Там, де обрій згорає у попелі й димі,
Де земля захлинається в лютій війні,
Стоять вони — духом і тілом незримі,
Мов скелі прадавні у хижій стерні.
У кожного в ранці — не тільки набої,
А шепіт матусі й дитячий малюнок.
Вони не шукали звитяги героя,
Та доля вручила цей важкий пакунок.
Вони — наш світанок. Вони — наша варта.
У берцях запеклих — вогонь і степи.
За кожну дитину, за кожну ту парту,
За рідне подвір'я, за мирні снопи.
Коли затихає гарматна заграва,
Чути, як б’ються серця в унісон:
«За волю! За землю! О Боже, за право —
Щоб знову спокійним був рідний наш сон».
Низький вам уклін, дорогі побратими,
За кожен ваш крок крізь вогонь і метал.
Ви пишете вічність руками своїми,
Зводячи волі святий п’єдестал.
