілізуються. Взагалі перші гривневі банкноти були надруковані ще 4 роки тому, однак із-за гіперінфляції нову валюту не поспішали запроваджувати. Тоді банкноти вироблялися аж за океаном, а в Україні, а саме Луганському патронному заводі, викарбовували монети. Нарешті злидні йдуть геть.
Також саме тоді з’явилися ідентифікаційні коди та акцизні марки (ті довгасті папірці, які наносять на тютюн та алкоголь), які завдають нищівного удару по фальсифікатам та наповнюють державний бюджет. Нарешті злидні йдуть геть.
Далі буде…
