Вищий світ Німеччини — закритий клуб для своїх - DW

Соціальний ліфт у Німеччині не працює? Про це - масштабне дослідження, що охоплює 150 років німецької історії.

Чи кожен піднімається кар’єрними сходами завдяки своїм талантам? Відомий німецький соціолог Міхаель Хартман, професор Дармштадтського технічного університету, у новому дослідженні нищівно розвінчує уявлення про меритократичне суспільство, де успіх визначається здібностями. Його праця — перше і, ймовірно, останнє подібне дослідження про німецькі еліти за 150 років.

У статті, яка вийшла у журналі Berliner Journal für Soziologie під назвою "Більше спадкоємності, ніж змін. Німецькі еліти — від імперії до сучасності", аналізуються механізми формування чотирьох ключових еліт Німеччини — політичної, економічної, адміністративної та юридичної. Дослідження охоплює період з 1871 до 2024 року.

Хто потрапляє до еліт: не заслуги, а походження

Головний висновок: для потрапляння до німецьких еліт недостатньо здібностей чи освіти — вирішальним залишається соціальне походження. За півтора століття структура еліт практично не змінилась: переважна більшість еліт формується з чотирьох відсотків найвищих соціальних прошарків.

Соціальна мобільність у Німеччині, за словами Хартмана, залишається низькою у всі періоди — від кайзерівської імперії до сучасної Федеративної Республіки. Навіть зміна політичних режимів суттєво не вплинула на структуру економічної еліти.

Хартман підкреслює, що саме економічна сфера — найбільш закрита: керівні посади тут часто передаються у спадок. Сімейні концерни (DM, Rossmann, Miele та ін.) формують “внутрішній клуб” спадкоємців, яким не потрібно доводити кваліфікацію — вони просто успадковують бізнес разом із владою.

Економічна еліта — найбільш стабільна

У політичній сфері еліти змінювались під впливом історичних катастроф — світових воєн, падіння режимів. Але економіка лишалася стабільно "закритою". І це не лише німецьке явище. У Франції соціальна мобільність ще нижча, а у Скандинавії — трохи вища, ніж у Німеччині, але тенденції подібні.

Причина — замкнене коло прийняття рішень: ті, хто вже у верхах, просувають "своїх" — за походженням, зв'язками, а не за заслугами. Хартман зазначає:

"У керівництві економікою опиняються ті, кого обирають ті, хто вже там. Критерії відбору — неформальні, соціальні".

Чи можливий соціальний ліфт?

Формально соціальний ліфт існує. Але за статистикою, частка представників робітничого або середнього класу в економічній еліті за століття зросла лише на 2,5%. Певний прогрес був після Першої і Другої світових воєн, а також у Веймарській республіці, але загалом мобільність залишається низькою.

У 2020 році лише 6,8% керівників 100 найбільших компаній походили з робітничого класу. Для порівняння: у 1920-х роках — трохи більше 1%. Такий прогрес Хартман пояснює зростанням доступу до освіти, але цього недостатньо, щоб суттєво змінити структуру еліт.

При цьому успішні приклади є, і саме вони створюють ілюзію відкритості. Наприклад, колишній глава Siemens Джо Кезер походив не з елітного прошарку. Але, як підкреслює Хартман, це саме винятки, які підтверджують правило.

Складнощі дослідження та термінологічна розмитість

Визначення соціального статусу ускладнилось у сучасності. Наприклад, професори в кайзерівській Німеччині належали до вищого класу — вони були серед найбагатших. Сьогодні їх багато, і фінансово вони — радше середній клас. Через такі зміни все важче чітко класифікувати соціальні шари.

Одна з головних складностей дослідження — знайти достовірні дані про 100 найбільших компаній та їх керівників у різні історичні періоди (1907, 1927, 1938, 1970, 2020). Особливо складно було з довоєнними роками.

Чому це важливо для молодих?

Висновки Хартмана звучать як холодний душ для тих, хто вірить, що "все залежить від тебе". Його пряма відповідь молодому представнику робітничого класу в інтерв’ю ще в 1980-х була:

"Шанси пробитися — мізерні".

І зараз, за словами професора, ситуація не змінилась.

Без "правильного" походження (забезпеченої родини) зробити кар’єру в елітних структурах майже неможливо. При цьому Хартман наголошує:

"Батьки не зобов’язані бути багатими — але повинні бути забезпеченими".

Квота для жінок спрацювала, але не зовсім

А як бути тоді з популярними політичними заявами про рівні шанси для всіх і квотою для жінок?

"Квота для жінок спрацювала, спочатку в політиці в 70-х, потім - в економіці. Жінки зайняли таку активну позицію, що їм вдалося домогтися прогресу, - каже дослідник. - Якщо більше жінок потрапляє до правління концернів і настає гендерна рівноправність, це тільки посилює проблему із соціальним підбором кадрів. Тому що жінки, яким вдається пробитися нагору, представляють ті самі чотири відсотки верхніх верств населення. Зараз три жінки на чолі найбільших концернів. Раніше було складно таке навіть собі уявити, але, за моїми спостереженнями, для жінок соціальне походження відіграє ще більшу роль, ніж для чоловіків".

Німеччина — не виняток, але й не особливий випадок

На відміну від Великобританії з її відкритою класовою системою чи Франції з елітарною освітою, у Німеччині процеси менш очевидні, але суть та сама. Підбір нових представників у верхівку відбувається за принципом спадковості. Просто це відбувається не на етапі вступу до вузу, як у США, а пізніше — вже на кар’єрному шляху.

Джерело — DW