Київ - столиця України, “мати міст руських”. Історія Києва налічує понад п’ятнадцять століть. За час свого багатовікового існування він переживав періоди надзвичайних злетів та падінь, був столичним містом і звичайним, провінційним, а інколи перебував на межі занепаду. Київ знаходився на межі глобального Заходу і Сходу, на перехресті торгових шляхів і культур. Водночас Київ був і є важливим релігійним центром, оскільки у ньому знаходиться одна з найважливіших святинь світового православ’я, християнства - Києво-Печерська лавра. У ній ченці протягом тисячоліття підносять молитви Богу.
Згідно легенди Київ заснували Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь, у 482 році, але означена дата попри її офіційність є умовною. Час появи Києва можна локалізувати кінцем V - початком VI століття. Назва міста походить від імені Кия, - одного з трьох напівлегендарних братів. Від часу заснування, Київ був племінним центром полян, а протягом VI - VIII століть означений статус лише закріплювався за ним. Проте означена теорія є дискусійною, оскільки частина учених уважають факт існування полян, як окремого племінного союзу міфом.
На рубежі VIII - IX століть значення Києва як політичного центру поступово, але неупинно зростає. У цей час він стає одним із найбільших “міст” Подніпров’я, а у 882 році Олег, регент і дядько майбутнього київського князя Ігоря, на чолі дружини, переходить із Новгорода до Києва, де убиває напівлегендарних київських князів Аскольда і Діра, сам стаючи київським князем. Ця дата уважається часом постання об’єднаної держави Русі, території якої, на той час, простягалися від Прибалтики до Середнього Подніпров’я. За наступників Олега: Ігоря, Ольги і Святослава (ІХ століття), територія Русі, і її міць зростали, попри внутрішню нестабільність.
За правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого (980 - 1054 роки) давньоруська держава переживає період розквіту. У цей час Русь-Україна стає однією з провідних, у соціально-економічному, політичному і релігійно-культурному відношенні, держав Європи, а Київ одним із найбільших і величніших її міст, який можна порівняти з Константинополем.
Проте розквіт Київської Русі-України і Києва був нетривалим, й уже зі середини XI століття вони занурюються у хаос тривалих міжусобних, феодальних воєн. Тому, руські князівства, виснажені постійними міжусобицями, виявилися безсилими і слабкими супроти монголо-татарської навали 30 - 40 років XIII століття. У 1240 році монголо-татарські війська захопили Київ, значно поруйнувавши його. Але попри це місто, значною мірою, зберегло своє значення, будучи об’єктом боротьби за нього. Протягом середини XIII - середини XIV століть давньоруські князівства, включно з київським, входили до складу Золотої Орди.
У середині XIV століття в історії Києва починається новий період, оскільки у 1362 році воно, разом із іншими руськими територіями входить, мирним шляхом до складу Великого князівства Литовського. Упродовж литовського періоду місто було важливим політико- економічним центром. У 1471 році Київ перетворюється у центр одноіменного воєводства, проте однією з ключових віх литовського періоду в історії Києва, було надання йому Великим князем Литовським Олександром Ягеллончиком, у 1494 році, Магдебурзького права, тобто права на самоврядування.
У 1569 році Велике князівство Литовське і Польське королівство уклали Люблінську унію, яка передбачала постання об’єднаної польсько-литовської держави Речі Посполитої. Згідно положень унії, Київське воєводство, включно з Києвом, увійшло до складу корони польської, як звичайна адміністративно-територіальна одиниця.
У часи національно-визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького 1648 - 1657 років роль Києва, як політичного центру, стрімко зростає, проте унаслідок Переяславської ради 1654 року, і подальшої експансії Московії на українські землі, місто перетворюється у форпост московської колонізаторської політики. Згідно Вічного миру 1686 року, між Московією і Річчю Посполитою, Київ відходив до першої.
Протягом кінця XVII - XVIII століття московська влада поступово ліквідує козацьку державу Гетьманщину, уніфікуючи її специфічний, автономний устрій зі загальнодержавним. Таким чином, на кінець XVIII століття Київ стає звичайним, але великим провінційним містом, губернським центром. Протягом XVIII - початку ХХ століття відбувався поступовий процес русифікації населення міста, але попри це в означений період воно відігравало важливу роль у становленні національно-визвольного руху не тільки українців, але і поляків.
У часи національно-визвольних змагань 1917 - 1922 років Київ був надзвичайно важливим політичним центром, місцем, де постала Українська Центральна Рада (УЦР), - перший легальний український представницький, політичний орган, за багато десятиліть. Київ також був столицею УНР, Української держава гетьмана Скоропадського тощо. Протягом означеного часу за це місто, й українські території загалом, ішла запекла боротьба між українцями, більшовиками, білими і поляками. Але урешті, головним чином, через неоднорідність, розрізненість, нескоординованість, політичні чвари представників українського національного руху більшість українських земель, включно з Києвом, у складі УСРР, увійшли до складу нової “російської” радянської імперії. У 1934 році з Харкова до Києва була перенесена столиця радянської України. Вона знаходилася у ньому до часу проголошення української незалежності, 24 серпня 1991 року. А від цієї дати починається історія Києва як столичного міста уже самостійної і суверенної України. Він і нині залишається надзвичайно важливим політичним, економічним, культурно-релігійним й освітнім центром.
