Друкарня від WE.UA

Якою вийшла «Типографія…» Інни Смучок?

Типографія: Як шрифт формує емоції, сенси та враження — від витоків кирилиці до сучасних шрифтів. 

Авторка: Інна Смучок.

І хоч я вдячний видавництву ArtHuss за надісланий мені примірник та надану можливість ознайомитись із виданням, досвід читання цієї книги я опишу мемом «saxophones getting louder».

Саксофон починає грати з найперших сторінок. Тобто в сенсі «Типографія — це мистецтво оформлення тексту для друку та цифрових носіїв», але спеціаліст з типографії — це «шрифтовий дизайнер, шрифтар, тайпдизайнер або шрифтороб»? Безсумнівно, шрифтарі — експерти в типографії, бо вони створюють основний інструмент типографії — шрифт. Але ж сама авторка каже про мистецтво оформлення тексту, тобто ті самі графічні дизайнери так-то теж мають бути експертами з типографії, щоб виконувати свою роботу, проте не є шрифтарями. Я, коли переробляю англомовну ономатопею на українську при верстці коміксів, безсумнівно працюю з типографією, мало того — я для цього часом створюю літери з нуля. Тобто працюю з типографією (а відповідно, маю розбиратися в ній), проте це не робить мене шрифтовим дизайнером.

Далі саксофон стає все гучнішим через просто очевидні неточності, які, чесно, взагалі незрозуміло, як потрапили у фінальний текст. Прикладом таких може бути перерахування трьох «священних» мов християнства: у тексті це грецька, латина та... ЄВРЕЙСЬКА! Ні, не іврит (який мав би бути правильним варіантом), у тексті чорним по білому написано «єврейська». З одного боку, не посперечаєшся: івритом дійсно говорять євреї; з іншого боку, іврит — не єдина єврейська мова. Єврейські мови — це, в принципі, парасольковий термін, який покриває собою всі мови, якими говорять євреї. Це і іврит, але, як я вже сказав, і їдиш, а також, наприклад, сефардська мова і багато інших. Другом цьому незрозумілому факту може стати факт, що Кирило (той, на честь кого назвуть кирилицю) «мав філологічну освіту». Бо підозрюю, його освіта була ширшою за просто «філологічну», враховуючи, що він встиг за життя побути викладачем філософії.

Проте повернемось до питань, які ближче стосуються типографії та дизайну. Щодо цього у виданні теж періодично відбувається хаос. Авторка місцями суперечить тому, що сама пише кількома сторінками раніше. То текст каже, що гротески можуть знижувати читабельність , особливо в друкованому форматі; то через дві сторінки ми читаємо, що неогротески мають високу читабельність. До речі, про погану читабельність гротеску трохи весело читати, враховуючи, що все видання зверстане гротеском. І такі неточності проскакують то тут, то там. Місцями буває просто дезінформація, штибу нарікання «Біблії» Ґутенберга першою друкованою книгою у світі, хоч ми знаємо про китайські стародруки, що передують Ґутенбергу. Так, вони друкувалися ксилографією, а не набірним шрифтом, але це все ще друк (забавно, що сторінкою раніше, перед «Біблією» Ґутенберга, Смучок згадує ксилографію, але Ґутенберг все одно першодрукар). Спіткнулась авторка і на питанні першодрукарства в Україні, називаючи першодрукарем Федорова, хоч ми маємо історичні дані про Степана Дропана, котрий мав друкарню у Львові до приїзду Федорова. Проте я знову віддаляюсь у бік історичної точності повернімося  на землю.

Із назви книги видно, що, окрім усього, ми мали б дізнатися, як шрифт формує емоції, сенси та враження. Проте цього ми не дізнаємось: авторка не розповідає як шрифт це робить, вона просто констатує факт. Гротески можуть відчуватися сучасними, антиква — передавати серйозність і так далі. Насправді доволі базова інформація. Місцями проскакує, що якийсь шрифт може відчуватися «фемінно», проте забавно, що протягом усієї книги авторка не зазначає, що якийсь шрифт може відчуватися маскулінно. Проте я, в принципі, як дизайнер, не згоден з тим, що якийсь шрифт може відчуватися фемінним чи маскулінним: усе залежить від контексту використання. Хоч і є певні, я б сказав, стилістичні кліше в сприйманні шрифтів. Наприклад, у контексті летерингу коміксів є розподіл того, як буде виглядати шрифт, яким говорить робот, і шрифт, яким буде говорити людина. Проте і це не незмінний стандарт. 

Також «Типографія» Інни Смучок страждає на хворобу великої кількості українського нон-фікшну — несмішного міленіальського гумору, а в цьому виданні до нього додаються часто непотрібні коментарі авторки, котрі роздувають обсяг тексту, проте не несуть нічого корисного для читача (крім надання мені причини пописати на сторінках). До прикладу, навіщо мені як читачу знати, що Proba Nav 2 — це перший шрифт, у якому пані авторка побачила українські лігатури? Це просто особистий досвід авторки чи це констатація факту, що Proba Nav 2 — це перший в історії шрифт, який має українські лігатури? Якщо останнє, то чому не зазначити це прямо? Що робити, якщо моїм першим шрифтом, у якому я побачив українські лігатури, є не Proba Nav 2? Незрозуміло... Загалом текст можна спокійно скоротити щонайменше на третину й суттєво нічого не втратити.

