Вторгненням 24 лютого Московська Імперія (Росія) поставила Україну перед обличчям загибелі в черговий раз в історії. Вторгнення стало логічним продовженням і регіональної політики Московської Імперії з 1991 року і політики щодо України з 2014 року.
Питання виживання держави гостро постало перед нами у 2014 році, адже політика Московської Імперії “Розділяй і володарюй” змогла розділити нас. Імперія пустила свої метастази у всіх регіонах. На Сході і Півдні - місцеві лідери думок кричали про жаливих націоналістів, які різали поляків і з таким же завзяттям будуть різати жителів тих регіонів. На Заході і в Центрі - лідери думок говорили про жаливих сєпарів, які масово панаєхалі і гноблять бідних місцевих. І звісно ж пропаганда в обох випадках підкріплювала це монтованими відео та розповідями штибу “тьотя Мотя почула від баби Дусі, що … (підставте необхідне)”. І всі це смачно їли.
За період з 2014 до 2022 українці дуже змінились з обох боків. На окупованих регіонах звиклись з бідністю і безпорадністю, їх віра в неможливість щось змінити укріпилась, поки в самій Україні, навпаки, стали пасіонарними, активними, з’явилась потужна заявка на зміни. Ця заявка вилилась в масове голосування на президентських виборах в 2019 році за людину не з політики. Сама можливість обрання такої людини дала поштовх віри у зміни не лише в самій Україні, але і в авторитарних державах на північ і схід від неї, що спровокувало одну з них на агресію проти Україну у 2022 році. Це вторгення мало за ціль не просто знищити державу українців, а і придушити в зародку демократію у Східній Європі, адже зухвале голосування 2019 року в Україні впливало на всю Східну Європу.
Імперія хотіла розділити нас, захопити зненацька, знищити морально, але вторгнення згуртувало різних людей і відкрило очі на історичні зв’язки України з Московією. Спалення Києва кілька разів заліськими князями, перекручування договорів між Московією і Гетьманщиною, що привело останню до закріпачення, спалення Батурина, знищення Коліївщини, розділ Речі Посполитої, десятки різних заборон на використання української мови, русифікація, висміювання культури, неодноразові вторгнення як Білої так і Червоної Росії протягом 1917-1921 років, репресії, Голодомор, тройки НКВС, шістдесятники, інциденти в 1990-х і початку 2000-х, анексія Криму і створення і підтримка сепаратистів по всій Україні у 2014 році. Навіть наша перемога у цій битві з виходом на кордони 2013 року не приведе до завершення протистояння наших двох культур, яке тягнеться з давніх часів, а через деякий час Московська Імперія знову нанесе свій удар. Московський діяч 20 ст. чудово сказав (цьому немає документальних підтверджень) - “Без України не буде Росії”. Хоч він і говорив про природні ресурси, проте річ не лише в них, а і в людях та в культурному і національному міфі.
Успішні дії армії та народу протягом повномасштабного вторгнення не тільки дали впевненість у нашому виживанні зараз, але і призвели до думок - “А що буде далі, після виходу на кордони? Як нам захиститись від Московської імперії? Як нам розвиватись далі?”
Для того щоб відповісти на ці питання, нам варто змоделювати ситуацію виходячи з теперішніх умов. На дворі 1 травня 2023 року. Увесь інформаційний простір забитий очікуваним контрнаступом України. Ми не знаємо де він буде, який він буде, як скоро він буде, але нам здається найбільш очевидним кроком є удар на південь: або на Мелітополь, або на Маріуполь. Метою цих ударів є розділення південного угруповання і блокада тих військ котрі залишаться в Криму. Вихід на берег Азовського моря і надання дальніх ракет дасть Україні вогневий контроль над Кримським мостом. Його фізичне знищення, разом із морською блокадою (у нашому випадку можна буде вирішити лише за допомогою морських безпілотних апаратів).
