У російській мережі «філій пекла» є багато жахливих установ, але мордовська ВК-10, безперечно, входить до першої п’ятірки за всіма параметрами. Звірячі знущання, нестерпні умови утримання, тотальна ізоляція від зовнішнього світу та повне нехтування питаннями гуманності. Це все про «десятку», де в режимі інкомунікадо утримуються сотні українських військовополонених і цивільних осіб. На початок 2025 року, за різними даними, там перебувало від 600 до 700 українців.
Усе починається з «прийомки» — зустрічі доставлених людей співробітниками установи. Система влаштована так, що кожен поодинці й роздягнений заходить у приміщення, де перебуває близько десятка співробітників, і кожен із них б’є в’язня руками, ногами, кийком або шокером. Мета «прийомки» — переконливо продемонструвати новоприбулим свою силу та змусити беззаперечно виконувати будь-які розпорядження конвою. Багато хто згадує, що співробітники колонії отримували помітне задоволення від принижень і знущань. За свідченнями одного з звільнених, у його камері був чоловік, у якого відмовили ноги — настільки сильно його покалічили під час «прийомки».
У звичайних місцях позбавлення волі, як правило, крім «прийомки», насильство застосовується лише з особливих приводів, проте в місцях масового утримання українців, схоже, на рівні інструкцій закріплено правило бити щодня.
Усі публічні свідчення людей, яким пощастило вибратися звідти живими, сходяться на тому, що це постійна практика. Б’ють по ногах під час перевірок камер, змушуючи практично сідати на шпагат. Б’ють просто так, від нудьги, змушуючи просунути руки в вікно для передачі їжі. Б’ють “в лоскути” за найменше порушення порядку чи розпоряджень.
Самі по собі правила, яких зобов’язані дотримуватися ув’язнені, є однією з форм тортур — протягом шістнадцяти годин їм забороняють лежати, сидіти й навіть ходити. Весь цей час вони повинні мовчати й стояти на одному місці, навіть не спираючись на стіну. Якщо хтось присяде або сперся, і це побачить інспектор на моніторі спостереження, всіх ув’язнених гарантовано б’ють до напівсмерті, зокрема з використанням пластикових труб, які розсікають шкіру. А потім знову змушують стояти на одному місці.
До цього часто додається «культурна» складова — катування часто супроводжуються образами на ґрунті ненависті до українців. Звільнені полонені розповідають, що конвоїри надзвичайно заряджені пропагандою і буквально зганяють свою агресію на ув’язнених. До «культурної» частини також належить обов’язкове й багаторазове виконання російського гімну та патріотичних пісень. Одного з нелюдів ув’язнені прозвали «Катюшею» за те, що він постійно змушував їх виконувати цю пісню, домагаючись синхронного співу від усіх камер. В’язням доводилося робити це по сорок разів поспіль.
Втім, беззаперечне виконання вимог все одно не рятує полонених від систематичних знущань. Надходила інформація, що полонених змушували робити присідання по тисячі разів. Деякі з тих, хто вижив і вибрався з «десятки», розповідали, що конвой часто застосовує електрошокери, причому нерідко навмисно цілиться в геніталії. З цією ж метою, щоб завдати травм геніталіям, на людей, які стоять у розтяжці (з ногами, розставленими значно ширше за ширину плечей), нацьковують сторожових собак.
Страждання від побоїв і щоденного стояння на одному місці часто посилюються через повну відсутність навіть надії на лікування. Перші три роки в колонії головним розпорядником медичної допомоги був такий собі Ілля Сорокін, якого в’язні прозвали «доктор Зло». Будь-яка скарга на здоров’я закінчувалася ударом електрошокера переважно в те місце, на біль у якому скаржився ув’язнений. Ні переломи, ні трофічні виразки, ні зубний біль Сорокін не лікував нічим, крім високовольтного розряду струмом. В останні роки його замінила інша жінка, проте, за наявними даними, у неї на всі скарги одна відповідь: «Здохни, мені пох…».
Відомо щонайменше про чотирьох українців, для яких ця колонія стала місцем смерті. Багато хто з звільнених зазначає, що там усі перебувають у стані повільної смерті. Не в останню чергу цьому сприяють жахливі умови утримання, зокрема голод. На обід у «десятці», як правило, дають лише один ополоник бурди з каструлі, у яку звалюють одразу перше, друге та салат. Якщо пощастить, можна випросити два ополоники. І це вся їжа. Абсолютно всі звільнені з мордовського пекла в’язні були в крайньому стані виснаження та втратили більше половини своєї ваги.
До всього перерахованого вище варто ще додати жахливі антисанітарні умови. Постільну білизну тут не міняють місяцями, вентиляції немає, на стінах — грибок від вогкості, таргани та щури, сморід каналізації — це базовий набір умов у ВК-10. Один із звільнених згадує, що всі в камері без винятку хворіли на коросту, а інший — що на кількох людей на тиждень видавали шматок мила розміром з чверть коробка сірників. І що рани від побоїв їм доводилося припікати хлором, бо інших способів уникнути нагноєнь просто не існувало.
Особливої моторошності цьому місцю додає повна ізоляція українців від зовнішнього світу. У колонію не пускають «Червоний Хрест», а на всі заяви адвокатів чи родичів непохитно відповідають, що таких ув’язнених у них немає. Про жодні листи чи дзвінки рідним, звісно, навіть мови не йде. Весь цей час вони перебувають у повній ізоляції від зовнішнього світу і навіть від російських ув’язнених, незначна частина яких забезпечує роботу установи. А їхні близькі тим часом божеволіють від невідомості та страху за їхнє життя.
Що ще примітного в цій колонії, так це заходи конспірації серед співробітників. Вони всі носять балаклави й не називають один одного на ім’я. А за спробу в’язнів підняти голову й поглянути на конвоїрів ті завжди влаштовують жорстокі побиття. Цілком ймовірно, співробітники чудово розуміють, що скоюють найтяжчі військові злочини й не до кінця вірять, що зможуть залишитися безкарними в майбутньому.
Уже сьогодні вдалося ідентифікувати понад три десятки осіб, причетних до знущань над українськими в’язнями та цивільними особами у мордовській колонії № 10. Нинішній начальник колонії Олександр Гнутов лише в середині 2026 року потрапив до списку осіб, щодо яких накладено санкції Європейського Союзу. Його попередник, за часів якого було виділено ізольоване від інших місце для українських ув’язнених, запроваджено практики «прийомки», шістнадцятигодинних стоянь і безкарних катувань, а також працював «Доктор Зло» — Сергій Забайкін — у жодному санкційному списку не фігурує. При цьому цей нелюд отримав підвищення і тепер є заступником начальника ФСВП усієї Мордовії, де, крім «десятки», є й інші пекельні місця для знущань над українцями.
З огляду на специфіку цього місця, встановити за прізвищами, хто з українців перебував або все ще перебуває в ІК-10 Мордовії, майже неможливо. На момент публікації вдалося зібрати лише сім імен:
Краснощек Олександр Сергійович (військовополонений)
Вишняк Михайло Олександрович (військовополонений)
Лютий Максим Дмитрович (військовополонений)
Трофимюк Богдан Вікторович (військовополонений)
Андреюк Микола (військовополонений, загинув у колонії)
Черемісов Денис (військовополонений, звільнений)
Хрипун Сергій (звільнений)
