Відмінності у формуванні української і польської націй та деякі нюанси (1 частина з циклу)

Десь два місяці (як же довго я прокрастиную) тому мене запитали - "Є багато діячів, що родились в Україні та мають українське коріння, але все ж є поляками, чому так?". Ну отож, цей текст має дати відповідь на це питання, щоб більше не діставали ним.

Хм, з чого почати... Окей, почну з азів - поняття нації, Є багато визначень і на цьому можна застрягнути на довго, але ми спростимо до того, що це спільноти, об'єднані культурно, політично чи ще якось, і які мають політичну волю - потребу відстояння своїх прав, залученості, самоорганізації та самоврядування, і так далі по списку. Для нас важливим є те, що існують політичні та етнічні нації.

Політичні - ті, що об'єднані спільними громадянськими прагненнями, тобто ти можеш бути ким завгодно етнічно, але якщо ти громадянин і залучений в політичне життя, то являєшся представником політичної нації цієї певної держави.

А в етнічних націях для того, щоб вважатись "своїм" тобі треба бути носієм певної культури з притаманними їй цінностями, можливо певної конфесії, може навіть соціальної верстви.

І перед тим, як піти далі, зроблю ремарку - формування націй, як явища, з невеликими винятками, є плодом епохи, що постає після Французької революції(1). Вибачте, але усі нації не старше кількох століть, тож про ніяке "національне повстання" Хмельницького та іншої патріотичної пурги зі шкільної історії й мови не може бути. Нації на то і нації, що є продуктом індустріальних і урбанізованих суспільств. Звісно, національна ідентичність будувалась на етнічній культурі та міфах про славне минуле, але що то, що то в більшості своїй є вигадками, які ми завдячуємо прошарку дармоїдів-інтелектуалів, що умисно, або ж ні, створювали національний міф, моцно приправляючи його вигадками та додумуванням, і все це через твори, театр, політичні маніфести, підробки історичних документів, як "Історія Русів", чи трошки суб'єктивні наукові роботи, як у випадку з Грушевським.

Історія Русів мала на меті виправдати права сіверської старшини (дворянства) на фоні урізання привілеїв по всій російській імперії.

І отож, в цьому умисно-неумисному процесі представники різних народів брали за аудиторію різних людей. Через обставини українські націєтворці творили для селянства, надалі для робітників і зрідка для дрібного дворянства і культивували усе народне, етнічне та фантазували народні звитяги минулого. Польські ж "батьки-засновники" писали для міцного такого дворянства, інтелігенції та інших вищих прошарків, і у своїй роботі вони збурювали "спогади" про Річ Посполиту, про ту втрачену вольність (це слово має ще конотацію якоїсь певної території, а не просто стан) і славу. І в їх розумінні поляком є той хто прихильний до ідеї польської державності, або ж принаймні її автономії, а ця державність має поширюватись там де існує така лояльна еліта, тобто без урахувань народних мас.
Але варто сказати, що в обох націях були ті хто прагнули перевести з політичної в етнічну, а з етнічної в політичну. Міжвоєнна Польща намагалась проводити етнічне спольщення, за лобіювання кліки таких політиків, як Дмовський(2). А УНР намагалась сформувати політичну українську націю активно залучаючи представників інших народів. Але це все тема майбутніх текстів.

undefined
Дмовський власною персоною

Тож виходила ситуація коли на одній території розвивались дві нації з різними підходами, і це усе разом зі зросійщеним дворянством, відвертими малоросами, культурним котлом Донбасу і всяке інше, але нас тут цікавлять саме рухи, що надалі визначили вигляд суспільства. І тут маю дати роз'яснення, що є Польща, що є Річ Посполита, як назви й уявлення. Річ Посполита, або ж Справа Загальна (народова?), або ж Республіка - окрім того, що це назва держави, де титульним народом були поляки, але й була кандидатурою на відновлення, тобто ціллю існування польської нації. Але сама Річ Посполита була ширшим поняттям ніж просто Польща, у неї мали входити народи, що були у складі до її ліквідації, тобто українці (русини, рутенці) литвини (білоруси), литовці, ну і ряд інших, залежало від того як це уявляє конкретний індивід. В розумінні польських націоналістів це мало подобу того, як західні європейці думають про Рим (ну і ми як сучасні європейці), а саме як спільну політичну силу різних народів, що живуть під єдиною владою, єдиним монархом. Або ж як у Сполучених Штатах, де є вихідці з безлічі народів, але у політичному сенсі вони є американцями, звісно, якщо ж інтегровані в американське суспільство, але Америка то колоніальна нація і це трохи інша п’єса. Отож отак і тут, наприклад, Чайковський, той що друг Міцкевича, бачив ідею Польщі так:

"Чайковський завжди вважав себе поляком, але ідея незалежної Польщі без сумніву була для нього другорядною справою. У його свідомості вона нерозривно пов'язана з ідеєю вільної України, і без неї повністю втрачала для нього привабливість і сенс. Русь Чайковський уявляв собі під владою ідеалізованої Польщі. Влада, проте, обмежувалася польським королем, який був далеким повелителем для України. Провідною ідеєю Чайковського було воскресіння Запорозької Січі, старої козацької України, у тій самій формі й характері, що існували в добу польської незалежності (тобто за старої Речі Посполитої, + чорноморські козаки). Він вірив, що стара Україна була втіленням найвищих життєвих ідеалів, тому її воскресіння вважав справою не локального, а радше європейського і навіть світового значення… За цією «святою», за цією «божественною» Україною Чайковський тужив усе своє життя" (3)

А Міцкевич, як виходець з роду похрещених євреїв-франкістів сформував міф про польське месіанство. що повторює єврейський концепт «богообраного народу». Але тут цих народів три – євреї, поляки, французи та уже по канонах Нового Завіту. Розсіяні по світу (оця трагічна байка нагадує те що вам розказували на уроках української літератури вчителі совкового року виготовлення) поляки колись таки зберуться і відновлять втрачену Польщу і її вольність для усіх народів, що у ній проживають. А разом з Польщею переродиться і все людство. З подібних міфів ростуть корені прометеїзму, про який поговоримо у наступних епізодах. 

Але ж чому мова тут про Польщу, а не про Річ Посполиту, спитаєте ви, а діло в тому, що у побуті, у звичній розмові мало хто вживав офіційну назву і просто казали Польща. Тому виходить така каша в розумінні, це не буквально те саме, що ми зараз звемо цим словом, тут вкладався ширший сенс.

“Польща” себто Річ Посполита

Тут треба сказати про ще один конфуз мови – націоналізм. Так сталось, що у це слово влізло кілька понять. А саме «ідея нації» - як сама концепція існування певної політичної спільноти, «інтегральний націоналізм» - тобто політична ідеологія, і те що націоналіст сприймається у сенсі – патріота. Цей нюанс створює купи конфузів, як, наприклад коли якийсь український обиватель не розуміє чому якийсь вестерн жаліється на підйом націоналізму і навіть обурюється такому.

якийсь дід


Річ Посполита була утопією для поляків та й деяких українців тої епохи. З часом мрії про відновлення тої «вольності» трансформуються у концепцію Міжмор'я, або ж ще далі до ідеї Пан Європи, як заповідав Пілсудський, але про усе це уже іншим разом...

 Джерела:
1 - Geary, P. The myth of nations: the medieval origins of Europe. rinceton, N.J.: Princeton University Press, 2002.
2 - Chrzanowski I. i Konopczyński W. Dmowski Roman (1864—1939) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1939—1946. — T. V. — S. 213—225.
3 - Козацький проект Михайла Чайковського // І.Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Київ: Основи, 1994, т. 1, с. 255.]
Дмитро Білий. Чорноморське козацьке військо в планах польського національно-визвольного руху середини XIX ст. // Схід, 2008, № 6 (90).

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Дмитро з Ями
Дмитро з Ями@Pankachka

858Прочитань
36Автори
20Читачі
На Друкарні з 21 квітня

Більше від автора

  • Конституція і її функціонал | Імпульс

    Почнемо з визначення: це основний закон, викладений в одному або кількох документах. Він визначає основи правової системи, права та обов’язки громадян, а також регулює функціонування держави.

    Теми цього довгочиту:

    Конституція
  • Гілки влади і їх функції | Імпульс

    Усі демократичні режими ґрунтуються на системі стримувань і противаг, яка ускладнює консолідацію та монополізацію абсолютної влади. Цими взаємними стримуваннями є гілки влади – поділ загальної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Давайте детальніше розглянемо кожну з них:

    Теми цього довгочиту:

    Політика

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається