Автори: доктор Джек Вотлінг та Нік Рейнольдс для RUSI
Російські сили, ймовірно, досягнуть піку [спроможностей] наприкінці 2024 року, а протягом 2025 року почнуть зростати матеріальні виклики.
Перемога над спробою росії підкорити Україну має ґрунтуватися на розумінні того, чого росія намагається досягти, яким є її намір щодо досягнення своїх цілей, а також її спроможності реалізувати цей план. Російська теорія перемоги зазнала різних ітерацій протягом війни, але зараз Москва має чіткий план того, як вона має намір діяти далі. Ця стаття має на меті окреслити наміри росії, щоб забезпечити основу для планування того, як цей план може бути зірваний. Окреслення російських намірів і можливостей не є оцінкою ймовірності їхнього успіху.
Стратегічні цілі росії
Росія все ще зберігає стратегічну мету підпорядкування України. Наразі вона вважає, що вона перемагає. Умови капітуляції, які наразі пропонуються російськими посередниками, включають відмову України від території, яка вже перебуває під російським контролем, разом з Харковом і, за деякими версіями, Одесою; згоду не вступати до НАТО; і збереження глави держави, схваленого росією. Єдиною суттєвою поступкою, яку пропонує росія, є те, що те, що залишилося від України, може приєднатися до ЄС.
Процес, за допомогою якого росія прагне досягти цього результату, складається з трьох етапів. Перший вимагає продовження тиску по всій довжині українського фронту з метою виснаження боєприпасів і резервів особового складу Збройних сил України (ЗСУ). Паралельно з цим російські спецслужби мають завдання зламати рішучість міжнародних партнерів України продовжувати надавати військову допомогу. Після того, як військова допомога буде суттєво обмежена, а українські запаси боєприпасів виснажаться, росія має намір розпочати подальші наступальні операції, щоб досягти значних, хоча й повільних, успіхів на полі бою. Ці успіхи потім планується використати як важіль тиску на Київ з метою примусити його до капітуляції на російських умовах. Горизонт планування для реалізації цих цілей, який є базовим для формування російських збройних сил і промислового виробництва, полягає в тому, що перемога має бути досягнута до 2026 року.
Важливо розуміти, що російські цілі можуть розширюватися в разі успіху, і з огляду на те, що Кремль порушив майже всі важливі угоди як з Україною, так і з НАТО, немає жодних гарантій, що навіть якщо росія отримає бажане в результаті переговорів, вона не спробує згодом фізично окупувати решту території України або не набереться сміливості застосувати силу в інших місцях.
Російський військовий потенціал
Російська армія розпочала 2023 рік з вкрай дезорганізованим угрупованням в Україні, яке налічувало близько 360 000 військовослужбовців. До початку українського наступу в червні 2023 року її чисельність зросла до 410 000 військовослужбовців і [вона] ставала все більш організованою. Влітку 2023 року росія створила навчальні полки вздовж кордону і на окупованих територіях, а після заколоту сил «Вагнера» намагалася стандартизувати свої підрозділи, зламавши попередню тенденцію до створення приватних армій. На початок 2024 року російське оперативне угруповання військ на окупованих територіях налічувало 470 000 військовослужбовців.
На рівні вище батальйону російські війська повернулися до традиційного радянського бойового порядку полків, дивізій і загальновійськових армій, але зазнали значних змін на рівні нижче полку. Батальйони організовані як лінійні та штурмові батальйони і, як правило, діють у складі ротних груп, які воюють невеликими, розрізненими загонами. Це відображає не лише адаптацію до умов бою, але й брак підготовлених офіцерів, здатних координувати більші формування, оскільки значна частина російських молодших офіцерів наразі просуваються по службі з рядового складу і проходять скорочену офіцерську підготовку, іноді тривалістю всього два місяці.
