Перша особливість. Егоїзм.
Перша особливість інституту приватної сім'ї, яка робить його перешкодою для чеснот, полягає в тому, що він поділяє громадян на членів сім'ї та не членів сім'ї і стверджує, що люди повинні мати особливу турботу про членів сім'ї; це призводить до того, що громадяни звужують коло своїх турбот і потенційно віддають перевагу інтересам членів своєї сім'ї, а не загальному благу. Найчіткіше це викладено в Республіці V, де Сократ стверджує, що приватна сім'я загрожує єдності міста (462a-b). Сократ стверджує, що місто є єдиним, коли громадяни розділяють радощі і страждання, радіють успіхам один одного і сумують через невдачі; іншими словами, місто є єдиним, коли громадяни дбають про добробут своїх співгромадян (462b). Він стверджує, що це досягається, принаймні частково, коли громадяни сприймають своїх співгромадян як «моїх» або як таких, що належать їм у певному сенсі (462c). Приватна сім'я загрожує громадянській єдності, оскільки спонукає громадян бачити одних співгромадян (членів своєї сім'ї) своїми, а інших - чужими, а це, в свою чергу, призводить до приватних і потенційно суперечливих задоволень і страждань серед громадян, що, зрештою, призводить до розпаду міста. Сократ особливо турбується про стражів (охоронців-правителів) і тому наголошує на тому, що вони не повинні мати приватних сімей.
Він підсумовує наступним чином:
"Ώστε, όπως λέγω, κι εκείνα που παραδεχτήκαμε πριν κι εκείνα που λέμε τώρα δε συντείνουν να τους κάνουν ακόμα περισσότερο αληθινούς φύλακες και να εμποδίζουν τη διάσπαση της πολιτείας; πράγμα που θα συνέβαινε, όταν δεν θα ονόμαζαν όλοι το ίδιο πράγμα «δικό μου», αλλά άλλος άλλο, και θα ᾽σερνε ο ένας στο σπίτι του ό,τι μπορούσε ν᾽ αποκτήσει χωριστά από τους άλλους, [464d] κι ένας άλλος θα ᾽κανε το ίδιο από μέρους του και θα ᾽χε ξεχωριστή γυναίκα και παιδιά, που επειδή θα ήταν αποκλειστικά δικά του, θα του προξενούσαν ιδιαίτερες χαρές και πόνους, που θα τις αισθάνεται αυτός μονάχα· ενώ απεναντίας όταν ο καθένας έχει ως αξίωμά του πως το συμφέρον του ενός δεν είναι διαφορετικό από του άλλου, δε θ᾽ αποβλέπουν όλοι μ᾽ όλες των τις δυνάμεις στον ίδιο το σκοπό και θα αισθάνουνται τις ίδιες χαρές και τις λύπες;" (Πολιτεία, 464c4–d6)
"Отож я й запитую, чи те, що нами сказано раніше, а ще більше те, про що ми тепер ведемо мову, зробить із них справжніх охоронців, щоб вони не розшматували дер-жаву, як нерідко трапляється, коли люди своїм називають не одне й те саме, а кожний - щось інше: при цьому один тягне до свого дому все, що тільки може здобути, ні на кого не зважаючи, а другий — до свого дому, цілком окремого; і той, і той мають своїх жінок і дітей, а це спричинює осібні, властиві лише кожному зокрема радощі й страж-дання. А тут завдяки однаковому розумінню приватної власності всі тяжіють до тієї самої мети й відчувають, на-скільки це можливо, ті самі радощі й печалі." (Тут і далі переклад Дзвінка Коваль)
Цей уривок ясно показує, що добрі опікуни вважають всіх громадян своїми і, таким чином, прагнуть до однієї мети, а саме до спільного блага, і підкреслює, що інститут приватної сім'ї ставить під загрозу це зобов'язання. Таким чином, інститут приватної сім'ї пов'язаний з нормами, які дозволяють думати, що члени сім'ї пов'язані з тобою особливим чином і що це вимагає особливої уваги до них. Тому інститут приватної сім'ї ставить під загрозу чесноти опікунів, оскільки може призвести до того, що опікуни втратять свою прихильність до загального блага і віддадуть перевагу інтересам своєї сім'ї.
