Микола Васильович Плав’юк народився 5 червня 1925 року у селі Русів, на Снятинщині, Прикарпаття. Початкову освіту здобув у рідному селі. Після закінчення русівської школи продовжив навчання у Снятинській гімназії. У ній він навчався до вересня 1941, а від того часу і до 1943 року у Снятинській державній торгівельній школі. У цей час Микола Плав’юк долучився до українського національно-визвольного руху як активний учасник Організації Українських Націоналістів (ОУН).
У 1944 році Микола Плав’юк виїздить до Німеччини, де продовжує участь у діяльності ОУН. Кінець війни він застав у складі української військової частини, у підконтрольній американцям частині Чехії.
Невдовзі після закінчення війни Микола Васильович вступає до Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, який закінчує 1949 року, за спеціальністю економіста. Протягом років навчання він брав активну участь у студентському житті, входив до Української студентської громади, у Мюнхені, студентського товариства «Січ», брав участь у роботі «Пласту», у Німеччині, та був співорганізатором товариства «Зарево».
У 1950 році Микола Плав’юк переїздить у Монреаль, Квебек (Канада), де починає навчатися на торгівельному факультеті, Університету Конкордія, який закінчив 1954 року. Протягом часу навчання він продовжував діяльність спрямовану на розвиток українського національного руху, вивчав англійську і працював, ставши президентом фірми «EssexPackers»
Маючи чітко виражену, активну громадянську позицію Микола Плав’юк став членом Українського національного об’єднання (УНО) Канади, також обирався референтом Крайової екзекутиви УНО (1954), заступником голови (1956) та головою УНО (1956 - 1966). Протягом 1966 - 1971 років був членом президії Комітету українців Канади, а також співредактором часопису «Новий шлях» (1970 - 1973).
У листопаді 1967 року Перший Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), у Нью-Йорку, обрав Миколу Плав’юка генеральним секретарем СКВУ, а на 2 конгресі, 1973, його обрали екзекутивним віце-президентом СКВУ. У 1978 році він став президентом СКВУ.
На займаних посадах Микола Плав’юк приділяв значну увагу підтримці руху супротиву в Україні, співпраці СКВУ з українськими дисидентами Петром Григоренком, Надією Світличною тощо, а також публікації та перекладу англійською мовою праць українських правозахисників і дисидентів. Водночас він брав активну участь у поступі українського націоналістичного руху, ставши, на 5 Великому зборі українських націоналістів, у 1964 році, членом Проводу українських націоналістів, а на 9 Великому зборі українських націоналістів, у травні 1979, головою Проводу ОУН.
У 1989 році Миколу Плав’юка на засіданнях Української Національної Ради (УНРади) було обрано початково віце-президентом УНР, а згодом і президентом УНР в екзилі. Він доклав чималих зусиль для співпраці з демократичними силами в Україні, у боротьбі за відновлення її незалежності. Після того як Верховна Рада УРСР проголосила Акт про державну незалежність України, 24 серпня 1991, Плав’юк розпочав активну діяльність для здобуття міжнародної підтримки її незалежності.
24 серпня 1992 року, під час проведення Всесвітнього форуму українців у Києві, керівництво Державного центру УНР, в еміграції, на чолі з її президентом Миколою Плав’юком передало владні регалії УНР Президенту України Леоніду Кравчуку на підтвердження того, що Українська держава є правонаступницею УНР.
Микола Плав’юк також працював над розбудовою структури ОУН, в Україні, після здобуття нею незалежності, ініціював розбудову низки громадських організацій, зокрема Фундації імені Олега Ольжича (1993), Всеукраїнського жіночого товариства імені Олеги Теліги, Товариства студіюючої молоді «Зарево». Водночас він був співзасновником газети «Українське слово», часопису «Розбудова держави», видавництва імені Олени Теліги тощо.
Земний шлях невтомного борця за Україну Миколи Плав’юка закінчився 10 березня 2012 року.
Вічна пам’ять!!!
