Дня 3 червня 1932 Року.
Дорогий полковнику!
Вже від кількох днів збираюся я Вам писати того листа та все щось стає на перешкоді. Перед вчера вечером дістав знов страшні корчі, мучився цілу ніч, цілий вчерашній день мусів пролежати в ліжку. Через те теж не міг вислати Грибови до пристані ще деяких додаткових інструкцій і порад. Сьогодня їх висилати буде мабуть вже запізно. Незнаю рівнож, чи Ви виїхали до пристанічи може Грибіівський передумав справу інетелєграфував Вам. З уваги нате не висилаю Вам того листа до пристані, а на Вашу постійну адресу.
Начну від найбільшої загальної справи, себто від Вашого проєкту організації популярної націоналістичної пропаганди, призначеної до масового розповсюдження. Відносно Вашого в тому проєкті історичного конспекту як розвивалася пропаганда ОУН, як теж проти Ваших пороблених висновків нічого не мав би до зауваження. Зокрема, Ваші висновки є зовсім правильні і покриваються з моїми поглядами. «Кинути в маси зручними, живими і приступними методами схематичне, але основне знання (я би сказав не знання, а наразі, розуміння) націоналізму-- то є річчю, що настирливо вимагається завданнями нашого дня». Тою фразою Ви вже обхопили в цілости то завдання, яке в даний момент стоїть перед ПУН. Льогічно виходило би, що ми негайно повинні би братися за реалізацію того завдання. Заходить одначе питання, чи ми взагалі до того завдання відповідно приготовані і чи не краще нам раньше закінчити наше попереднє завдання, якого реалізація триває вже більше року і сьогодня не можна ще передбачити, як і коли воно буде завершеним. Маю на думці справу вишколу самого членства, себто того кадру людей, який відповідно нами підготовлений мав би якраз бути тим так сказати би апаратом при допомозі якого ми мали би здійснювати чергове наше завдання, себто кинути в ширші маси знання чи розуміння націоналізму.
Незаперечуючи актуальности піднесеної у Вашому проєкті справи і признаючи потребу по змозі якнайскорше зайнятися реалізацією тої справи, я хочу тільки звернути Вашу увагу на те, що намічене ще минулого року завдання організації вишколу для нашого членства ще далеко не закінчене і що пропонована Вами пропаґандивна комісія повинна би в першу чергу подумати над тим, як би то попереднє завдання довести до успішного кінця. Коли в нас не буде живого пропаґандивного апарату, який би зумів словом, живим словом в безпосередному стикові з масою кидати в ту масу знання націоналізму, то сама пропаґандивна література, хоч як популярно була би вона складена, не дасть нам тих наслідків, які ми собі бажали би. Коли я Вам звертаю на ту обставину Вашу увагу, то не хочу тим самим гасити Вашого запалу, хочу тільки вплинути на Вас і взагалі на членів ПУН, яким копії того мого листа я пересилаю, щоби не забували на давнє наше завдання і розуміли, що від правильного і повного виконання організації вишколу для членства буде у великій мірі залежним також успіх того завдання, яке Ви пропонуєте у Вашому проєкті. То одно.
З практики я вже знаю, що ми за всі нові завдання беремося зі захопленням і оцінюємо можливости переведення таких завдань не все тримаючись реального ґрунту і реальних обставин, себто тих не все беремо під увагу ті інтелектуальні сили, якими націоналізм зараз розпоряджає як теж, чи ті сили будуть в спромозі всі намічені завдання так виконати, як ми того собі бажали. Я пригадую, що з великим запалом ми бралися за військовий вишкіл, а що з нього вийшло мабуть пригадувати не потребую. Не з меншим запалом бралися ми теж за вишкіл для нашого членства і я пригадую, з якою певністю поодинокі члени ПУН на конференції ПУН визначували реченці, на протязі яких вони «певно» будуть готові з обробленням тої теми, яку вони перебрали на себе. І знов не треба мені багато вияснювати, що з того вийшло. Перший цикль лєкцій мав бути готовим 1 жовтня 1931 р., на ділі одначе не всі члени доставили до того циклю обіцяні ними лєкції до 1 червня 1932 р. Коли би мала так справа йти теж з реалізацією Вами пропонованого проєкту, то поминаючи то, що той проєкт був би реалізованим судячи по теперішному досвіді не раньше, як через два роки, але я боюся, що через само висунення того проєкту само питання орґанізації вишколу для членства готово бути відсунене на дальший плян. В той спосіб ми на ділі ані не переведемо членського вишколу ані не зближимося надто до здійснення масової пропаґанди.
Ту[т] знов мушу я застеречися, що тим самим я не хочу гасити Вашого запалу, я теж думаю, що обставини нас змушують вести рівночасно обі справи, я хотів би, щоби пропонована Вами комісія мала на увазі не тільки ті інтелєктуальні сили, якими ми зараз розпоряджаємо, але теж досвід, який ми вже маємо відносно тих спроможностей, що кожний з членів ПУН і тих осіб з поза ПУН, які можуть щось написати, є в силі виконати. При тому комісія мусить дуже скрупулятно провірювати, чи обіцянки пороблені поодинокими членами є здійснимі чи ні і то так відносно речинців як теж чи дана людина є в спромозі обробити як слід перейняту тему. Ви, напримір, дуже хвилюєтеся, що я повинен був більше енерґійно вимагати від поодиноких панів, які перейняли на себе виготовлення поодиноких лєкцій для членського вишколу, виконання їх приречень на той час, якого вони зобовязалися. Добре, але прошу мені рівночасно дати пораду, що мав і маю я робити, коли панове не додержують тих речинців, або що ще важніше, коли предложені ними лєкції писані на коліні і не відповідають тим цілям і взагалі тим завданням, для яких вони мали служити.
В нас всіх є один великий блуд, який — я признаю при певних сприятливих умовинах — може бути надзвичайно навіть для організації користним, що всі справи ми часто густо відносно їх переводження в життя оцінюємо не після наших дійсних спроможностей, а після наших добрих намірів. Життя одначе в ті наші добрі наміри майже все вносить такі величезні коррективи, що зі самих наших плянів, побудованих якраз на тих намірах, залишаються тільки якісь охлапи. Того на будуче в нас не сміє бути, коли ми самі не хочемо час від часу переходити періодів зневіри і депресії і наражати наше членство на розчарування, що мовляв ми не виконали того, що членству обіцяли.
Я йду ще дальше. Коли ПУН має виконати ті завдання, які поставив собі націоналізм, коли він має дійсно кермувати подіями, а не йти в хвості тих подій, то передовсім той ПУН мусить себе відповідно підготовити до тих завдань, які вже з розвоєм націоналістичного руху перед ним стають і які в майбутности ще стануть. На основі досвіду, поробленого мною по сьогоднішний день, я переконався, що всі члени ПУН до своїх завдань не є підготовленими. Ту обставину всі ми разом мусимо собі усвідомити і рішучо, коли не хочемо в скорому часі опинитися перед неприємними для нас ситуаціями, старатися тому якось зарадити. ПУН як ПРОВІД революційної організації мусить мати в першу чергу внутрі свому таких членів, які би по свому психічному розположенню були здібні стояти на чолі революції, а попри те були тою інтелектуальною верхушкою, в якій кувалися би пляни не тільки на найблищий час, але яка була би здібною ставити перед націоналізм[ом] ширші перспективи і взагалі буди духовим Проводом українського націоналізму.
Другі рухи такого масштабу, як український націоналістичний рух, мали або своїх ідеольоґів, які своєю вже індивідуальностю надавали пятно і напрям і душевний корм тому рухови або коли ідеольоґа не було, то тоді найбільше визначні члени творили зі себе ту інтелєктуальну і провідницьку верхушку, яка заправляла цілим рухом. Пристосовуючи досвіди, пороблені в инших рухах, ми не маючи на разі ідеольоґа і не маючи надії в скорому часі такого виховати, мусимо примінити в себе другий спосіб, себто старатися по змозі якнайскорше витворити в себе таку провідницьку верхушку. Для того, одначе, вже зараз треба прийняти відповідні міри. Заки начну ту справу ширше обговорювати хочу коротко зупинитися на характеристиці тих осіб, що зараз входять або стоять близько ПУН і які тим самим повинні би належати до тої верхушки.
Начну від себе самого. Хоч я часто зачував про мене думку, що мовляв я попав в революційну організацію через якесь фатальне непорозуміння і що з мене був би може в теперішніх умовах прекрасний голова Ундоння**, а в українській державі предсідник парляменту чи щось подібне, але я не надаюся на провідника революційної організації. Аналізуючи себе дуже докладно я смію твердити, що той погляд не є правильний.
Він зродився досить вже давно. Генези його подавати не буду, бо то забрало би надто багато місця. Особливо в останних часах я піддав самий себе дуже гострій самокритиці та ще раз переконався, що так воно не є. Моя психічна структура є наскрізь революційна, щобільше я зауважую, що я з бігом часу проґресую не на право, а на ліво. Можливо, що причиною того являються самі відносини і умовини, серед яких мені доводиться працювати, можлив[о], що впливає в тому напрямку на мене оточення, врешті великий вплив на мене має самий розвій подій, який виправдовує у великій мірі ті в мене «еволюції». Все ж таки мушу зазначити, що вже з молоду були в мене відповідні заложення до тої праці, на чолі якої я зараз найшовся. Рівно ж тверджу, що ще й зараз найшла би ся в мене відвага рискнути своєю особою, коли би того вимагало добро справи. Була в мене все рівнож сміливість брати відповідальність навіть за дуже непопулярні справи і рискувати тим самим в опінії загалу. Є в мене дальше впертість і видержливість та вміння задержати рівновагу духу в скрутних моментах. Безперечно є в мене дальше розвинена інтуїція, яку Ви просто оспівуєте у Вашому до мене листі.