Друга особливість. Приватна власність.
Друга особливість інституту приватної сім'ї, яка робить його перешкодою для чесноти, полягає в тому, що він пов'язаний з інститутом приватної власності, а приватна власність є перешкодою для розвитку і підтримки поміркованості, або панування розуму над апетитами. Для Платона приватна сім'я і приватна власність йдуть пліч-о-пліч. У V Республіці, коли Сократ описує, чому приватна сім'я є проблематичною, він підкреслює зв'язок між приватною сім'єю і приватною власністю. У цитованому вище уривку Сократ каже, що скасування приватної сім'ї для опікунів не дозволить їм розірвати місто на частини «...один тягне до свого дому все, що тільки може здобути, ні на кого не зважаючи, а другий — до свого дому, цілком окремого...» (464c8–d2). В VIII Республіці Сократ говорить, що падіння ідеального міста відбувається тоді, коли правителі розподіляють землю і будинки між собою як приватну власність (547b-c).
Чому Платон пов'язує приватну сім'ю з приватною власністю? Окін стверджує, що Платон пов'язує ці два поняття тому, що він розглядає жінок як власність, тому це природний крок від володіння приватною власністю до наявності дружини і приватної сім'ї. Але є й інші можливі пояснення. Можливо, володіння приватною власністю породжує бажання мати спадкоємця - когось, кому б можна було передати свою власність (щоб у певному сенсі зберегти її назавжди), а наявність спадкоємця вимагає приватної сім'ї і, відповідно, домашнього господарства, щоб чоловіки могли усамітнитися від своїх дружин і таким чином гарантувати батьківство. З іншого боку, можливо, бажання мати приватну сім'ю стоїть на першому місці, а для цього потрібне приватне домогосподарство. Зокрема, можливо, всі люди прагнуть відтворювати себе, а це, в свою чергу, породжує бажання виховувати і впливати на свою дитину у власних цінностях і способі життя, а це вимагає приватного домогосподарства, фізичного простору для розмежування кордонів між публічним і приватним, де батьки мають більше впливу на своїх дітей. Якою б не була причина зв'язку між приватною сім'єю і приватною власністю, зв'язок між ними є проблемою, оскільки Платон вважає, що інститут приватної власності породжує матеріалізм, користолюбство і, зрештою, нестриманість. Ми чітко бачимо це в Республіці III, де Сократ обговорює житлові приміщення охоронців. Сократ стверджує, що життєво важливо переконатися, що охоронці не піддаються нестриманості, голоду чи іншим поганим умовам, щоб чинити зло своїм співгромадянам (415e-416a). Важливо, зауважує Сократ, що хоча освіта і є захистом від цього, але її недостатньо (416a-d). Крім того, охоронці повинні мати житло, яке забезпечить їм можливість піклуватися про своїх співгромадян: зокрема, вони не повинні мати приватної власності, яка виходить за межі необхідного, або житлових приміщень чи комор, які не є відкритими для всіх; натомість вони повинні мати мінімальні умови, які вимагаються від «поміркованих і мужніх чоловіків» (416d7-8). Сократ робить висновок, що «коли вони будуть володіти власною землею, будинками, грішми, та відразу ж, замість бути охоронцями, стали б господарями й рільниками, а із союзників інших громадян перетворилися б на ворожих до них тиранів» (417a7-b2). Таким чином, Сократ вважає, що приватна власність є загрозою для поміркованості охоронців, а отже, для їхньої здатності цінувати добробут своїх співгромадян вище за власні матеріалістичні бажання.
І справді, у «Республіці VIII» Сократ описує, як набуття приватних домогосподарств і власності призводить до того, що тимократична конституція, яка любить честь, перетворюється на грошолюбну та олігархічну. Сократ стверджує, що хоча тимократичні правителі цінують честь, вони матимуть жагу до грошей, володіючи комарами, де вони зберігають золото і срібло, і приватними будинками, де вони можуть витрачати свої гроші, як їм заманеться (548a-b). Зрештою, через це тимократія перетворюється на олігархію:
"Τὸ ταμιεῖον, ἦν δ᾽ ἐγώ, ἐκεῖνο ἑκάστῳ χρυσίου πληρούμενον ἀπόλλυσι τὴν τοιαύτην πολιτείαν. πρῶτον μὲν γὰρ εὑρίσκουσιν ὁδούς, ὦ φίλε, δαπανᾶν, καὶ πρὸς τοῦτο τοὺς νόμους μεταβάλλουσιν, αὐτοί τε καὶ αἱ γυναῖκες ἀπειθεῖς τοῖς νόμοις γίγνονται. ἔπειτα δὲ ἓν πρὸς ἕν ὁρῶντες ζηλοῦσι καὶ ἀπεχθαίρονται, καὶ ἐν τούτῳ διατρίβουσιν, ἕτεροι δὲ ἑτέρους μιμοῦνται. καὶ τέλος ἐν ἔθει τε καὶ ἀτιμίᾳ τῆς φιλοχρηματίας ἡ φιλονικία καὶ τὸ φιλότιμον γίνεται, καὶ ἐπαινοῦσι καὶ θαυμάζουσι τὸν πλούσιον καὶ ἄρχοντα ποιοῦνται, τὸν δὲ πένητα ἀτιμάζουσι." (Πολιτεία, 550d5–551a8)
"Ті комори з золотом, що є чи не в кожній приватній особі, — сказав я, — гублять тимократичний устрій. Бо власники скарбів передусім вишукують, на що б їх можна витрачати, і з цією метою перекручують закони на свій лад, і тоді вони і їхні жінки не дотримуються законів взагалі. Отже, врешті-решт, чоловіки, що люблять перемагати та шанують честь, стають грошолюбами й ласими до наживи, і вони вихваляють і захоплюються багатіями, призначають його на державну посаду, а бідного зневажають."
Отже, Платон вважає, що існує чіткий крок від володіння приватною власністю до розвитку сильного прагнення до грошей, золота та срібла, що загрожує здатності керувати цими бажаннями або цінувати інші речі вище, ніж гроші. Винуватцем тут є жадібна частина душі, яку Сократ описує як найсильніше джерело мотивації в душі і найбільш ненаситне для грошей (442a; 580e-581a). Платон, здається, вважає, що наші матеріалістичні бажання настільки сильні, що єдиною стратегією управління ними є утримання від потурання певним бажанням в першу чергу. Таким чином, він стверджує, що розум і дух повинні наглядати за апетитною частиною, щоб "воно не насичувалось задоволеннями, які називають тілесними, бо інакше воно може настільки розростись і зміцніти на силі, що припинить робити своє, спробує поневолити й підкорити собі те, над чим у нього немає жодної влади від природи, і таким чином внести безлад у життєдіяльність усіх начал" (442a7–b3)
Третя особливість. Емоції.