Також видання можна переробити, просто його переверставши... Не те щоб верстальник/ця погано виконали свою роботу, проте це все можна було зробити значно економніше. Якщо порівнювати з іншою книгою, яку мені ArtHuss надсилали на відгук — «Шрифтове мислення», то те, що в книзі Еллен Лаптон вмістилося на одну сторінку, тут, певне б, розтягнулося щонайменше на розворот. Ви скажете мені: «Але ж Яре, он на "Типографію" Рудера теж можна сказати, що її можна зверстати економніше». На що я вам скажу: ні. Те, що в Рудера відчувається виправданим (і справді є виправданим), у «Типографії» Смучок відчувається як можливість зверстати все щільніше й скоротити і так зайве роздуте видання. Єдине, що я б назвав у цій книзі поганим з дизайнерського погляду, а не «неекономним», —  то це інфографіку про частини тіл літер.І це цікаво, бо це прямо якась базова інфографіка для будь-якого видання про типографію, і від того цікаво, що тут вона виконана погано.

Окремо закцентую на темі кирилиці та кириличної типографії в цьому виданні, бо на цьому питанні акцентує і сама книга: і виводячи на обкладинку слова: «від витоків кирилиці», і  словами пані Смучок у післямові: «... мені бракувало сучасної, зрозумілої й цілісної книги про кириличну типографію... Тож повагавшись десь пів року, я сіла писати». І правди заради я не назву цю книгу жодним із слів, які пані Смучок використала в післямові. Про кириличну типографію в книзі — мізер, і в основному це історична довідка про устав, напівустав, скоропис, гражданку та кирилицю на початку ХХ ст. І ця історична довідка — це максимально загальна інфа, яка у виданні займає одну сторінку на кожну тему (окрім розвороту про ХХ ст.). Причому частина про XX ст. майже повністю присвячена Нарбуту (А КОМУ Ж ЩЕ?!). Тож, якщо ви хочете більше дізнатися про кирилицю, то я б швидше радив вам не це видання, а, наприклад, книжки Віталія Мітченка. Так, його «Каліграфія. Взаємовпливи шрифтів. Теорія і практика. Кирилиця і латиниця. Історія і сучасність» знайти не те щоб легко, але «Естетика українського рукописного шрифту» є у вільному доступі на сайті бібліотеки Вернадського.

Щодо всього іншого наповнення книги, то це, в принципі те, що можна знайти в будь-якому виданні про типографію. Тільки подано все трохи хаотично, як на мене, та з додаванням розділів, які є швидше корисними для дизайнерів загалом, а не конкретно в контексті типографії. Тут мова зокрема про такі розділи, як порадник щодо ліцензування шрифтів, розділ про використання GREP в InDesign (до речі, абсолютно неінформативний з погляду людини, яка починала потроху розбиратися в ґрепах) або розділ про цифри. 

Під кінець хотілося трохи підняти питання дизайнерської етики. У виданні місцями проскакують ілюстрації, згенеровані штучним інтелектом. Деякі з них, з того, що я зрозумів, є частинами кейсів дизайнерської студії пані Смучок. Я, в принципі, і як людина, і як графічний дизайнер негативно ставлюся до використання генеративного ШІ, особливо в креативній сфері. Через це мені було дико бачити використання згенерованих зображень у виданні про дизайн і для дизайнерів. Окремою ситуацією є згенерована ілюстрація головних героїв бандесіне про Астерікса та Обелікса, яка використовувалась для ілюстрації жарту. І це якийсь подвійний удар, котрий поєднує ШІ генерацію та потенційне порушення авторських прав. Бо, наскільки мені відомо, Астерікс та Обелікс не є персонажами, що перейшли в публічну власність, тож використання їхнього візуального вигляду потребувало б дозволу від правовласників і, швидше за все, зазначення у копірайтах. Проте в копірайтах ні слова, а щодо наявності дозволу, враховуючи ШІ генерацію, я маю сумніви.

У висновку враження від «Типографія: Як шрифт формує емоції, сенси та враження —  від витоків кирилиці до сучасних шрифтів» у мене вкрай негативні. Як нонфікшн, воно слабке, неповне, місцями суперечливе та помилкове. Як книга про типографію загалом, вона також слабка і поступається, певно, всім виданням про типографію, що наявні в ArtHuss. Чесно, краще купіть «Шрифтове мислення», навіть попри те, що там ні слова про кирилицю. І про саму кирилицю… У цьому плані для мене книга пані Смучок не витримує планку порівняно з блогом платформи Rentafont чи групою «Шрифтороби» у Facebook, вже не кажучи про фахові тексти на кшталт видань пана Мітченка. Тож швидше за все ці 168 сторінок для себе я, на жаль, опишу мемом: «Робота була проведена грандіозна, але вийшло погано»...

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Яр "Дворф"
Яр "Дворф"@time_dwarf

1Довгочити
97Перегляди
7Підписники
На Друкарні з 15 квітня 2023

Це також може зацікавити:

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити: