Ідея створення окремого Українського козацького князівства почала існувати в теоретичному плані наприкінці XVI ст., її розробниками стала церковна інтелігенція Речі Посполитої. Сама назва «Українське козацьке князівство» була умовно, тому що протягом значного періоду часу ці території мали різні означення: «Велике князівство Руське», «Сарматське князівство», «Українське князівство» та ін..
Найбільш відомим теоретичним планом створення автономного князівства на українських територіях був проєкт Задніпровського князівства створений в 1596 році єпископом Йосифом Верещинським. Він мав назву «Woisku zaporowskiemu pokazanie jassne iak stroni wichowania, tak thosz wiecznego opatrenia na Zadnieprzu» («Війську Запорозькому виразна вказівка як щодо облаштування, так і вічного забезпечення на Задніпров'ї»). За цим проєктом створювалася певні території козацького державного утворення головним на яких був би князь. Таке державне утворення перебувало б під васальною залежністю від Речі Посполитої. Князівство поділялося на 13 козацьких полків, 11 з яких мали одинарний статус, тобто адміністративна та військова влада належали там полковнику. Інші два полки набували іншого значення. Переяславський полк ставав князівським, тобто столицею держави ставав Переяславськ. Лубенський полк отримував у свої руки гетьман.
Таким чином за цим проєктом вища влада в князівстві представлялася інститутами гетьмана та князя. Гетьман зберігав ті самі функції що він мав у Війську Запорозькому, а князь ставав політичним представником вищої державної влади. Така форма устрою була вибрана орієнтуючись на тогочасні державно-політичні концепції, в той період часу держава пов’язувалася з особою монарха.
Цей проєкт так і не був втілений в життя і на перетині XVI–XVII ст. залишився утопічною ідеєю. Еліти Речі Посполитої та провідники Війська Запорозького не розглядали його як серйозну державотворчу ідею. Причиною такого ставленню до неї було те що ідея утворення окремого князівства козаків для періоду ранньомодерної Української держави була неймовірно радикальною та випереджала свій час. Концентрація козацьких територій з князівською формою правління була набагато значнішим теоретичним досягненням ніж розвиток гетьманської влади, яка була залежною від монархічної влади та обмежувалася «колективною волею» козацького стану.
Ідея окремого Українського князівства набула нового значення коли в 1630–1640-х рр. князь Я. Вишневецький підтримав ідею створення нових територіально-адміністративних регіонів в Україні – реєстрових козацьких полків. Проєкт Й. Верещинського частково був реалізований. Ярема Вишневецький мав бажання стати монархом, але для цього йому було потрібно утримувати війська які свідчили б про його політичну силу. Тому він і набирав військових серед місцевого українського народу. Проте таке переосмислення лише частково втілювало ідею “Козацького князівства”.
Хоча вищеописані ідеї створення козацької держави та відновлення української монархічної форми правління (яка припинилася після занепаду Галицько-волинського князівства) й існували лише на папері, але вони чітко вказують нам на безперервне існування в думках православних кліриків, шляхти та простого люду бажання незалежності власних земель. І якщо, на період зазначений в цьому довгочиті, серед переважної більшості населення українських земель побутувала “ідея політичного патріотизму” та віра в триалізм (Польща, Литва, Україна) то повстання Б. Хмельницького та початок національно-визвольної війни це змінили.