Третьою особливістю інституту приватної сім'ї та домогосподарства, яка робить його перешкодою для розвитку громадянських чеснот, є те, що він забезпечує приватність, яка дає можливість діяти за бажаннями та емоціями, які було б соромно проявляти на людях; діючи за цими бажаннями, людина посилює їх, а це може призвести до нездатності керувати ними загалом, а отже, і до деградації характеру. Ми вже бачили, що Сократ критикує тимократію за те, що вона дозволяє приватне господарство і власність, а ця власність посилює наші матеріалістичні бажання. Але приватне господарство є проблематичним не лише тому, що володіння приватною власністю саме по собі породжує користолюбство і матеріалізм. Сократ також називає проблематичною саму приватність приватного домогосподарства, яка дозволяє людям діяти так, як вони не діяли б на людях. Тимократ, наприклад, живе в місті, де не цінують гроші, але приватність, яку забезпечує приватне домогосподарство, дозволяє йому потурати своїм корисливим бажанням:
"Οι άνθρωποι αυτού του είδους θα είναι επομένως άπληστοι στα υλικά αγαθά, όπως συμβαίνει τις ολιγαρχίες, και με μανία θα λατρεύουν στα κρυφά τον χρυσό και τον άργυρο, αφού θα έχουν δικά τους ταμεία και θησαυροφυλάκια, όπου θα φυλάνε κρυμμένους τους θησαυρούς των, καθώς και κατοικίες απομονωμένες, αληθινές φωλιές δικές τους, όπου [548b] θα κάνουν έξοδα και σπατάλη με γυναίκες και με όποιους άλλους θέλουν. Επομένως θα είναι φιλάργυροι για τα δικά τους χρήματα, αφού θα τα λατρεύουν και θα τα φυλάνε κρυφά, σπάταλοι όμως για τα ξένα, από την επιθυμία να ικανοποιούν τα πάθη τους. Και καθώς θα είναι παραδομένοι κρυφά σε όλες τις ηδονές, θα κοιτάζουν πώς να ξεφύγουν από τον νόμο, σαν άταχτα παιδιά από τον πατέρα τους, εξαιτίας της ανατροφής τους που στηρίζεται στη βία και όχι στην πειθώ, επειδή παραμελήθηκε η Μούσα η αληθινή των λόγων [548c] και της φιλοσοφίας και προτιμήθηκε αντί της μουσικής η γυμναστική." (Πολιτεία, 548a5–b7)
"- Люди такого типу, провадив я, будуть жадібні до грошей, як це бувас за олігархій, вони, немов у затьма ренні, ревно плекатимуть цілком дикунський культ зо лота й срібла, заведуть собі вдома комори й сховища, щоб усе це було де складати й зберігати, вони обнесуть свої житла мурами, щоб там, наче у власному гнізді, могли розкішно жити, витрачаючись без ліку на жінок і все інше, що лиш заманеться.
Істинно так, - мовив він.
Водночас вони ощадливі, оскільки понад усе шану-ють гроші і здобувають їх потай від інших, а через жадіб ність люблять пожити за чужий кошт. Вони нишком на-солоджуються втіхами, втікаючи від закону, наче діти від батька, адже виховано їх не переконаннями, а насиль-ством, тому що вони знехтували правдивою Музою, котра промовляє до розуму з допомогою доказів і філософії; вони більше шанували тілесні вправи, ніж музичне мис-тецтво."
Як ми бачили, Сократ стверджує, що постійне задоволення цих апетитних бажань змушує правителів цінувати гроші, тим самим віддаляючи їхніх героїв від чесноти або панування розуму над апетитами. Сократ вважає, що приватність дозволяє задовольняти всі види нераціональних бажань, які суперечать розуму, а не лише ті, що пов'язані з грошима. У «Республіці Х» він стверджує, що приватність надає людям простір для задоволення бажань, яким вони не потурали б на людях, наприклад, надмірному горю. Критикуючи трагічну поезію, Сократ описує, як хороша людина реагує на втрату дитини. Добра людина сумує, але виважено ставиться до болю. Він каже:
"Πες μου ακόμη και τούτο: πότε νομίζεις ότι περισσότερο θα προσπαθήσει να πολεμήσει και να κατανικήσει τη λύπη του, όταν τον βλέπουν οι όμοιοί του ή όταν βρεθεί μόνος του χωρίς την παρουσία κανενός;
Πολύ βέβαια θα διαφέρει το πράγμα, όταν τον βλέπουν άλλοι.
