У випалених сонцем напівпустельних степах Заволжжя розташоване маловідоме місто Ленінськ, на околиці якого знаходиться жіноча колонія ІК-28 Волгоградського УФСІН. Це одна з найменш відомих колоній, у якій, тим часом, утримують близько п’ятисот жінок, зокрема щонайменше трьох українок, незаконно позбавлених волі після початку повномасштабного вторгнення. Колонія обслуговує відомий бренд одягу, один із слоганів якого — «Будь вільним!».
Умови життя, які описує колишня ув’язнена цього табору, точно не можна назвати нормальними. Житлові бараки на п’ятдесят місць, побудовані ще за часів Хрущова, влітку нагріваються до п’ятдесяти градусів і не охолоджуються навіть вночі. Ув’язнені задихаються від задухи, але відкривати кватирки заборонено. До того ж досить часто замість свіжого повітря можна отримати чергову порцію викидів полімерного заводу, розташованого за парканом. Його викиди мають різкий хімічний запах, від якого першить у горлі.
Аналогічна ситуація й у промисловій зоні, на швейному виробництві. Влітку +35–40 — це просто звичайна норма. Через скло та дах цеху приміщення розігріваються, наче духовка. Окрім відсутності адекватного провітрювання, працівницям часто забороняють залишати робоче місце за машинкою, і вони не можуть навіть втамувати постійну спрагу.
До речі, пити воду з-під крана тут небезпечно — вона каламутна і смердить болотом. Тим, кого добре «гріють з волі», дозволено використовувати фільтри або купувати бутильовану воду. Тим, хто позбавлений нормальної підтримки, як, наприклад, більшість українських ув’язнених, доводиться проводити низку маніпуляцій із водою з-під крана. Спочатку таку воду відстоюють і знімають з осаду — піску та іржі. Потім кип’ятять і знову знімають з осаду вапна, що випало. Після цього рідину можна пити.
Втім, нестерпна спека в колонії Ленінська триває всього кілька місяців, а потім довго згадується як щастя. Колонія стоїть прямо посеред голого степу й продувається всіма вітрами, які не стримуються ані лісосмугами, ані багатоповерхівками. Поруч затони річки Ахтуби, тож висока вологість додає бадьорості поривам вітру, які часто досягають рівня шквалів.
З настанням холодів і першим снігом починається нескінченна робота з очищення плаців і відкритих переходів із житлової зони до промислової. Через вітер, що не вщухає, взимку сніг мете постійно, і ув’язнені зайняті його прибиранням практично безперервно від пізньої осені до ранньої весни. При цьому важливо розуміти, що взимку в Ленінську дико холодно. Середньостатистичні мінус десять через хуртовини та вологість відчуваються удвічі холодніше, тож прибирання снігу перетворюється на виснажливу працю.
Взагалі, працювати тут доводиться більшості ув’язнених, що називається, «не розгинаючись». Швейне виробництво «налагоджене» на пошиття одягу для бренду Gloria Jeans, і адміністрація колонії має постійний інтерес у тому, щоб замовлена кількість відвантажувалася вчасно й без браку. До тих ув’язнених, які «поділяють ентузіазм» і працюють змінами по вісім годин, умови відносно стерпні. А ті, хто відмовляється працювати або не справляється з нормою, швидко потрапляють до штрафного ізолятора.
Про умови перебування в ШІЗО відомо небагато. «Там холодно. Смертельно холодно», — повідомила колишня ув’язнена цієї колонії, не розкриваючи деталей роботи цієї частини колонії. Крім «виробничих» причин, до ізолятора можна потрапити й за дрібні порушення правил, на кшталт зійшовшої косинки чи незастебнутого ґудзика.
Серед умовно позитивних моментів — у колонії проводять поетапні ремонти зовсім занедбаних приміщень і обіцяють наступного року відкрити блок для тривалих побачень. Ще в колонії є власна театральна та сильна акробатична студії, де можна відволіктися від безпросвітної тяжкої праці та убогості навколишнього простору. Крім того, час від часу проводяться різноманітні психологічні заходи з адаптації ув’язнених до життя на волі. Ось тільки для українських політв’язнів ці курси поки що не актуальні — усі вони позбавлені волі на тривалі терміни — від десяти до п’ятнадцяти років.
Вина за важкі побутові умови, ізоляцію від зовнішнього світу та рабську працю на «Глорію Джинс» цілком лежить на начальниці колонії Давлекаєвій Ельвірі Тайфурівні, її попередниці Варушиліній Тетяні Валеріївні, а також заступницях – Слободських Суріє Рафаїлівні та Курмакаєвої Ользі Віталіївні. Про всяк випадок у один ряд з ними поставимо й головного лікаря колонії – Жакупову Айім Тулінкалієву.
Серед українок, які через війну опинилися у ВК-28 Волгоградської області, відомо про:
Ольгу Чернявську
Анну Єльцову
Ніну Тимошенко
