Коли Емма вийшла за Менінгтона, то їхня сім'я була відома в деяких колах. Так як батько Менінгтона був далеко не бідною людиною і його бізнес, пов'язаний зі збутом чаю, йшов не погано. Батько Менінгтона дуже любив невістку свою,- Емму, навіть одну марку свого чаю, це був чорний чай з шматочками висушених : лимону, апельсину, смородини, малини, це мала бути по задумці старого Менінгтона - лінія чаїв, з асортиментом десь у 7-10 різних смаків, назвав старий ці чаї - " Принцеса Емма ". І на упаковці, по його переконаннях, мала бути зображена Емма. Чай Менінгтон возив з Індії, тому це мала бути індійська принцеса Емма. Для цього потрібні були стилісти, убрання спеціальні, гримери, і він вже почав шукати все необхідне, бо дуже захопився цією ідеєю. Емма мала бути, по його твердому переконанню, одягнена в яскраві індійські убрання, з безліччю намиста і золота на грудях, а на чолі у неї мала бути голуба крапка. У індусів жінки носять червоні крапки на чолі, не високо на чолі, а на лінії брів. Крапки ці вони називають - Бінді, що перекладається як крапка або крапля. Червона крапка означає що перед вами - чиясь жінка. А голуба - що перед вами ще дівчина. І старий хотів щоб у принцеси Емми була голуба крапка. Але в кінцевому результаті, був розчарований, навіть розбитий, коли на його пропозицію Емма розсміялась :
- Ну яка я принцеса, у мене вже малюк народився, принцеси молоді і юні, так я їх собі уявляю, а я вже мамою стала, вот якби ви назвали свій чай не "Принцеса Емма", а "Мама Емма" , або краще - "Багатостраждальна мама Емма", то тоді я б одразу погодилась.
Обоє вони сміялись. Лінію цих чаїв старий все таки назвав на честь своєї невістки,- "Принцеса Емма", але зображення Емми там не було.
Це я прочитав у статті про Емму, стаття ця,- це інтерв'ю Медісон якійсь не надто популярній американській газеті. Сімейство Менінгтонів було частково відоме в окрузі, але коли, несподівано для всіх,- померла Емма, і полились слухи, що винен в цьому її чоловік, а сам її чоловік, говорив що він ні в чому не винен і що це скоріш за все самогубство, що Емма наглоталась таблеток і сама винна, то після цього, сімейство Емми стало відоме на всю Юту. (Юта — штат у Сполучених Штатах Америки, зі столицею у Солт-Лейк-Сіті, в передмісті якого і жила Емма з своїм чоловіком,- Менінгтоном молодшим, двома їхніми дітьми і Медісон, яка в їх домі була чимось вроді няньки для дітей, кухарки, прибиральниці і взагалі безцінним і незамінимим другом сім'ї й получала гроші, зарплату, раз у місяць, від Менінгтона старшого, але не від молодшого, сама ж Медісон була незаміжня)
У аеропорту якась журналістка випадково побачила Медісон і взяла у неї коротке інтерв'ю на тему - "Яка ж насправді причина несподіваної смерті Емми Менінгтон, дружини відомого бізнесмена у Юті ? " Медісон якраз чекала на літак, щоб вилетіти назад,- додому в Англію. Разом з собою вона вивозила із штатів двох дітей Емми, це були два хлопчики - Стефан і Валентин.
Медісон говорила, що Менінгтон молодший,тобто чоловік Емми, досить скоро почав погано ставитись до Емми, а коли вона народила першого хлопця і вся її увага була до дитини, то Менінгтон і взагалі почав гуляти. Батьки Емми на той час вернулись у Англію,- на батьківщину свою, бо прижитись на чужині, як вони самі казали,- "у їхньому старому віці, коли вони привикли до інших людей, інших умов, іншої природи, то це виявилось набагато важче, ніж вони собі це уявляли спочатку". Емма була рада що батьки її поїхали, бо вона дуже не хотіла щоб мама її знала, що Менінгтон погано ставиться до неї, і в листах до мами і тата, Емма писала що у неї все добре.
Коли у Емми народилась друга дитина, то Менінгтон і взагалі б покинув Емму, так як вони вже перестали говоритим майже, і були дуже холодні одне до одного, вони вже навіть не сварились... Але тато Менінгтона, дуже любив невістку свою і він хотів врятувати цей шлюб і всіляко старався для цього, але це не помагало. Емма не подавала на розвід, бо надіялась що її чоловік опам'ятається, не за себе вона на це надіялась, а надіялась тому що дуже хотіла щоб діти росли у повній сімї, де є мама і їх рідний тато. Емма мені казала :
- Знаєш Медісон, у всій цій історії моїй, знаєш що мене найбільше болить тепер ? Не те що я в людині помилилась, це б я знесла і все життя так з ним жила, але то що мамінька моя сильно буде страждати і себе винити у всьому, ось то мене найбільше болить !
Здоров'я Емми почало різко погіршуватись, в нею не було апетиту, так що вона вже їла насилу, сильно схудла і в неї почались проблеми з серцем, стенокардія. Вона так швидко зів'яла, як можуть зів'янути тільки квіти.