Потенційно, вигнати окупантів з Півдня і Криму - дуже можливо, але далі виникає питання - як їх виперти з Донецької і Луганської областей? Якщо південь Донецької області і північ Луганської області - це переважно сільські аграрні регіони, то сам Донбас - це одна суцільна і величезна агломерація, яку дуже важко штурмувати (оранжева лінія на рис. 1). Тож ситуація може бути наступною: деокупація Маріупольського, Волноваського і Кальміуського районів і вихід по лінії Донецьк - Амвросіївка - Новоазовськ (зона Південь); деокупація Сватівського, Старобільського, Сєверодонецького та Бахмутського районів і вихід на межу держкордону на півночі-сході, лівому березі Сіверського Дінця на півдні і лінії Кримське - Горлівка (зони Бахмут і Північ).
З такої конфігурації випливає наступне - зони Південь та Бахмут можуть бути легко захоплені і втримані через природні перешкоди і рівність лінії зіткнення, в той час як зона Північ буде з трьох сторін мати лінію зіткнення і являти собою апендикс, який ворог спробує відрізати від основних сил.
Потенційно, Сили Оборони змогли б прикритись Сіверським Дінцем з півночі і провадити наступальну операцію за схемою 2014 року (білі стрілки на рис. 1) без контролю зони Північ. Але таким чином ми отримаємо лише оточення Донецька, в той час як практично вся Луганська область буде окупована. Тому щоб деокупувати обидві області, СОУ доведеться зайти на територію Московщини. Щоправда варто відзначити, що то не корінна територія Московитів, а тому там можна створити своє/свої проксі утворення і зіграти ту гру з Московитами, що вони зіграли з нами у 2014 році.
Для успішної контрнаступальної операції, СОУ варто використати територію ворога, адже там є чудова природна оборонна лінія - річка Дон (рис. 2)
Етап 1. (світло-блакитний)
Ключові напрямки:
- чотири удари на північ у бік міст Острогозьк та Лиски, а також до р. Дон
- два удари на лівобережжі Сіверського Дінця, обходячи Міллерово з півночі і півдня
- три удари вглиб Донбасу по дирекціях Гірське-Луганськ, Світлогірськ-Дебальцеве та Старобешеве-Шахтарськ
- удар на Азовському морі у напрямку Ростова-на-Дону, оминаючи Таганріг з півночі
Цілі: охопити Донецько-Горлівську агломерацію, створити буферну зону на Північ і Південь від Донбасу
Етап 2. (світло-оранжевий)
Ключові напрямки:
- два удари, щоб взяти в кліщі Білгород
- три удари у бік Старого Осколу та Лисків по правобережжі Дону
- чотири удари на схід і просування у бік Дону в районі міст Калач та Волгодонськ
- два зустрічні удари по Донбасу з боку Алчевська та Таганрогуудар від Таганрогу у бік Шахт оминаючи Ростов з півночі
Цілі: взяти під контроль Таганрог, Донбас, продовжити створювати буферну зону, на схід і північ від Луганської області.
Етап 3. (жовтий)
Ключові напрямки:
- вісім ударів у бік Старого Осколу, Білгороду та до річки Дон на Півночі
- шість-сім ударів для виходу на рубіж по правому березі річки Дон
Цілі: вихід на високий правий беріг річки Дон і зайняття там оборонних позицій, а також створення буферної зони по межі Лиски-Старий Оскол - межа Білгородської області з Курською
Загальним результатом цієї операції повинно стати кілька речей: звільнення території України, вихід на простий оборонний рубіж по річці Дон, створення проксі України в буферній зоні під назвою Чорнозем’я (територія Білгородської і Воронізької областей) та Дон (територія Ростовської області). Ці держави будуть нашими автономними територіями, або домініонами із широкими правами. У цих утвореннях будуть забезпечені основні права і свободи, в тому числі свобода вибору, слова і совісті, а також місцеві варіанти російської мови будуть офіційними там.