Російське угруповання військ продовжує зазнавати значних втрат, але, тим не менш, зростає в розмірах. Більш масштабні операції дозволяють російській армії вживати заходів, які гарантують цілісність лінії фронту. Підрозділи, як правило, можуть бути відведені з лінії фронту після того, як вони зазнають до 30% втрат - точка, в якій вони вважаються неефективними - і потім відновлюються. Хоча наразі широкомасштабного наступу не відбувається, російські підрозділи мають завдання проводити невеликі тактичні наступи, які, як мінімум, завдають Україні постійних втрат і дозволяють російським військам захоплювати та утримувати позиції. Таким чином, росіяни підтримують послідовний тиск на низці напрямків. Хоча прагнення російської армії збільшити чисельність до 1,5 мільйона військовослужбовців не було реалізовано, вербувальники наразі досягли майже 85% поставлених цілей з набору військовослужбовців для участі в бойових діях в Україні. Таким чином, Кремль вважає, що зможе зберегти нинішні темпи відтоку особового складу протягом 2025 року.
Що стосується бойової техніки, то російська група військ має приблизно 4780 ствольних артилерійських установок, з яких 20% - самохідні; 1130 РСЗВ; 2060 танків; і 7080 інших бойових броньованих машин, в основному, МТ-ЛБ, БМП і БТР. Їх продовжують підтримувати 290 гелікоптерів, з яких 110 ударних, і 310 реактивних літаків. Ці комплекти обладнання обмежені в застосуванні через нестачу боєприпасів, особливо для ключових видів озброєння, таких як 220-мм реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), і нестачу 152-мм боєприпасів. Деякі засоби, такі як авіація, обмежені наявністю пілотів з достатнім досвідом для виконання ключових місій. Втрати російських екіпажів, включно зі збитими Іл-20 і А-50У, становлять 159 осіб, що, враховуючи нерівномірність нальоту в російських ескадрильях, означає серйозну втрату потенціалу. Тим не менш, російські Повітряно-космічні сили (ПКС) можуть продовжувати здійснювати значну кількість вильотів і доставляти боєприпаси, що запускаються поза зоною ураження засобами ППО противника. Загальна оцінка полягає в тому, що, хоча якість російських військ навряд чи підвищиться, доки ЗСУ зможуть підтримувати значний рівень відтоку особового складу, росіяни будуть здатні підтримувати стабільний темп атак протягом 2024 року.
Промисловий потенціал росії
Що стосується здатності російської промисловості підтримувати поточні операції, то росія значним чином мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши кількість робочих змін і розширивши виробничі лінії на існуючих підприємствах, а також повернувши до роботи раніше законсервовані заводи. Це призвело до значного збільшення обсягів виробництва. Наприклад, росія постачає своїм військам приблизно 1500 танків на рік, а також близько 3000 бойових броньованих машин різних типів. Аналогічно зросло і російське виробництво ракет. На початку 2023 року, наприклад, російське виробництво балістичних ракет «Іскандер» (9М723) становило шість на місяць, а наявні запаси ракет - 50 одиниць. На початок 2024 року росія не лише використовувала значну кількість цих ракет щомісяця з літа 2023 року, але й збільшила свої запаси до майже 200 балістичних і крилатих ракет «Іскандер» (9М723 і 9М727). Аналогічну картину можна спостерігати і щодо інших основних типів ракет, таких як Х-101.
Попри ці досягнення, росія стикається зі значними обмеженнями щодо довговічності і надійності своєї промислової продукції. Наприклад, приблизно 80% танків та інших бойових броньованих машин не є новими, а відремонтованими і модернізованими з російських військових запасів. Кількість систем, що зберігаються на складах, означає, що хоча росія може підтримувати стабільний рівень виробництва протягом 2024 року, в 2025 році вона почне відчувати, що машини потребують більш глибокої модернізації, а до 2026 року вона вичерпає більшу частину наявних запасів. Оскільки кількість відремонтованих машин зменшується, промислові потужності можуть бути спрямовані на виробництво нових платформ, але це неминуче означатиме значне зменшення кількості машин, що постачаються армії.