Є одначе теж в мене блуди, і то подвійної якости: такі, до яких я признаюся самий і які мені други закидають. Моїм найбільшим блудом я вважаю в даний момент недостачу відповідної і потрібної підготовки теоретичної на той пост, що я його займаю. Склалися одначе на те ріжні причини. Життя мене вже дуже молодим висунуло на відповідальні пости і тим самим не дало мені закінчити моєї теоретичної підготовки. Я все жив нервовим життям і мусів витрачувати багато часу на полагоджування актуальних питань дня, при чому на теорію залишалося все в мене мало часу. Сьогодня є в мене великий життєвий досвід вправді, відчуваю я одначе самий, що до того треба мені ще теж відновити і поглибити своє знання, коли я як провідник не маю обернутися в технічного виконавця, але ставити прогнози і виготовлювати пляни на дальшу мету. Не має в мене потрібної рішучости, яка би в певних моментах електризувала моїх співробітників і приневолювала їх до безглядного послуху.
Закидується мені дальше, що вмене є нахил до ліберальних методів провідництва. То правда, той нахил лежить і в мо[йо]му характері і є теж вислідом впливів і обставин попередних періодів моєї діяльности. До певної міри тільки. Бо на ділі вже від моєї молодости, коли я начав громадську працю в мойому селі, відтак перейшов до праці в повіті, дальше в студентському житті, врешті відтак на Великій Україні я все зауважував, що в мене все було бажання надати тій моїй праці моє індивідуальне пятно і то кажу щиро не тому, що мовляв я хотів слави чи реклями. За тим на ділі я ніколи в житті не мріяв і не гонив, то просто виходило в мене з моєї підсвідомости. Значить в мойому характері є безперечно склонність полагоджування справ тими методами, які Ви називаєтє засадами монократичного провідництва. Наслідком може навіть моєї з одного боку нерішучости, а з другого знов мого вродженого реалізму ті методи не приймали в мене ніколи таких форм, які — я признаю — не раз були навіть потрібні, доцільні і користні, а може часто-густо необхідні. Особливо, передумуючи події, які мали місце в СС-ів я переконуюся, що в деяких моментах моя рішучість і бажання нестримне накинення своєї волі і своєї думки другим могли багато дечого змінити на краще, бо сьогодня я тим більше впевнююся, що мої думки і погляди на цілий ряд питань були наскрізь правильними. Чи знайду я зараз в себе настільки сили волі, щоби себе змінити, я сумніваюся.
Багато я з бігом часу навчився, змінити одначе на сороковому році основно свою істоту є мабуть неможливим. Треба тому брати мене такого, як я є. Закидується в мене недостачу ідеалізму, так необхідного провідникові революційного руху і то ще такого, як український. Закид не зовсім правильний. Коли би в мене не було того ідеалізму, то я ніколи в післявоєнному періоді не пішов би був тим шляхом, який я вибрав. Переді мною були ріжні можливості і то такі, які забезпечували мені і славу і вплив і відповідну життєву обстановку. Я одначе з тим порвав і взявся за завдання важке і рисковане. Я не кажу, що то моя заслуга. Велику роль в тому грала моя підсвідомість і те, що я ніяк не міг погодитися з існуючим станом справ. Значить якийсь ідеалізм в мені сидить, тільки що він не виявляється в мене в таких формах, як в молодого студента або людини, яка не перейшла того життєвого досвіду, що я його був просто примушений перейти. Той самий життєвий досвід і та обставина, що я в 26 році життя ніс відповідальність за тисячі людей і за правильну постановку українських визвольних змагань і то старався нести її щиро, не за страх, а за совість, і що я ту відповідальність почуваю на собі безперестанно по сьогодняшний день, зробила з мене в методах переводження намічених нами завдань великого реаліста.
Та сама черта мого характеру, яка безперечно віддзеркалюється в кожному мо[йо]му вчинкові, є з одного боку позитивною і навіть конечною для провідника, з другого одначе боку в деяких моментах стримуючою, особливо тих, які Ви влучно називаєте моментами волевого напруження і скаженого гону. Я є тактик, ? не ідеольоґ і ним вже стати не можу. І коли Ви хотіли би в мені бачити вождя націоналізму зі всіми тими прикметами, які такий вожд[ь] мати повинен, то я Вам з гори кажу, що того в мені не найдете. І тому не виключно від мене, а від всіх Вас — моїх найблищих співробітників у великій мірі залежати буде, чи я тим вождем стану і залишуся чи можливо, як Ви допускаєте, обставини виведуть мене в «тираж». Що тим я хочу сказати? Мої найблищі співробітники, здаючи собі точно справу моїх позитивних і неґативних черт характеру і взагалі моєї душевної структури, мусять ті недомагання виповнити своїми позитивними чертами характеру. Біля мене мусить врешті зродитися та верхушка, яка була би мені помічною при виконуванні моїх завдань.
Є наївністю, на мою думку, думати, що великими рухами заправляє одна людина. Біля кожного і то найбільше маркантного диктатора були все співробітники, які допомагали йому, які доповнювали його. Навіть Лєнін, що обєднував у собі прикмети ідеольоґа і тактика не творив всього самий. Всі прочі теперішні диктатори, як Муссоліні або Гітлєр чи Сталін, де-Валєра, то все люде з безперечно провідницькими ціхами** характеру і з відповідними здібностями, але тим, чим вони є, зробили себе не виключно вони самі. За ними стоїть цілий ряд здібних і свідомих своїх завдань і тої оконечної мети, до якої вони прямують, людей. Що сьогодняшний ПУН зробив для популяризації, приміром, мого імені? Я запитую Вас щиро. Я живу і зі мною до певної міри живе цілий націоналістичний рух тим капіталом, який я здобув собі в час наших визвольних змагань своєю працею і своєю видержливістю та своїм вродженим почуттям відповідальности. Навпаки, я тверджу, що багато було таких випадків, де члени ПУН мене просто відпекувалися. Як тоді можна думати про індивідуалізацію того руху в постаті мене як вождя того руху, коли самі члени ПУН бояться до того вождя признатися? Що наша пропаґанда зробила в тому напрямку? Чи була коли-небудь відповідна хоч би стаття в наших виданнях або чи хто старався пролянсувати щось у чужих виданнях? Ні — все те було досить занедбане, а коли я, вчуваючися в ту ситуацію, декілька разів порушував те питання в спосіб, чи не краще було би, щоби я усунувся і щоби на моє місце прийшов хтось инший, який може би краще надавався до того, щоби він саме став видимим знаком — тою персоніфікацією руху, то мені всі Ви вміли тільки відповідати, що то неможливе, бо наразі такого кандидата між нами не має. До яких[о]сь дальших висновків ніхто з Вас не додумувався чи не хотів додумуватися, а вже на кожний випадок ніхто не старався того свого провідника піднести вище і не доводити до таких куріозів, що сьогодня я находжуся в просто ідіотичному положенні, що не тільки громадянство взагалі, але навіть члени ПУН бояться публично до мене признатися і за мною обстати. Я находжуся в такому положенні, що протрачую зараз рештки мого капіталу, який придбав собі в часі наших визвольних змагань і сьогодня вже навіть серед нас начинається вже балачка про можливости мого т[ак] зв[аного] «виведення мене в тираж». Я тому вдячний Вам, що Ви в листі до мене порушили ту справу і дали мені тим самим змогу заняти до неї раз ясне моє становище.
Зазначую, що зараз я находжуся в такому душевному розположенні, що мені особисто мало на тому залежить, чи я залишуся в проводі націоналістичного руху, натомість і сьогодня не є для мене обоятною справою, хто після мене станув би в проводі і тому теж до того питання не з особистих мотивів, але з уваги на дальші розвоєві можливости я прикладаю велику увагу. Ми мусимо те питання зовсім тверезо проаналізувати і вирішити його. Або я силою моїх прикмет надаюся на того провідника і тоді витягнути з того рішення всі дальші потрібні висновки або я не надаюся і тоді шукати когось другого, який би міг заняти моє місце. Такий стан як зараз не сміє в нас бути толєрованим, бо зайдемо скоро в такий тупик, з якого дійсно буде важко найти вихід. Не сміє бути толєрованим положення, де організація боїться публично признатися до свого провідника, а поодинокі члени ПУН, себто найблищі співробітники того ж провідника часто-густо перед чужинцями просто бояться з ним показатися. Ми мусимо раз вирішити ту справу так або сяк для нашого провідника, хто би він не був, начати робити пропаґанду і то так внутрі українського громадянства як теж серед чужинців. Без того український націоналістичний рух буде все безголовий і ніхто з ним поважно не буде рахуватися. Вагу тої справи досі в достаточній мірі розумів і розуміє сотн[ик] Ярий, який часто про те зі мною балакав, але поза балачки в тому напрямку теж нічого не зробив.
***
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 5, арк. 29–33. Копія, машинопис. (На першому аркуші вгорі над текстом рукою Є. Коновальця чорним чорнилом написано: «Андр[ієвському]. Копія листа до Органського"»).
