Відмінності у формуванні української і польської націй та деякі нюанси (1 частина з циклу)

Десь два місяці (як же довго я прокрастиную) тому мене запитали - "Є багато діячів, що родились в Україні та мають українське коріння, але все ж є поляками, чому так?". Ну отож, цей текст має дати відповідь на це питання, щоб більше не діставали ним.

Хм, з чого почати... Окей, почну з азів - поняття нації, Є багато визначень і на цьому можна застрягнути на довго, але ми спростимо до того, що це спільноти, об'єднані культурно, політично чи ще якось, і які мають політичну волю - потребу відстояння своїх прав, залученості, самоорганізації та самоврядування, і так далі по списку. Для нас важливим є те, що існують політичні та етнічні нації.

Політичні - ті, що об'єднані спільними громадянськими прагненнями, тобто ти можеш бути ким завгодно етнічно, але якщо ти громадянин і залучений в політичне життя, то являєшся представником політичної нації цієї певної держави.

А в етнічних націях для того, щоб вважатись "своїм" тобі треба бути носієм певної культури з притаманними їй цінностями, можливо певної конфесії, може навіть соціальної верстви.

І перед тим, як піти далі, зроблю ремарку - формування націй, як явища, з невеликими винятками, є плодом епохи, що постає після Французької революції(1). Вибачте, але усі нації не старше кількох століть, тож про ніяке "національне повстання" Хмельницького та іншої патріотичної пурги зі шкільної історії й мови не може бути. Нації на то і нації, що є продуктом індустріальних і урбанізованих суспільств. Звісно, національна ідентичність будувалась на етнічній культурі та міфах про славне минуле, але що то, що то в більшості своїй є вигадками, які ми завдячуємо прошарку дармоїдів-інтелектуалів, що умисно, або ж ні, створювали національний міф, моцно приправляючи його вигадками та додумуванням, і все це через твори, театр, політичні маніфести, підробки історичних документів, як "Історія Русів", чи трошки суб'єктивні наукові роботи, як у випадку з Грушевським.

І отож, в цьому умисно-неумисному процесі представники різних народів брали за аудиторію різних людей. Через обставини українські націєтворці творили для селянства, надалі для робітників і зрідка для дрібного дворянства і культивували усе народне, етнічне та фантазували народні звитяги минулого. Польські ж "батьки-засновники" писали для міцного такого дворянства, інтелігенції та інших вищих прошарків, і у своїй роботі вони збурювали "спогади" про Річ Посполиту, про ту втрачену вольність (це слово має ще конотацію якоїсь певної території, а не просто стан) і славу. І в їх розумінні поляком є той хто прихильний до ідеї польської державності, або ж принаймні її автономії, а ця державність має поширюватись там де існує така лояльна еліта, тобто без урахувань народних мас.
Але варто сказати, що в обох націях були ті хто прагнули перевести з політичної в етнічну, а з етнічної в політичну. Міжвоєнна Польща намагалась проводити етнічне спольщення, за лобіювання кліки таких політиків, як Дмовський(2). А УНР намагалась сформувати політичну українську націю активно залучаючи представників інших народів. Але це все тема майбутніх текстів.

Тож виходила ситуація коли на одній території розвивались дві нації з різними підходами, і це усе разом зі зросійщеним дворянством, відвертими малоросами, культурним котлом Донбасу і всяке інше, але нас тут цікавлять саме рухи, що надалі визначили вигляд суспільства. І тут маю дати роз'яснення, що є Польща, що є Річ Посполита, як назви й уявлення. Річ Посполита, або ж Справа Загальна (народова?), або ж Республіка - окрім того, що це назва держави, де титульним народом були поляки, але й була кандидатурою на відновлення, тобто ціллю існування польської нації. Але сама Річ Посполита була ширшим поняттям ніж просто Польща, у неї мали входити народи, що були у складі до її ліквідації, тобто українці (русини, рутенці) литвини (білоруси), литовці, ну і ряд інших, залежало від того як це уявляє конкретний індивід. В розумінні польських націоналістів це мало подобу того, як західні європейці думають про Рим (ну і ми як сучасні європейці), а саме як спільну політичну силу різних народів, що живуть під єдиною владою, єдиним монархом. Або ж як у Сполучених Штатах, де є вихідці з безлічі народів, але у політичному сенсі вони є американцями, звісно, якщо ж інтегровані в американське суспільство, але Америка то колоніальна нація і це трохи інша п’єса. Отож отак і тут, наприклад, Чайковський, той що друг Міцкевича, бачив ідею Польщі так:

"Чайковський завжди вважав себе поляком, але ідея незалежної Польщі без сумніву була для нього другорядною справою. У його свідомості вона нерозривно пов'язана з ідеєю вільної України, і без неї повністю втрачала для нього привабливість і сенс. Русь Чайковський уявляв собі під владою ідеалізованої Польщі. Влада, проте, обмежувалася польським королем, який був далеким повелителем для України. Провідною ідеєю Чайковського було воскресіння Запорозької Січі, старої козацької України, у тій самій формі й характері, що існували в добу польської незалежності (тобто за старої Речі Посполитої, + чорноморські козаки). Він вірив, що стара Україна була втіленням найвищих життєвих ідеалів, тому її воскресіння вважав справою не локального, а радше європейського і навіть світового значення… За цією «святою», за цією «божественною» Україною Чайковський тужив усе своє життя" (3)

А Міцкевич, як виходець з роду похрещених євреїв-франкістів сформував міф про польське месіанство. що повторює єврейський концепт «богообраного народу». Але тут цих народів три – євреї, поляки, французи та уже по канонах Нового Завіту. Розсіяні по світу (оця трагічна байка нагадує те що вам розказували на уроках української літератури вчителі совкового року виготовлення) поляки колись таки зберуться і відновлять втрачену Польщу і її вольність для усіх народів, що у ній проживають. А разом з Польщею переродиться і все людство. З подібних міфів ростуть корені прометеїзму, про який поговоримо у наступних епізодах. 

Але ж чому мова тут про Польщу, а не про Річ Посполиту, спитаєте ви, а діло в тому, що у побуті, у звичній розмові мало хто вживав офіційну назву і просто казали Польща. Тому виходить така каша в розумінні, це не буквально те саме, що ми зараз звемо цим словом, тут вкладався ширший сенс.

Тут треба сказати про ще один конфуз мови – націоналізм. Так сталось, що у це слово влізло кілька понять. А саме «ідея нації» - як сама концепція існування певної політичної спільноти, «інтегральний націоналізм» - тобто політична ідеологія, і те що націоналіст сприймається у сенсі – патріота. Цей нюанс створює купи конфузів, як, наприклад коли якийсь український обиватель не розуміє чому якийсь вестерн жаліється на підйом націоналізму і навіть обурюється такому.

Річ Посполита була утопією для поляків та й деяких українців тої епохи. З часом мрії про відновлення тої «вольності» трансформуються у концепцію Міжмор'я, або ж ще далі до ідеї Пан Європи, як заповідав Пілсудський, але про усе це уже іншим разом...

 Джерела:
1 - Geary, P. The myth of nations: the medieval origins of Europe. rinceton, N.J.: Princeton University Press, 2002.
2 - Chrzanowski I. i Konopczyński W. Dmowski Roman (1864—1939) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1939—1946. — T. V. — S. 213—225.
3 - Козацький проект Михайла Чайковського // І.Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Київ: Основи, 1994, т. 1, с. 255.]
Дмитро Білий. Чорноморське козацьке військо в планах польського національно-визвольного руху середини XIX ст. // Схід, 2008, № 6 (90).