Ще однією вразливістю російських складних озброєнь, таких як ракети, є значна залежність від західних компонентів. Хоча росія підтримує стабільне постачання необхідних компонентів завдяки непослідовному і безсистемному підходу західних держав до санкцій, більш послідовний підхід до протидії російській оборонній промисловості може порушити лінії постачання. Навіть за існуючого недосконалого підходу вартість комплектуючих для російського оборонного сектору зросла на 30%, і йому вдалося лише стабілізувати поставки, а не розширити їх, незважаючи на додаткові інвестиції в цей напрямок.
Проте, можливо, найсерйознішим обмеженням для росії є виробництво боєприпасів. Для того, щоб реалізувати своє прагнення до значних територіальних надбань у 2025 році, Міністерство оборони росії оцінило промислову потребу у виробництві або постачанні приблизно 4 мільйонів 152-мм і 1,6 мільйона 122-мм артилерійських снарядів у 2024 році. Російська промисловість повідомила МО, що планує збільшити виробництво 152-мм снарядів з приблизно 1 мільйона снарядів у 2023 році до 1,3 мільйона снарядів протягом 2024 року, а виробництво 122-мм снарядів за той самий період становитиме лише 800 000 снарядів. Більше того, російське МО не вірить, що зможе суттєво збільшити виробництво в наступні роки, якщо не будуть створені нові заводи і не будуть вкладені інвестиції у видобуток сировини з терміном реалізації понад п'ять років.
Це означає, що для належного забезпечення збройних сил росія повинна - в короткостроковій перспективі - продовжити відновлення 3 мільйонів боєприпасів, що залишилися на складах, хоча значна частина цих боєприпасів знаходиться в поганому стані. Щоб компенсувати нестачу, росія підписала контракти на постачання і виробництво з білоруссю, Іраном, Північною Кореєю і Сирією, причому остання може надати лише ковані корпуси, а не цілі снаряди. Хоча вливання близько 2 мільйонів 122-мм снарядів з Північної Кореї допоможе росії у 2024 році, це не компенсує значного дефіциту наявних 152-мм боєприпасів у 2025 році. Російське загальне артилерійське виробництво, швидше за все, зупиниться на рівні 3 мільйонів снарядів на рік усіх типів - включно з РСЗВ, які не розглядалися вище.
Висновки
Російська теорія перемоги є правдоподібною, якщо міжнародні партнери України не зможуть належним чином забезпечити ЗСУ ресурсами. Однак, якщо партнери України продовжать надавати ЗСУ достатню підтримку у вигляді боєприпасів та тренувань, що дозволить послабити російські атаки у 2024 році, то росія навряд чи зможе досягти значних успіхів у 2025 році. Якщо росія не матиме перспективи перемог у 2025 році, враховуючи її нездатність покращити якість військ для проведення наступальних операцій, то з цього випливає, що їй буде складно змусити Київ капітулювати до 2026 року. Після 2026 року зношеність систем почне суттєво знижувати російську бойову міць, а російська промисловість до цього часу може бути достатньо підірвана, що з часом призведе до погіршення перспектив росії. Останнє вимагатиме від партнерів України продемонструвати видимість компетентності у заходах, спрямованих на протидію російській оборонній мобілізації, що залишається цілком можливим, враховуючи їхню [реальну] ефективність станом на сьогодні.
Прийняття підходу, спрямованого на забезпечення стійкості України до 2025 року, не лише підриває кремлівську теорію перемоги, але й надає достатньо часу для налагодження раціонального процесу мобілізації та підготовки ЗСУ, щоб вони могли почати якісно переважати російські сили, навіть якщо останні продовжуватимуть збільшуватись у загальному розмірі. Це має вирішальне значення для створення можливостей продовжувати загрожувати позиції росії і тим самим змушувати її не просто шукати переговорів, а й реально домовлятися про припинення війни на умовах, вигідних для України. Зараз не час підлаштовуватися під кремлівське бачення траєкторії розвитку війни.