Я зрозуміла що бути біді, коли вона мене покликала, взяла за руку і відвела в свою спальню, з комоду дістала дві великі шкатулки. В одній було досить багато коштовностей, а в іншій гроші. Емма сказала що економила все житя тому і назбирала певні заощадження і що вона хоче, щоб коли прийдеться мені, Медісон, взяти її обох хлопців і поїхати в Англію, то щоб хлопців я віддала бабі і діду,- батькам Емии, разом з тою шкатулкою де гроші, що їм стане на якийсь час і що старий Менінгтон зобов'язався не зректись своїх внуків. Вона вимагала це від старого Менінгтона день тому, так вона тоді мені пояснювала, казала, що старий з сльозами на очах просив не вивозити хлопців в Англію і що він внукам своїм стане за тата, що дасть їм хорошу освіту, добре серце і виховає їх справжніми чоловіками, а не так як виховав свого сина. Але Емма не хотіла залишати хлопців у штатах, тому старий пообіцяв Еммі що не зречеться своїх внуків і уже хотів виписати чек на якусь сумму, яку не називав, але Емма відмовилась, схопила його за руку якою він вже почав виписувати чек і дала йому у цю руку карточку, де були, уже наперед написані нею, самі детальні координати, адреси і контакти її батьків у Англії, де і будуть рости і виховуватись хлопці. Також на тій карточці були і координати Медісон і говорила Емма до старого, що Медісон ніколи ні про що не просить, хіба у разі крайньої потреби, і взяла з старого слово, що якщо колись у своєму житті Медісон його попросить про що небудь, то щоб старий Менінгтон допоміг Медісон, і що якщо Медісон після цього не зможе віддати йому, то нехай старий порахує цей борг Еммі, а не Медісон.
Взявши такі обіцянки з старого, вони ще якийсь час двоє плакали, обнімались, старий все вибачався що "так вийшло" але Емма заспокоювала його, що вона " ні про що не жаліє ". Тоді вони й попрощались. Старий так був розтроганий, розчулений цим прощанням, до глибини душі своєї, що навіть після цього на пару днів зліг у ліжко і пив якісь краплі.
А другу шкатулку з коштовностями, вона мені віддала. Вона казала що всі ці роки тільки брала з мене і брала, а в замін нічого мені не давала. Казала, що в тяжку хвилину, тай навіть не у тяжку хвилину, а у сумну хвилину, бігла до мене і їй завжди легше ставало. І що відчуває себе винною мені, що тільки користалась мною, запевняла мене, що ці коштовності, ці всі її жіночі коштовності належать мені і навіть чути не хотіла моїх слів. А потім наказувала мені, щоб я обов'язково вийшла заміж і народила діток і казала, що це вона винна, що я не заміжня, бо не відпускала мене ні на крок. Але потім добавила :
- Хто знає моя мила подруго, як краще...? Чи краще так як я, чи краще так як ти, самотньою залишитись... Тяжко сказати, тай нема чого казати, напевно одним краще так, а одним краще по-іншому, тому одним дається так, а іншим дається інше випробування. Хто яке випробування може пройти тому й таке дається !
Казала ще Емма, що всі свої недоліки якраз і бачиш коли знаєш що помирати вже час, а коли живеш благополучно, то абсолютно нічого не бачиш. Казала, що в ось ці останні тижні свої, серце її розм'якло і розсудок став чистим, тримала мене за руку і говорила, що я навіть собі не уявляю яке це прекрасне внутрішнє відчуття, коли серце розм'якне і розум ясний !
Через два тижні Емма померла. Вона не винила свого чоловіка в цьому, вона була така,- що вона нікого не винила, вона була ще зовсім дитина, вона дуже обіжалась коли їй це говорили, але всі хто її знав, всі сходились на думці, що вона ще дитина і саме головне і дивно, що всім хто знав її теж хотілось біля неї ставати дітьми і бути як вона. Емма не винила свого чоловіка, бо такі як вона нікого ніколи не винять, але людські слухи у нас все за вас самих вирішать,- хто правий, а хто винен.
Тому про Менінгтона почали говорити погані речі і він, щоб обілити себе, пішов на саму низість, на саму грубу брехню і обрехав свою жінку, сказав що вона закінчила життя самогубством, бо була божевільна, а він все життя любив її і тепер дуже тяжко переживає її утрату.
Медісон ще говорила, що це її перше інтерв'ю в життя і вона б ніколи в житті не дала інтерв'ю, бо " там такі дивні питання задають..." але заради своєї подруги, щоб люди знали, яка була Емма, а який Менінгтон, вона і наважилсь дати це інтерв'ю. Емму поховали в Юті, на тому цвинтарі в їхньому містечку, де вона жила.
В кінці статті йшлось про те, що Медісон розплакалась і журналістка, щоб підбадьорити її, попросила Медісон розказати про якусь веселу і цікаву історію з життя Емми й трохи лукаво посміхнулась... Медісон відповіла, що Емма любила дуже своїх хлопчиків і всю свою душу у них влила, і по при невірність свого чоловіка була вірною дружиною, тому вона уникала всіляких "веселих і цікавих" історій на стороні. Але потім засміялась Медісон, витерла очі і сказала :
- Знаєте, хоча була одна історія, ще давно була, коли ми пливли тільки у США, то Емма познайомилась з одним моряком, або краще сказати,- він з нею познайомився, а вона була уже заручена. Ми навіть недавно, перед смертю Емми згадували про нього і сміялись і вона говорила мені про нього.
Тоді журналістка просила розказати, що то за така історія з моряком і що саме Емма в кінці свого життя говорила про нього. Але часу у Медісон не було, бо вже йшла посадка на літак, тай Медісон не мала намірів давати довге інтерв'ю, а всього лиш декілька слів, щоб пояснити людям що Менінгтон говорить неправду, але журналістка була настільки професійна... Знаєте, ці професійні журналістки зроблять так, що ви і на літак запізнитесь, або ще й не встигнете, або і взагалі через цю журналістку виникне затримка чи колапс в міжнародному аеропорті, але вона все таки доб’ється від вас потрібного їй інтерв'ю і нікуди ви не втечете, від цих “професійних” журналісток.
