Реакції на «планові» навчання Пекіна привернули увагу до ядерного порядку, який стрімко змінюється від Тегерана до Токіо
6 липня китайський стратегічний атомний підводний човен запустив ракету з навчальною боєголовкою у визначений район Тихого океану. У Пекіні заявили, що це було планове випробування, про яке заздалегідь повідомили інші країни. Китай також наголосив, що запуск не був спрямований проти жодної держави.
Однак реакція інших країн була швидкою. Австралія, Японія, США та держави Тихоокеанського регіону висловили занепокоєння через недостатнє попередження про запуск і можливі наслідки для безпеки регіону. Ця реакція показала, що питання ядерної зброї сьогодні стосується не лише великих держав, а й дедалі більшої кількості країн.
Китайське випробування можна трактувати по-різному. Для одних це доказ того, що Пекін посилює можливості завдати удару у відповідь навіть після атаки противника. Для інших — це сигнал союзникам США та виклик існуючим правилам контролю над ядерною зброєю. Також це нагадування країнам, які вже переглядають власну політику щодо ядерної безпеки.
Головний висновок полягає в тому, що сучасна система ядерного балансу змінюється. Сьогодні її формують три основні процеси.
Перший — зближення Китаю та Росії.
Другий — система захисту союзників США за допомогою американського ядерного потенціалу.
Третій — група країн, які або вже мають ядерну зброю, або розглядають можливість її отримання, або сумніваються, чи зможуть союзники захистити їх у разі кризи.
Перші два напрями стають дедалі міцнішими, тоді як третій залишається найбільш непередбачуваним.
Китай і Росія: спільний виклик американському впливу
Останніми роками співпраця між Китаєм і Росією стала помітно тіснішою. Попри відмінності у підходах до ядерної зброї, обидві країни дедалі частіше використовують схожу риторику щодо «стратегічної стабільності».
Пекін і Москва заявляють, що світова безпека залежить не лише від кількості ядерних боєголовок. Вони також звертають увагу на американські військові союзи, системи протиракетної оборони, далекобійну зброю та військову присутність США за кордоном. На їхню думку, ці фактори можуть змінити баланс сил і зменшити їхню здатність захищатися.
Китайське випробування ракети з підводного човна посилило переконання, що Пекін розвиває можливість завдати удару у відповідь із моря. Водночас Китай продовжує наполягати, що модернізація його ядерних сил має оборонний характер і спрямована лише на захист країни.
У цій ситуації Росія отримує вигоду від співпраці з Китаєм, оскільки разом вони можуть ширше протистояти впливу США не лише в Європі, а й у всьому світі. Водночас Китай використовує підтримку Росії, щоб посилити свої позиції та уникнути тиску з боку Заходу, поки не створить достатньо сильний захист від можливих обмежень. Обидві країни просувають схожу ідею: вони прагнуть змінити існуючий світовий порядок, у якому США відіграють головну роль.
США та їхня «ядерна парасолька»
Другий важливий напрям — система безпеки, яку створили США для своїх союзників.
Вашингтон продовжує модернізувати власну ядерну зброю, але водночас намагається переконати партнерів, що їм не потрібно створювати власні ядерні арсенали. Головна ідея полягає в тому, що захист США має замінити потребу союзників у власній ядерній зброї.
Найбільш розвиненим прикладом такої співпраці є НАТО, де країни координують свою політику безпеки та планування на випадок можливих загроз.
США також створили разом із Південною Кореєю спеціальну ядерну консультативну групу. Її мета — покращити обмін інформацією, підготувати спільні дії у разі ядерної кризи та узгодити роботу звичайних військ і ядерних сил.
Японія активізувала переговори зі США щодо гарантій безпеки. Австралія поглиблює військово-технологічне співробітництво із США та Великою Британією в межах союзу AUKUS. Польща, Німеччина та Фінляндія переглядають свої потреби у сфері захисту через загрозу з боку Росії.
Однак ця система має і зворотний ефект. Для США вона є способом стримати поширення ядерної зброї серед союзників. Але Китай і Росія сприймають її як частину великої військової системи, яка може послабити їхні можливості та змусити швидше ухвалювати рішення у кризових ситуаціях.
Країни між великими ядерними державами
Третій напрям — це група країн, які відіграють дедалі більшу роль у ядерній політиці.
До неї входять держави, які вже мають ядерну зброю: Велика Британія, Франція, Індія, Пакистан, Ізраїль і Північна Корея.
Також є країни, які технічно можуть швидко створити ядерну зброю або починають сумніватися у надійності захисту своїх союзників. Серед них — Південна Корея, Японія, Саудівська Аравія, Польща, Туреччина, Іран та Австралія.
Раніше такі держави часто вважали другорядними у світовій ядерній політиці. Але сьогодні саме їхні рішення можуть визначити майбутнє всієї системи.
Велика Британія та Франція залишаються головними ядерними державами Європи. Індія використовує власний ядерний потенціал для балансу сил між Китаєм і Пакистаном. Пакистан розвиває свою програму через суперництво з Індією. Ізраїль дотримується політики невизначеності щодо своєї ядерної зброї. Північна Корея показала, як навіть одна країна з ядерним потенціалом може змінити поведінку сусідів.
Особливе значення мають країни, які бояться втратити захист США.
У Південній Кореї зростає підтримка ідеї створення власної ядерної зброї через сумніви щодо американських гарантій. Японія офіційно залишається без’ядерною державою, але її технологічні можливості та залежність від США роблять її рішення важливим для всього регіону.
Польща уважно стежить за ядерною політикою Росії та розглядає можливість більшої участі у системі ядерного захисту НАТО. Туреччина, Австралія та Іран також демонструють, що багато країн балансують між бажанням уникнути поширення ядерної зброї та прагненням мати більше гарантій власної безпеки.
Майбутнє ядерної системи залежить не лише від великих держав
Світова система контролю над ядерною зброєю може зберегтися лише тоді, коли країни будуть бачити переваги у відмові від створення власних ядерних арсеналів.
Для цього потрібні реальні гарантії безпеки, прозорість між державами, доступ до мирної ядерної енергетики, міжнародний контроль і механізми швидкого зв’язку під час криз.
Великі держави визначають напрямок розвитку цієї системи.
США мають зміцнювати довіру союзників, але не створювати ситуацію, коли всі країни почнуть залежати лише від ядерної сили. Китай має підтвердити свої заяви про оборонний характер ядерної політики більшою відкритістю. Росія повинна припинити використовувати ядерні погрози як інструмент політичного тиску.
Китайське випробування ракети стало сигналом від великої держави. Але ще важливішою була реакція інших країн.
Майбутнє ядерної безпеки залежатиме від того, чи повірять держави, які готові до можливості створення власної ядерної зброї, що нинішня система все ще здатна їх захистити.
Джерело — SCMP