Ενώ, όταν είναι μόνος του, θ᾽ αφήσει, υποθέτω, τον εαυτό του να ξεσπάσει σε θρήνους πολλούς, που πολύ θα ντρεπόταν αν τους άκουγε κανείς, και πολλά θα έκανε, που δεν θα δεχόταν να τον έβλεπε κανείς να το κάνει.
Έτσι είναι.
Εκείνο λοιπόν που τον προστάζει ν᾽ αντιστέκεται στη λύπη δεν είναι ο ορθός λόγος και ο νόμος; [604b] και απεναντίας, εκείνο που τον σέρνει προς αυτήν δεν είναι το πάθος;
Αληθινά." (Πολιτεία, 604a2–604a8)
"Скажи-но мені про ще таку річ: як ти гадаєш, вона більше боротиметься зі своїм горем і чинитиме йому опір, коли буде на виду в людей, подібних до неї, чи коли зо-станеться на самоті, наодинці сама з собою?
-Звичайно, що на виду в людей вона буде поводитись цілком інакше, — мовив він.
-А на самоті, гадаю, вона не втримається і дасть волю риданню, якого б засоромилась, коли б хтось його почув, та й багато іншого вона готова робити в самотині, чого б воліла не показувати людям.
Так воно і є, — сказав Главкон."
Сократ повторює ту саму ідею у випадку з гумором. Він каже:
"Δεν ταιριάζει τάχα ο ίδιος λόγος και στο γελοίο; Όσο κι αν ντρέπεσαι ο ίδιος να κάνεις τον γελωτοποιό, όταν βρίσκεις μεγάλη ευχαρίστηση στη μίμηση του γελοίου, είτε στο θέατρο είτε στις ιδιαίτερες συναναστροφές, και δεν το αποστρέφεσαι ως πρόστυχο πράγμα, θα σου συμβεί το ίδιο ό,τι και με τις τραγικές συγκινήσεις· την τάση δηλαδή που αισθανόσουν μέσα σου να κάνεις τον γελωτοποιό και που τη συγκρατούσες με τον ορθό λόγο, από φόβο μήπως χαρακτηρισθείς βωμολόχος, τότε πια την αφήνεις ελεύθερη και αφού τη θρέψεις αρκετά στα κωμικά θεάματα, χωρίς να το καταλαβαίνεις, παρασύρεσαι στις ιδιαίτερες συναναστροφές σου, ώστε να καταντήσεις σωστός γελωτοποιός." (Πολιτεία, 606c1–d1)
"А хіба не так само виглядає справа і стосовно сміш ного? Коли ти чуєш жарт, яким ти сам посоромився б смішити людей на виставах комедій чи в якомусь вузько-му колі, ти з задоволенням сприймаєш його і не відкида-єш як щось погане, по суті, діючи так само, як і в тому випадку, коли виявив співчуття. Ти розумом погамовуєш у собі схильність до жартівливих витівок, щоб не скида-тися на блазня, а тут попускаєш гамульці, і та твоя схиль ність ніби набирає свіжих сил, і не раз у домашніх умовах тебе заносить так далеко, що непомітно для себе ти стаєш творцем комедій."
Підсумовуючи, Сократ вважає, що приватність дає людині можливість діяти відповідно до бажань та емоцій, які вона соромиться проявляти на людях; діючи відповідно до цих бажань, ви посилюєте їх, а це може призвести до нездатності керувати цими бажаннями в цілому. Тут важливо зазначити, що Платон вважає почуття сорому, або страх бути поміченим у нездатності діяти у спосіб, який людина вважає пристойним і благородним, важливим джерелом моральної мотивації. Але сором менш дієвий у приватному житті сім'ї, де людина вільна від чужих поглядів. Ми можемо висловити це в термінах триєдиної психології республіки: Сократ стверджує, що дух є джерелом любові до честі і страху перед соромом (581a-b); як такий, він підштовхує людину діяти так, як вона вважає пристойним і почесним. Але ця мотивація може бути менш активною в приватному житті, надаючи людям простір для потурання ірраціональним бажанням і тим самим посилюючи ці бажання.
